Складність та змістовна неоднозначність феномену самопрезентації в сучасній науці розкривається в різноманітних підходах до визначення досліджуваного психічного явища. Зокрема, більшість дослідників розглядають самопрезентацію як загальну особливість соціальної поведінки особистості (навмисну усвідомлювану поведінку, спрямовану на створення певного враження у оточуючих; постійний процес або прагнення суб’єкта представити бажаний образ зовнішній та внутрішній аудиторії).
Методологія визначається у сучасній психологічній науці як система принципів і способів організації, побудови теоретичної і практичної діяльності, а також як вчення про цю систему. Під час підбору та побудови методологічних основ нашого дослідження провідним положенням було те, що методологія рівно відноситься і до теоретичної, і до практичної діяльності суб’єкта, правильно підібрана та використана методологія вчить, як треба діяти психологу-досліднику або психологу-практику, щоб отримати надійний результат; досліджує внутрішні механізми, логіку руху і організації знання, закони його функціонування і зміни. Теоретико-методологічну основу нашого дослідження склали основні положення теорії психіки та її цілісної моделі, системно-структурного та структурно-функціонального підходів, гуманістичної психології та гуманістичного психоаналізу, теорії особистості, символічного інтеракціонізму, провідні положення та принципи інтегративної психології.
Укладаючи методологічну основу дослідження диференціальної моделі самопрезентації особистості, ми виходили з позиції, що адекватно підібрана методологія повинна виконувати функцію евристичності, тобто здатності забезпечити появу нових ідей в конкретних проблемних ситуаціях. Оскільки методологія представляє собою загальну систему пояснювальних принципів та регулятивів (в тому числі й суттєво відмінних між собою), множинність методологічних підходів, які можуть бути застосовані у різних випадках та по різних приводах, нами були використані наукові напрямки, які найбільш повно та глибоко відображали внутрішню сутність самопрезентації та пов’язаних з нею психологічних феноменів. Теоретико-методологічну основу нашого дослідження склали основні положення системно-структурного та структурно-функціонального підходів, теорії особистості, символічного інтеракціонізму, провідні положення та принципи інтегративної психології.
Cтруктурно-функціональна модель самопрезентації особистості, на нашу точку зору, – це найбільш узагальнена, іманентна та мультисуб’єктна парадигма, що позначає систему підтверджень образу Я суб’єкта та підтримки самооцінки як усвідомлюваний або неусвідомлюваний процес, який здійснюється активним суб’єктом та в системі особистісних орієнтирів займає проміжне положення між соціальним та внутрішньопсихологічним в структурі особистості.
В дослідженні моделі самопрезентації основні положення теорії психіки та її цілісної моделі розкривають необхідність врахування єдиних закономірностей як у механізмах індивідного, так і в механізмах особистісного рівнів; системно-структурний підхід дозволяє інтегрувати і систематизувати накопичені знання, долати їх зайву надмірність, знаходити інваріанти психологічних описів, уникати недоліків локального підходу, формулювати власний концептуальний підхід до даного явища; структурно-функціональний підхід дозволяє дослідити функції кожної складової компоненти моделі самопрезентації як системної одиниці по відношенню до даної диференціальної моделі як до цілісної системи; гуманістична психологія та гуманістичний психоаналіз дозволяють розглядати модель самопрезентації як цілісний гештальт, що складається із сприйняття самого себе, взаємин з оточуючими людьми, та цінностей «Я»; основні положення теорії особистості в контексті становлення моделей самопрезентації дозволяють фокусувати дослідницьку увагу на двох важливих групах психічних утворень: тих, що виступають як спонукачі поведінки, та тих, що складають виконавський компонент психічної регуляції особистості, оскільки ми розглядаємо структурно-функціональну модель самопрезентації особистості як єдність та взаємозв’язок різнорівневих та певним чином підпорядкованих особистісно-індивідних властивостей суб’єкта; основні положення символічного інтеракціонізму дозволяють нам розкрити природу та походження самопрезентації як своєрідного комунікативного символу, в основі якого лежить здатність суб’єкта виділяти себе з групи і усвідомлювати своє «Я»; провідні положення та принципи інтегративної психології дозволяють нам поєднувати найкращі здобутки різних напрямків сучасної психологічної науки, використовувати потенціал психіки до самозмінювання, аналізувати та використовувати системи концепцій, методів та технік, які ведуть людину до більшої цілісності та до меншої конфліктності і з самою собою і з соціальним оточенням.
Джерела та література:
- Андреева Г.М., Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Современная социальная психология на Западе (теоретические направления). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 467с.
- Михайлова Е.В. Самопрезентация. Теории, исследования, тренинг / Е.В.Михайлова.- СПб, 2007.- С.17.
- КотляроваМ.Н. Теориисамопрезентации/ М.Н. Котлярова. – СПб., 2002. – С. 163.
- Ганзен В. А. Системные описания в психологии /ГанзенВ.А. - Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1984. - 176 с.
- Paulhus, D.L. Automatic & controlled self-presentation / D.L. Paulhus // Annual meeting of Psychological Assocosiation.-Athlanta, 1990.- Р. 214-232.
