Емоційна депривованість у жінок раннього дорослого віку відображається в конструкції психіки особистості у роздробленості та дисоційованості архетипічних частин фемінного ядра.
Батьківські фігури відіграють фундаментальну роль у становленні особистісного контексту людини. Емоційна депривація, що присутня у стосунках між дівчинкою та фігурою батька лягає в основу розірваності фемінного ядра дорослої жінки та її несепарованості. Депривованість емоційного зв’язку з батьком може брати свій початок від материнського ставлення до ролі батька для дитини, або ж відсутності емоційного ресурсу для взаємодії з дитиною у самого ж батька.
Процес психологічної сепарації у жінок З. Фрейд описував, як складний перехід: усвідомлення власного «Я», що відокремлене від матері; розуміння що існує чоловіча стать через присутність батька; «закоханість» у батька, як найближчого представника чоловіків; фрустрація через усвідомлення, що батько ніколи не буде їй за чоловіка, оскільки одружений з її матір’ю; повернення до матері та ідентифікація з фемінністю. Цей динамічний процес потребує вільного емоційного прояву зі сторони дівчинки, незалежно від полярності емоцій. Якщо вираження і проживання емоцій якогось типу у межах описаного сценарію було заборонено, табуйовано або депривовано, жінка вступаючи до етапу дорослішання відтворює регресивні моделі поведінки [1].
При незавершеній психологічній сепарації жінка може лишатись на етапі сильної емоційної прив’язаності або конфронтації з батьком. Такий стан психічного розвитку характеризується домінуванням деструктивного анімуса, оскільки жінка не бере відповідальності за власне життя. Формування психологічної цілісності жінки проходить через пошук внутрішніх ресурсів анімуса. Що потребує постійної взаємодії з власним «внутрішнім чоловіком», форма і зміст якого може деформуватись через вплив батьківського авторитарного виховання або відсутності виховання загалом [3, с.92].
Дослідниця Л.Ш. Леонард вважає, що наслідки емоційної травми, що характеризується емоційною депривованістю можна поділити на два основні типи: деструктивне усвідомлення фемінності та інфантильне. Деструктивне усвідомлення фемінності відкидає та знецінює її, змушуючи жінку маскулінізуватись як психічно так і фізіологічно. Тобто утворюється так званий «панцир амазонки». Амазонка у цьому сценарії замість інтеграції маскулінних аспектів, що можуть зробити її сильною фемінно, індефікується з силовим фізичним аспектом «маскулінності». Автоматично виникають труднощі у побудові стосунків, адже зникають характерні фемінні риси. Таким чином жінка-амазонка проявляє односторонню силу, що є подавляючою, а не творчою, через відмову будувати якісний контакт з людьми. Вона намагається оберігати себе від усього, що не може контролювати, тому живі стосунки, яким притаманна спонтанність, абсолютно знецінюються і десакралізуються. Амазонці часто недоступні власні почуття та емоції, сприйняття і сила фемінних інстинктів. Батько у амазонки має розмиті маскулінні риси, безвідповідальний, емоційно не включений, байдужий до дочки батько, що має аддикції.
Л.Ш. Леонард виділяє такі види деструктивного усвідомлення фемінності:
- «Суперзірка» — характеризується мотивами і бажаннями добиватися успіхів і цілей у професійному чи соціальному середовищі, які не зміг реалізувати її батько.
- «Покірна, сповненна обов’язками дочка» — характеризується услуговуванням іншим, наперекір власній волі і самоатуалізації, складнощі у побудові партнерських рівних стосунків. Не прийняття власної Тіні спричиняє втрату зв’язку з Самістю. Жінка виконуючи «обов´язок» жертвує власним творчим психічним ресурсом аби заслужити любов батька.
- «Мучениця» — характеризується непомірною жертовнісю в ролі дружини чи матері, або у симбіозі обох ролей. Типове відображення стану жертви.
- «Королева-воїн» — характеризується жорстким протистоянням всьому ірраціональному у соціумі, оскільки спрацьовує захисний механізм «перенесення» неприйняття надмірної ірраціональнсті у фігурі батька. Основною рисою усіх сценаріїв «амазонки в панцирі» є контроль та влада над слабкою частиною чоловічого архетипу, якому не можливо довіритись [2, с. 85-106].
Інфантильне усвідомлення фемінності спостерігається як перекладання відповідальності за власне життя, психологічна обмеженість у розвитку особистості, схильність до созалежності від партнера та психологічної інцестуозності. Дослідниця називає збірний архетипічний образ такого усвідомлення «пуеллою». Батько у пуелли має авторитарні риси, жорсткі патріархальні погляди щодо виховання дочки, емоційну сухість, побудову стосунків з дочкою здійснює через суб’єктно-об’єктну модель. Виділяють наступні види інфантильного усвідомлення фемінності:
- «Лялечка або вічна дівчинка» — характеризується яскраво вираженими зовнішніми ознаками фемінної поведінки (кокетство, доброзичливість), що відігріють роль зв’язку жінки з фантазіями про фемінність, але внутрішньо вона відчуває себе залежною від чоловіка у психологічній та економічній сферах життя, оскільки не має реальної спорідненості з фемінним ядром і ніби імітує цей зв’язок.
- «Дівчина зі скла» — перманентно проявляються слабкість, сором’язливість, відірваність від реального життя, яку жінка компенсує ілюзорним світом власних фантазій.
- «Літаюча у висоті» — характеризується надмірною імпульсивністю, що носить підлітковий характер; відсутнє адекватне сприйняття часових, тілесних меж і суспільних порядків. Схильність до адиктивної поведінки та непостійності при виборі партнера.
- «Нікчемна» — жінки, які потрапили до групи цього сценарію, патологічно соромляться свого батька, вони стають відкинутими суспільством або бунтують проти нього. Основними рисами «пуелли» є фіксація на побудованому абсолюті невинності, або ж на тотальній вині, що взаємопов´язані і формують залежність жінки від схвалення чи осуду інших. Тобто проявляється бажання зняти з себе відповідальність за власне життя, та передати її іншому [2, с. 60-76].
Жоден паттерн не є перманентним, але може бути яскраво вираженим на фоні інших. Тобто ці психічні схеми дифузні та ситуативні Основною причиною роздробленості та дисоційованості фемінного ядра є неможливість проявити емоції до значущої персони (на певному етапі психологічної сепарації), та отримати зворотній емоційний зв’язок, аби відчути визнання важливості емоційного прояву зі сторони суб’єкта.
Джерела та література:
- Евсеева Л. В. Эмоция как выражение женской субъектности / Л. В. Евсеева // Вестник Вятского государственного университета. – 2015. – С. 13–17.
- Леонард Л. Ш. Эмоциональная женская травма / Л. Ш. Леонард. – Москва: Класс, 2014. – 224 с.
- Фрейджер Р. Личность. Теории личности и личностный рост / Р. Фрейджер, Д. Фэйдимен. – Санкт-Петербург: Прайм-Еврознак, 2004. – 690 с.
