Актуальність теми. У сучасному світі проблема самогубства залишається нерозв’язаною, а тому зростає інтерес до її вивчення, якісної переоцінки та переосмислення поглядів представниками сучасного суспільства. Посилення інтересу до розгляду проблеми суїциду, зокрема в Україні, можна пояснити нестабільністю та ризиковими явищами в економіці та інших сферах громадського життя, недостатнім розвитком профілактичної роботи в даній сфері на рівні державного регулювання та громадськими організаціями.
Актуальність теми визначається також новітніми дослідженнями про причини переважної більшості спроб суїциду. Встановлено, що детермінантою самогубств, особливо серед молоді, є прагнення до зміни свого становища в суспільстві, деструктивні взаємостосунки з соціальним оточенням, нездатність пристосовуватись до динаміки соціуму, а не прагненням до смерті. Саме нездатність задовольнити значущі соціальні потреби породжує зростання девіантної поведінки та суїцидальної активності серед усіх вікових та соціальних груп населення.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні проблеми суїциду та здійсненні теоретико-методологічного аналізу взаємозв’язку адаптаційних можливостей особистості і ризику суїцидальної поведінки.
Виклад основного матеріалу. У сучасній науці поняття «самогубство» і «суїцид» розглядаються як синонімічні, під якими розуміють усвідомлений акт відходу особи з життя під впливом психотравмуючих ситуацій, за якого власне життя як найвища цінність втрачає сенс для даного індивіда в силу особистісних психічних деформацій, соціально-економічних і морально дестабілізуючих факторів. Суїцид (в пер. з лат. sui caedere - вбивати себе) - прояв несвідомої агресії, яка спрямована не на зовнішній світ, а на саму людину.
Сучасні вітчизняні і зарубіжні концепції розглядають суїцид як складну психологічну та соціальну проблему, яка виникає внаслідок впливу як зовнішніх факторів соціального і природного середовища, так і внутрішніх чинників: адаптаційних можливостей людини, рівня стресостійкості та агресивності, нейротизму, потягу до самодеструкції, які породжують передсуїцидальний стан – труднощі і збої у психологічному житті індивіда, що виникають раніше ніж суїцидальна поведінка і власне суїцид. Оскільки самогубство – це поведінка, дія особистості (психологічне за своє суттю явище), то провідними фундаментальними факторами серед них є психологічні. Тоді як усі інші сприятливі щодо самогубства чинники діють опосередковано через емоційну, мотиваційну та вольову сфери особистості у формі емоційних переживань, мотивації та вольових зусиль, що є складними процесами її психіки, у яких взаємодіють усі її рівні та утворення – від відчуттів до ідейних переконань.
Інший погляд на суїцид висловив відомий французький соціолог Еміль Дюркгейм. Вчений основним чинником суїцидальної поведінки і дій вважав соціальний фактор, а не психологічний. Дослідник шукав причини таких дій у зовнішньому середовищі та суспільному житті. Істинними детермінантами антивітальних вчинків, на його думку, є соціальні проблеми – порушення чи спотворення соціальних зв’язків, дезінтеграція та дезадаптація особистості.
З погляду соціальної психології, основою суїцидальної поведінки є поєднання соціального та психологічного факторів, а саме взаємозв’язок і взаємовплив особистості та внутрішніх індивідуальних особливостей людини, що мають суїцидальну спрямованість (внутрішній конфлікт, неадекватна самооцінка, стан депресії, фрустрації, дисонансу), і зовнішніх соціально-психологічних чинників суїцидального ризику (міжособистісні, міжгрупові конфлікти, групова ізоляція, неадаптованість, незадоволення потреб, групове відторгнення). Ці чинники визначають спілкування та взаємодію суїцидента з іншими, здійснюють вплив на його соціально-психологічне відображення дійсності – виникає оцінка власного життя, ставлення інших, свого місця в соціумі, цінностей і смислів, що зумовлює появу вольового акту і прийняття відповідного рішення, за чим слідує етап реалізації задуманого – здійснення суїциду.
