Необхідність поглибленого вивчення проблеми прокрастинації зумовлена тим, що останнім часом в умовах динамічного розвитку суспільства та суцільного дефіциту часу, посилилася тенденція добровільного, ірраціонального відкладання запланованих дій. Зниження самоефективності та загальної задоволеності життям є, в свою чергу, прогнозуванням активізації негативного соціального самопочуття особистості. Відповідно, прокрастинація є чинником, що стимулює спотворення процесу самодетермінації в життєвій, особистісній, соціальній та професійній сферах самовизначення сучасної людини, особливого гостро ця проблема постає в будь-якому віці.
Мета статті полягає в теоретичному вивченні явища прокрастинації в психологічній літературі.
Аналіз психологічної літератури дозволяє відмітити, що активне вивчення явища прокрастинації розпочалося в США в 70-х роках 20 століття, у вітчизняній науці ця проблема почала розглядатися досить недавно.
Дж. Феррарі разом із колегами наголошують на тому, що проблема відкладання життєво важливих завдань та рішень існувала протягом усієї історії людства, однак саме із початком промислової революції вона набула негативного значення [1].
Прокрастинація є формою поведінки людини, яка пов’язана з браком саморегуляції. Зазвичай, вона формується ще в дитинстві як своєрідна захисна реакція. Практично кожен з нас, принаймні, кілька разів у своєму житті зволікав. На жаль, дехто робить подібне «відкладання на потім» стилем життя.
Прокрастинація являє собою комплексний, неоднорідний в психологічному плані феномен, що включає в себе поведінкові, емоційні і когнітивні компоненти, тісно пов’язаний з мотиваційною сферою особистості, що виявляється, насамперед, у поведінці: у затримці виконання необхідної діяльності, у відкладенні прийняття рішення [1].
Н.Мілграм зі співавторами спочатку виділили види прокрастинації: щоденна (побутова), тобто відкладання домашніх справ, які повинні виконуватися регулярно; прокрастинація у прийнятті рішень (у тому числі незначних); невротична, тобто відкладання життєво важливих рішень, таких як вибір професії або створення сім’ї; компульсивна, при якій поєднуються два види прокрастинації – поведінкова та в прийнятті рішень; академічна, тобто відкладання виконання навчальних завдань, підготовки до іспитів тощо. Пізніше науковець об’єднав ці види в два: відкладання виконання завдань і відкладання прийняття рішень [2].
Ф. Партной вважає активну прокрастинацію усвідомленою відстрочкою, призупиненням проектів, які насправді не вимагають негайних дій, а пасивну – шкідливою, своєрідним еквівалентом ліні та розглядає її у комбінації «добре-погане», залежно від того, скільки зусиль було на неї витрачено [1, 3].
Причини, що змушують прокрастинатора переносити на потім справи і обов’язки, дуже різноманітні. Проте у більшості випадків це нудьга, труднощі з концентрацією, втома, відсутність мотивації, страх потерпіти невдачу тощо.
Прокрастинацією часто страждають люди, які не вміють організувати себе і свій час, не знають як підступитися до складної роботи (нестача ресурсів, навичок і т.д.) або бояться, що не впораються. Неясність головних життєвих цілей, власних прагнень – ще одна причина відкладання справ на потім. Звідси відсутність енергії, депресивність і неусвідомлений сумнів у важливості тієї чи іншої справи. Також прокрастинація може бути результатом перфекціонізму. Людина не сприймає недосконалий результат роботи і, незважаючи на те, що вже пройшли всі встановлені терміни виконання завдань, продовжує корегувати найдрібніші деталі [1, 3].
Якщо над прокрастинацією не працювати, вона рано чи пізно призведе до наслідків. По-перше, це нереалізованість. Людина, яка постійно відкладає на потім, втрачає можливість розкрити свій потенціал. Можна роками приймати рішення про зміни в житті, але так і не зрушитися з мертвої точки. Потім буде нестерпно гірко і соромно за те, що даремно були розтрачені найперспективніші роки та молодість.
По-друге, формується низька самооцінка. Це відбувається з тієї причини, що особистість постійно заганяє себе у вигадані рамки, вийти з яких боїться. Ці кордони поступово руйнують її, не дають повною мірою радіти життю, відчувати задоволення від самих звичайних речей.
Н. Фьоре зазначає, що людина може прокрастинувати в окремих сферах свого життя та зберігати контроль над ситуацією в більшості інших [4].
Отже, прокрастинація є процесом добровільного ухиляння від виконання важливих завдань і, натомість, виконання справ, що є менш важливими, але такими, які приносять швидкий результат і задоволення. Зволікання зазвичай призводить до негативних наслідків як в особистісному, так і в професійному плані.
Джерела та література:
- Варваричева Я.И. Феномен прокрастинации: проблемы и перспективы исследования / Я.И. Варваричева // Вопросы психологии. - 2010. - № 3. - С.121-131.
- Грабчак О. Особливості академічної прокрастинації студентів-першокурсників / О. Грабчак // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2016. - № 4. - С.210-218.
- Дворник М.С. Соціально-психологічні практики відтермінування в конструюванні особистістю власного майбутнього: дис. канд. психол. наук: 19.00.05 / Дворник Марина Сергіївна. - Київ, 2014. - 200 с.
- Фьоре Н. Легкий способ перестать откладывать дела на потом / Нейл Фьоре. - Москва: Манн, Иванов и Фербер; 2013. - 276 с.
