Процес навчання і виховання, як і будь-який розвиток, неможливий без суперечностей і конфліктів. Конфлікти ж, що виникають у середовищі загальноосвітніх навчальних закладів, у більшості випадків, за своєю природою є міжособистісними.
Але у наш час, коли у навчальних закладах з’явилась велика кількість учнів, які є переміщеними із одного соціокультурного середовища в інше та своїм зовнішнім виглядом, мовою або культурними традиціями різняться від однолітків, виникає нагальна потреба у налагодженні співіснування, профілактики міжособистісних, міжетнічних та міжкультультурних конфліктів між учнями.
У Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді зазначено важливість толерантного ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей.
Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як: дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей.
Одним із принципів патріотичного виховання є принцип полікультурності, який передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської [5].
Полікультурна особистість повинна бути здатною при наявності позитивної самоідентифікації виявляти ціннісне відношення до полікультурного середовища та активно взаємодіяти з представниками різних етносів та носіями інших культурних традицій.
Сучасна школа є важливим елементом освітнього простору, уявляє із себе набір певним чином пов’язаних між собою умов, які можуть впливати на освіту і виховання дитини та забезпечувати становлення і розвиток полікультурної особистості.
Розвиток полікультурної особистості розглядається, зазвичай, як процес її соціалізації, тобто засвоєння особистістю соціальних норм, досвіду міжкультурного спілкування, етнокультурних цінностей, засвоєння елементів культури, формування мотиваційно-ціннісних структур особистості.
Зміст міжльтурного освітнього простору повинен відповідати таким критеріям, як: відображення в навчально-виховному процесі, гуманістичних ідей, ідей свободи та ненасильства, характеристика унікальних, національних рис українців та представників інших етносів; розкриття традицій українців, які дозволяють жити у згоді; залучення учнів до європейської культури; етнотолерантністі, прийняття іншого роду світогляду, звичок, особливостей різних народів, націй, релігій.
Етнокультурний світ слугує людині засобом розвитку його етнічної індивідуальності. Культуру не можна побачити, почути, відчути чи скуштувати. Те, що ми реально можемо спостерігати, — це відмінності в людській поведінці, які виявляються в діяльності, ритуалах, традиціях [1, с. 146].
Освітній процес може слугувати моделлю формування такого типу особистості, яка була би носієм розвиненої культури толерантності.
Такий варіант полікультурного освітнього простору може бути реалізованим через міжкультурний діалог, механізми взаємної культурної адаптації, інтерактивні методи міжнаціонального спілкування, проблемні технології навчання, ситуації вибору тощо. Все це дає можливість стверджувати, що шкільні заклади володіють великим потенціалом для вирішення завдання розвитку особистості як полікультурної.
Освітній простір уявляє із себе набір певним чином пов’язаних між собою умов, які можуть впливати на освіту та виховання людини, і таким чином забезпечувати становлення і розвиток полікультурної особистості.
Головною передумовою успішного розвитку полікультурної особистості є те, що людина є найвищою цінністю незалежно від національної приналежності, віросповідання, культурних переваг. Індивід засвоює присутнє етносу світосприйняття та поведінку, в результаті чого формується його когнітивна, емоційна та поведінкова схожість з представниками даної культури та відмінність від представників інших культур. Кінцевий результат цього процесу – людина, компетентна у культурі, мові, ритуалах, цінностях свого народу та інших.
Розвиток полікультурної особистості залежить також від міжетнічного взаєморозуміння, що досягається у процесі сумісного образу життя, цінностей, моделей поведінки та специфіки спілкування, погоджених потреб та очікувань учасників міжкультурної взаємодії. Важливим є також набуття об’єктивних знань, розуміння індивідуальних особливостей людини, вміння стати на місце іншого (ідентифікація), співчутливе відношення до нього (емпатія).
Це здійснюється у школі комплексно через навчальний процес, позакласну виховну роботу, роботу психологічної служби, функціонування органів учнівського самоврядування та Батьківської ради і носить послідовний характер.
Одним із дієвих способів установлення безпечного, комфортного середовища в навчальному закладі, вирішення конфліктів є впровадження програм примирення серед однолітків. Шкільні служби порозуміння сприяють покращенню загального мікроклімату, зниженню кількості конфліктів і випадків прояву насильства серед учнів, посиленню ролі та участі батьків у процесі виховання дітей. Головна перевага зазначених програм – це формування відповідальності людини і громади за власну поведінку і поведінку інших, готовність прийти на допомогу, розв’язати конфлікт [4, с. 11].
Майстерність педагогів полягає в тому, щоб активізувати свідомість учнів щодо бажання якщо не зрозуміти інакомовних, то хоча б намагатися це зробити. Саме вони значною мірою допомагають дітям осмислити себе як громадянина України, частинку свого міста, своєї родини, допомагають сформувати патріотичні почуття.
Тому важливо спрямовувати діяльність педагогів, працівників психологічної служби та батьків на формування особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в перспективах та реаліях соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що швидко змінюється.
Джерела та література:
- Етнічна психологія як галузь наукового знання: історико-теоретичний вимір: Монографія / І. В. Данилюк. — К.: “САММІТ-КНИГА”, 2010. – 432 с.
- Правила безпеки та можливості отримання допомоги у період конфлікту в Україні : метод. рек. – К.: Агентство «Україна». – 2014. – 48 с.
- Риэдрон Б.Э. Толерантность – дорога к миру./ М.: Бонфи, 2001. – 304 с.
- Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубовська, О.В. Залеська та ін.. – Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна, 2014. – 84 с.
- Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді. http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2015/06/16/naczionalno-patriotichne-vixovannya/