Значну роль у вивченні проблеми самогубства виконують праці Р. Літмана і Н. Табачника. Вчені дійшли до висновку, що в основі виникнення суїцидальних намірів і вчиненні самогубства лежить процес адаптації до ситуацій, за якого звичні механізми пристосування не діють, що спричиняє формування психосоціального мораторію – відпочинку від проблем і невдач.
На думку Войцеха В. Ф., здійснення самогубства спричинене взаємодією особистості і середовища, численними контактами і зв’язками, в яких вона перебуває. Суїцидальні дії відбуваються в особливо критичних випадках, екстремальних ситуаціях, коли людина впевнена, що не хоче більше жити, і здійснює відповідний деструктивний акт.
Результати досліджень Кибрик Н. Д. показали, що такі особливості особистості, найбільше загострюються в ситуації соціальної напруженості, під якою розуміють масовий адаптаційний синдром, відповідно до якого визначають рівень фізіологічної, психологічної та соціальної адаптації (дезадаптації) різних груп населення до постійних труднощів і негативних емоцій. Серед причин виникнення соціальної напруженості вчений виокремлює: фізіологічну дезадаптацію певних груп суспільства до труднощів; психофізіологічну дезадаптацію людей, що передбачає появу неусвідомлених деструктивних психічних станів у процесі пристосування до певних соціальних змін і труднощів; соціально-психологічну дезадаптацію, яка проявляється у вигляді усвідомлених конфліктних відношень конкретних груп населення до труднощів.
Саме низький рівень адаптаційних можливостей (адаптаційний синдром), тобто певної сукупності реакцій організму, функцією яких є захист від сильних і тривалих негативних впливів, соціальна напруженість та соціальна ізоляція можуть стати передумовою вчинення самогубства.
При вивченні питання соціальної ізольованості і заглиблення у себе, Мілюска І. використав термін «стан відчуження», під яким розумів обмеженість індивіда у своїй можливості контролювати зовнішні фактори та впливати на них; особа, швидше за все, знаходиться під тиском обставин, ніж сам їх формує. Складність такої ситуації полягає у тому, що людина не здатна адаптуватись до зовнішніх обставин, задовольнити свої потреби, відбувається розрив між цілями індивіда і можливістю їх досягнення, що може призвести до агресивності, страху, фрустрації, втрати соціальних контактів та зв’язку із соціумом, і нарешті, - до аутоагресії.
Висновки та перспективи подальших досліджень. У ході теоретичного аналізу проблеми суїциду, встановлено, що у сучасних вітчизняних та зарубіжних концепціях суїцид розглядається як соціально-психологічна проблема. Основними детермінантами виникнення суїцидальних намірів є взаємозв’язок зовнішніх факторів соціального і природного середовища і внутрішніх чинників: адаптаційних можливостей людини, рівня стресостійкості та агресивності, нейротизму, потягу до самодеструкції. З’ясовано, що низький рівень адаптивних можливостей людини призводить до її дезадаптації, що проявляється у соціальній напрузі та ізоляції, і спонукає людину до скоєння самогубства.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо в емпіричному вивченні взаємозв’язку адаптаційних можливостей особистості і ризику суїцидальної поведінки, а також у розробці методів попередження та корекції суїцидальної намірів.
Джерела та література:
- Войцех В. Ф. К проблеме раннего прогноза суицидального поведения / В.Ф. Войцех // Клинические Павловские чтения: Сб. раб. Вып. 5. «Кризисные состояния. Суицидальное поведение». – СПб., 2002. – С. 13–18.
- Дюркгейм Е. Самогубство: соціологічне дослідження / Пер. з фр. Кононович. – К.: Основи, 1998 – 519 с.
- Суицидология: прошлое и настоящее. Проблемы самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художественных текстах Сост. А.Н. Маховиков. – М., 2001. – 569 с.
- Miluska J. Czym jest sytuacja alienujaca: Proba analizy psyschologicznej zjawiska // Cztowie i spoteczenstwo / Uniw im Adama Mickewicza w Poznaniu. – Poznan: Wydaw. Nauk. UAM, 1990. – T.7. – S. 23–39
