Бездоказовим насьогодні є факт, що формування основних показників здоров’я населення України характеризується здебільшого негативними тенденціями. Стрімке скорочення чисельності населення країни, зміна вікової структури населення та його старіння, зростання рівня смертності, ріст захворюваності взаємозалежні з загальним психічним станом, формуючи негативний емоційний тонус.
Високі показники захворювань серед дітей, фізичні та фінансові труднощі організації та проведення лікування, диктують необхідність удосконалення механізмів організації не тільки допомоги лікарів, а й пошуку оптимальних форм та методів психологічного супроводу в просторі лікувальних закладів.
Отже особливої уваги потребує вивчення психологічних особливостей дітей з хронічними захворюваннями та тих, що перебувають на довгостроковому стаціонарному лікуванні.
Хронічні захворювання протікають тривало і пов'язані з перебудовою всього життя людини. Хвороба як страждання людини має як соціальний, так і індивідуальний зміст.
Індивідуальний зміст хвороби пов'язаний з можливістю переносити страждання, з можливістю встановлювати відносини з іншими людьми з приводу пережитого чи актуального страждання. Таким чином, на рівні індивідуального змісту хвороба пов'язана з встановленням міжособистісних відносин і ставлення до самого себе.
Соціальний зміст хвороби перш за все пов'язаний з необхідністю для інших людей, які не є носіями хвороби, піклуватися про хвору людину, тобто як би розподіляти між собою і хворою людиною ступінь відповідальності за характер і перебіг його хвороби, за життя людини, що переживає страждання.
Знаходження людини в медустанові – це не покарання і не утримання під вартою, як собі уявляють деякі медпрацівники. Така позиція може проявлятися в обмеженні пересування пацієнтів без необхідності (просто тому, що це зручно персоналу), негативне ставлення до відвідування друзів, перегляду телепередач.
У психогігієні хворої людини сама атмосфера медустанови або лікарні повинна сприяти більш швидкому одужанню. Реальність така, що сірі стіни, запах ліків, білі халати і в цілому обстановка є результатом недостатньої забезпеченості медицини і не може не викликати певного емоційного пригнічення. Тому так важливі для хворих людей улюблені речі і книги, а для дітей – іграшки, що привносять атмосферу домашнього тепла і затишку і дозволяють зберігати власний психологічний простір. Величезне значення для підтримки душевного здоров'я пацієнта має спілкування з родичами і друзями. Вплив медсередовища і особистості медпрацівника як лікувального і психотравмуючого фактора підкреслювали Р. Кінцевий і М. Боухал [1, c. 160].
Так, госпіталізація дитини з різної міри фізичними стражданнями (госпіталізація дитини зазвичай зумовлена серйозними причинами – фізичною травматизацією, загостренням хронічних захворювань, виникненням небезпечних для життя симптомів) зазвичай супроводжується психотравматизацією, внаслідок якої виникають різні емоційні, поведінкові, сомато-вегетативні відхилення.
Психологічний супровід дітей, які перебувають на тривалому лікуванні в стаціонарі лікарень являє собою сукупність методів і технік різних напрямків психотерапії.
Найпоширенішім та найдоступнішім насьогодні методом збереження псіхічного та психологічного здоров'я, подолання синдрому госпіталізації є арт-терапія, що зазвічай реалізується волонтерами в різніх відділеннях дитячих лікарень.
Одним з таких методів є метод клоунотерапії.
Позначимо одну з поверхневих і перших проблем, з якими клоунотерапевти стикаються входячи в простір дитячих лікувальних установ. На пострадянському просторі поява клоуна в відділенні викликає цілком закономірні асоціації, але незакономірні дії. Персонал поспішає зібрати пацієнтів відділення в холі, в той час як такий тип взаємодії вкрай рідкісний у роботі саме лікарняного клоуна, який працює індивідуально з кожною дитиною в його палаті.
Кажучи про особливості клоунотерапії важливо позначити основні відмінності лікарняних клоунів від циркових артистів і аніматорів:
- Простір. Простір лікувального закладу завжди динамічний і існує за певними законами, протоколами і інструкціями. Клоун впроваджується в середовище відділення і підлаштовується під його рух, перебуваючи внизу посадовій ієрархії.
- Публіка і драматургія. Робота клоуна в цирку – велика форма і прописані, відрепетирувані сценки з мінімальною варіативністю, де немає партнерської взаємодії з кожною дитиною.
- Реакція – не завжди сміх. Реакція – це будь-яка нетипова дія, для важкохворих – легкий рух на зустріч, прихована посмішка, відкритий погляд, просто трохи більш жваве реагування на зовнішній стимул.
- Імпровізація. Імпровізаційні програми спрямовані на інтерактивну взаємодію з дітьми, а так само з їх батьками, і орієнтовані на розширення можливостей участі дитини у взаємодії з клоунами, які працюють з іншими дітьми.
Інтегруючи світовий досвід клоуно- і сміхотерапії, прикладений до реалій медичної сфери пострадянського простору, можна виділити наступні завдання лікарняної клоунади:
- купірування шокових станів при першій і наступних госпіталізаціях дитини;
- скорочення тривалості «лікарняного синдрому» між етапами хірургічного і консервативного лікування;
- відволікання і психологічне розвантаження дитини безпосередньо в реанімації в передопераційний і післяопераційний періоди;
- відволікання і зняття больового синдрому при проведенні медичних маніпуляцій, які сприймаються дитиною як агресія;
- психологічна адаптація дитини до лікарні за допомогою гри та інтерактивного спілкування;
- мотивація дітей до регулярного, правильного і позитивного (веселого) прийому ліків і їжі;
- надання допомоги у соціальній адаптації дитини після виписки з лікарні в напрямку фізичного вдосконалення і розвитку навичок комунікації [2].
Кожна організація, яка здійснює клоунотерапію, має свої неповторні особливості роботи, які залежать від багатьох факторів: контингенту трупи, стратегій і можливостей підготовки та підвищення кваліфікації лікарняних клоунів, запитів персоналу лікарень, тактик і інструментів роботи з дітьми тощо.
Незважаючи на очевидну важливість та необхідність клоунотерапії у медико-психологічному супроводі дітей, що знаходяться на стаціонарному лікуванні, ця тема не є науково розробленою.
Джерела та література:
- Психология семьи и больной ребенок. Учебное пособие : Хрестоматия. – СПб.: Речь, 2007. – 400с.
- Седов К. Больничные клоуны: от волонтерства к профессии… – М. : АНО «Больничные клоуны», 2014. – 56 с.
