У сучасному світі в новому аспекті розглядається проблема особистісного становлення та використання людського потенціалу. Щоразу висуваються вищі вимоги до самореалізації, самовиховання та самоактуалізації, що становить основу саморозвитку людини. Спричинені такі зміни динамічним розвитком, що відбувається в суспільстві.
Дослідження проблеми особистісного саморозвитку, займає основне місце як у вітчизняній (А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.) так і в зарубіжній (Р. Бернс, Ш. Бюлер, Т. Грининг, У. Джемс, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл та ін.) психології. Окремі аспекти особистісного саморозвитку в своїх працях обґрунтовували наступні філософи: Сократ, Арістотель, І. Кант, Платон, Демокріт, Гегель, , Й. Фіхте Г. Сковорода (саморозвиток розглядажться як: рух, діяльність, внутрішня активність).
Саморозвиток в сучасній психології зазвичай розглядається в одному ряду з такими феноменами: суб'єктивність та особистісний ріст (В.І. Слободчиков, В. А. Петровський, К. А. Абульханова-Славська, А. В. Брушлінскій та ін.), психологія вже не розвивається без прийняття того, що людина є не лише об'єктом впливу біологічних і соціальних чинників, а й суб'єктом – носієм активності. Тобто в психології найбільший інтерес становить процес саморозвитку як самокерована, самоконтрольна та певною мірою усвідомлена активність особистості.
Таке багатогранне розуміння «саморозвитку», дозволяє його повне змістовне наповнення, але й викликає необхідність упорядкувати істотні ознаки саморозвитку та ґрунтовно описати визначення яке буде близьке для нашого розуміння.
Знідно з напрацювань класиків, у контексті системного підходу, всі поняття які містять складову «само» позначають «хід із середини». Наприклад, більш цінним для нас буде активність з погляду суб’єктності. Розглядаючи поняття «розвитку» та «саморозвитку», на перший погляд можна говорити про їх схожість, але вони не є тотожними. Аналізуючи змістовне навантаження поняття «розвитку», варто зробити більший акцент на незворотості, закономірні зміні матеріальних і ідеальних. І.Кант розум називає: «поступальний рух, еволюція, перехід від одного стану до ін. Розум протиставляється «творіння», «вибуху», появи з нічого, а також спонтанного формування з хаосу та «катастрофизму», що припускає раптове, одномоментне заміщення наявних об’єктів абсолютно новими.»[2].
В свою чергу Ю. В. Слюсарев висуває три форми розвитку: дозрівання (властиво як тваринам, так і людині, забезпечується генетичною програмою індивіда, домінує в пренатальний період і в перші роки життя); формування (також властиво тваринам і людям, визначає розвиток, яка здійснюється під впливом зовнішніх факторів. Вплив його переважає з перших років життя до виникнення суб’єктності.); та саморозвиток (притаманне тільки людині, починає проявлятися з виникнення суб'єктності, з опорою на внутрішню активність особистості).
В той час у теоретичних напрацюваннях ми знаходимо низку визначень і концепцій, щодо трактування поняття «саморозвитку».
У філософських вченнях «саморозвиток» вміщує в себе категорію «саморуху». Саморух – це рух, що має джерело, причину в самій рухомій речі» [2].
Оскільки саморух є основою саморозвитку, варто зупинити увагу на самоактивності особистості. Очевидно, що лише завдяки своїй активності людина має можливість реалізувати власні потреби та бажання, а отже самоактуалізуватися. Як стверджує представниу гуманістичної психології А. Маслоу: «самоактуалізація – це бажання людини максимально розвинути свої здібності, цілком розгорнути закладений природою потенціал. У процесі самоактуалізації особистість стає саме такою, якою вона може бути, і досягає вершини своїх можливостей.» [3].
Наведемо приклад поняття «самоактуалізації» з Великого Оксфордського тлумачного словника. Самоактуалізація (the self-actualization) термін базується на трьох коренях, що в сукупності позначають наступне: діяльність, що має матеріальний результат, вчинок, подвиг, здійснення задуманого на практиці
Відштовхуючись від вищезазначеного ми можемо сформулювати таке визначення «саморозвитку»: усвідомлений і керований особистістю процес, у результаті
якого відбувається вдосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій людини, розгортається її індивідуальність. Процес саморозвитку не має меж, так як досконалість людини.
Для того щоб ґрунтовніше та ширше розглянути поняття саморозвитку особистості слід звернутися до іноземних видань. Наведено етимологічне визначення поняття саморозвиток з словників різного походження. Ми зупинимо свою увагу на психоаналітичному англо-російському словнику, де поняття «саморозвиток» розглядається двояко. В першому випадку саморозвиток (self-development) – спонтанний розвиток через удосконалення своїх особистісних якостей [1, с. 55]. В другому випадку закцентується увага на само творенні особистості. У англійській мові важливу роль відіграє термін «self», саме він зазначає дію та особу яка її здійснює.
Порівнюючи акмеологічну та самоактуалізаційну концепції, ми спостерігаємо, що вони є взаємодоповнювальними у вивчені процесу саморозвитку. Етимологія визначення акме, трактує як: досягнення найвищого ступення зрілості; поетапне формування власної особистості та досягнення індивідуалізації. Відмінно від самоактуалізації акмеологічна концепція наголошує на досягнені успіху в окремому виді професійної діяльності, де значущу роль відіграє зовнішня оцінка. Іншими словами, експертами здійснюється оцінювання значущості особистості в ході її діяльності. Основний недолік такого підходу в тому, що всі акценти ставляться виключно на зовнішні події життєвого шляху людини .
А в концепції самоактуалізації, ситуації життєвого шляху трансформуються від екстаорізованих («ззовні») до інтерорізованих (зсередини), так званний погляд суб’єкта «з сторони» на свою діяльність. Тобто, людина робить самостійно висновки про досягнення своєї мети та міру самоактуалізації, в ході чого розвивається альтруїстичність. Особистість перестає зациклюватися лише на власному досягнені найвищого рівня самоактуалізації, а переключається на суспільний розвиток і турботу. Таке переключення веде за собою низку змін, але сама основна – змінна ціннісної сфери особистості, людина переглядає все своє життя та переоцінює його. Основна проблема в дані концепції полягає в надмірному інтровертному стані, що може призвести до «емоційного вигоряння» [2].
Таким чином, аналізуючи зазначені нами концепції, теорії та підходи проблеми саморозвитку особистості, дали нам змогу визначити суть, поняття та специфіку саморозвитку, проаналізувати його взаємозалежність з процесами самовиховання та самоактуалізації, та сформувати власне визначення процесу «саморозвиток».
Використані джерела:
- Ананьев Б. Г. Психологическая структура личности и ее становление в процессе индивидуального развития человека / Б. Г. Ананьев // Психология личности. — Т. 2. Хрестоматия. — Самара : Изд. дом «БАХРАХ», 1999. — с. 7–94.
- Максименко С.Д. Теоретичні основи психології особистості [Електронний ресурс]/С.Д.Максименко//Бібліотекатворів і виступів С.Д.Максименка – Режим доступу: http://maksymenko-psychology.org.ua/sites/default/files/praci/Tvory/Stattya_-_Teoretychni_osnovy_psyhologii_osobystosti.htm
- Оржеховська В.М., Хілько Т.В., Кирилянко С.В. Посібник самовиховання. / В.М. Оржеховська, Т.В. Хілько, С.В. Кирилянко. – К.: 1996. – 192с.
