Сучасний етап розвитку суспільства характеризується суттєвими змінами у системі гендерних відносин, внаслідок чого виникає ризик порушень формування гендерної ідентичності у підростаючого покоління . У рамках традиційної освіти існує сильний вплив стереотипів на виховання й навчання дітей. І.С.Кон пише про кризу маскулінності — сьогодні чоловікові все складніше відповідати тій ролі, яку йому пропонують сформовані норми [1]. У вітчизняній психології дана проблема розглядається в основному у двох напрямках: психологічному та соціально-психологічному.
У межах психологічного напрямку дослідження спрямовані на визначення відмінностей між статями, особливостей статевої диференціації, формування психологічної статі (Т.В.Бендас, Д.Т. Воронцов [3], Є.П. Ільїн [1], І.С. Кльоцина, М.І. Кошенова, Д.В. Логвінова [2] та ін.). Підкреслюється, що обидві статі психологічно рівноцінні, хоча й різні за змістом. Протягом багатьох поколінь роль жінки практично зводилася до одного: піклуватися про сімейне вогнище, бути продовжувачкою роду, виховувати дітей. Однак протягом останніх двох-трьох поколінь у розвинутих країнах жінки отримали однакові права з чоловіками. В силу цієї рівноправності до її незмінної ролі хранительки домашнього вогнища і продовжувачки роду додалася ще одна не менш важлива і трудомістка – працюючої жінки. Вона стала заробляти гроші, здійснюючи таким чином свій внесок у сімейний бюджет. Звичайно, завдяки цьому жінка отримала економічну незалежність і самостійність, але з цим додались й нові обов'язки.
Головні ідеї жіночих теорій:
- психологічний розвиток жінки відбувається в її стосунках із людьми;
- спілкування з людьми визначає психологічний стан людини, особливо якщо йдеться про жінку;
- жінки орієнтовані на турботу про інших людей, відповідальність за них, спілкування; чоловіки ж тяжіють до самотності, відчуженості, самостійності;
- традиційні психологічні теорії неправильно витлумачують особистісний досвід не лише жінок, а й чоловіків. Суспільство тисне на хлопчиків, змушуючи їх орієнтуватися на конкуренцію, відчуженість, силу і владу;
- центрована на відносинах модель психології жінки, яка підкреслює важливість емоційної близькості з людьми і жах відчуження від них;
- головна рушійна сила в житті жінки — постійне прагнення до спілкування, взаємності;
- інтерес, щирість, здатність активно діяти, відчуття власної цінності зростають, коли людина бере участь у відносинах з людьми. У результаті вона почувається не самотньою, а тісно пов´язаною з іншими, що змушує її розширювати коло спілкування;
- центральні моменти розвитку особистості — це досвід встановлення зв´язку з людьми й відчуження від них у процесі спілкування. Основою нового розуміння важливості людських контактів є емпатія;
- мета психологічного розвитку — участь у стосунках із взаємною довірою й взаємною емпатією, а не самотність і відчуження від людей тощо[4].
Фізіологічні та психологічні особливості жіночого організму спричинюються до того, що деякі виробничі фактори (значне фізичне навантаження, вимушене положення тіла, вібрація, шум, дискомфорті волого-температурні умови навколишнього середовища, загазованість, запиленість приміщень тощо) впливають на жінок більш несприятливо, ніж на чоловіків. Особливо посилюється цей вплив при фізіологічних змінах в організмі (менструація, вагітність, лактація, клімакс).
Психологічне функціонування жінки значною мірою залежить від суспільного устрою, від рівня розвитку суспільства, стану медичного обслуговування.
Головною особливістю жіночого організму є циклічне коливання концентрації статевих гормонів у кров'яному руслі, що приводить до ритмічних змін функції всіх органів.
Циклічні функціональні зміни, що в нормі відбуваються в організмі жінки, умовно об'єднані в кілька груп. Ці зміни спостерігаються в системі гіпоталамус-гіпофіз, яєчниках (яєчниковий цикл), матці (у першу чергу в її слизовій оболонці – матковий цикл). Поряд з цим відбуваються циклічні зрушення в усьому організмі жінки, відомі як менструальна хвиля. Вони проявляються періодичними змінами діяльності ЦНС, обмінних процесів, функції серцево-судинної системи, терморегуляції та інших [4].
Психофізіологічна характеристика стану жінки насамперед визначається особливостями ВНД. Відомо, що у чоловіків ліва півкуля має домінуюче значення в діяльності мозку. У жінок це виявляється меншою мірою. Така особливість пов'язана з досить вираженим представництвом мовної функції не тільки в лівій, а й у правій півкулі.
Жінок відрізняє від чоловіків більша здатність до переробки мовної інформації, оволодіння рідною та іноземними мовами, синхронного перекладу, а також до мовно-аналітичної стратегії рішень і високого ступеня мовної регуляції рухів. Тому у процесі навчання, спортивних тренувань, оволодіння трудовими діями необхідно акцентувати їх мовним супроводом.
Мовний аналіз дій, яким ми доводимо до свідомості окремі елементи і тонкощі, пояснюємо помилки, суттєво прискорює оволодіння рухами, формування навичок.
Жінки переважають чоловіків за здатністю запам'ятовувати мовну інформацію; в них більше розвинена як короткочасна, так і довгочасна пам'ять. Водночас цифрова пам'ять і швидкість перероблювання інформації у жінок нижчі, ніж у чоловіків.
Жінкам притаманна вища емоційна збудливість, емоційна нестійкість і тривожність. Однією з особливостей жінок є їхні вищі захисні функції. Вони легше переносять крововтрату, швидше відтворюють кров. Особливістю функціонального стану жінки при фізичній роботі є менш ефективний, ніж у чоловіків, шлях збільшення об'ємної швидкості кровотоку — переважно за рахунок підвищення частоти серцевих скорочень.
Окрім наведених вище функцій жіночого організму, є психофізіологічні особливості, що відіграють вагому роль увиконанні певної діяльності.
Жіночому організму властива більша, ніж у чоловіків, реактивність ЦНС із переважанням збудливих процесів. У жінок відмічається більша лабільність вегетативної нервової системи, що пов'язано з особливостями гормональної регуляції та в першу чергу з менструального циклу.
Така складна система є досить вразливою під впливом шкідливих факторів та потребує психологічних, психотерапевтичних впливів.
Джерела та Література
1. Александров Ю. И. (гл. редактор). Основы психофизиологии: [Учебник] / Ю. И. Александров − М.: ИНФРА, 1998. − 432 с.
2. Горго Ю. П. Психофізіологія (прикладні аспекти): [Навч. посіб.] /Ю. П. Горго. − К.: МАУП, 1999. − 124 с.
3.Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология: [Учебник] / Е. П. Ильин. − СПб.: Питер, 2001. − 454 с.
4. Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины / Е. П. Ильин. − СПб.: Питер, 2002. − 544 с.
