В світлі останніх подій в Україні (на майдані Незалежності та в АР Крим) проблема особистості в умовах кризи стала найактуальнішою темою сучасної теорії та практики вітчизняної психології.
На жаль, виходячи з прикладів минулого, необхідно констатувати факт, що кризи такого рівня призводять до довготривалих негативних наслідків для психологічного здоров’я населення.
Наша задача, як представників психологічної науки, вчасно спрогнозувати, та знайти найефективніші методи роботи з негативними наслідками, враховуючи досвід колег у подібних за масштабом травматичних подіях. В якості одного з таких корисних досвідів може стати масив знань, отриманих в ході виявлення і подолання негативних психологічних наслідків у населення протягом останніх 27 років з моменту Чорнобильської катастрофи.
Варто нагадати, що аварія на ЧАЕС стала однією з найбільших техногенних катастроф за рівнем екологічних збитків і кількістю постраждалих. За об’єктивними факторами найбільш травматизованою групою вважається група учасників ліквідації наслідків катастрофи на четвертому реакторі, адже вони знаходилися безпосередньо в епіцентрі небезпеки, а також вони були найкраще проінформовані щодо реальної загрози для життя та здоров’я. Тоді, як сьогодні, в умовах тотальної інформатизації, коло постраждалих за високим рівнем психологічних збитків може розширитися до групи людей, що не брали участі у самих подіях, але внаслідок вторинної травматизації, переживають ті самі наслідки, що і учасники. Таким чином, матеріал, викладений нижче, може бути адаптований та використаний для роботи з різними групами населення..
Перш за все, необхідно звернути увагу на таку соціально-психологічну особливість післяаварійного періоду, що проявляється у представників різних груп населення, як «хронічну психотравматизацію», як її охарактеризував В. О. Скребець. Автор пояснив ситуацію, що склалась, особливістю сприйняття аварії потерпілим, як подію минулого, що не мала певної однієї травмуючої ситуації, а її стресогенність заключається у постійному очікуванні небезпеки. Цей стан невизначеності щодо наслідків, що змушує людей перебувати у постійній готовності до загрози, і є психотравмуючим для населення [3].
В роботах С. І. Яковенко підтверджується актуальність описаної вище ґенези хронічної психотравматизації для більшості потерпілих і сьогодні. Тобто даній групі населення є характерним пропрацювання в недостатній мірі наслідків психологічної травматизації внаслідок аварії та нашарування нових стресів. Цей стан автор назвав «полімодальною життєвою кризою». Подолання даної кризи за думкою С. І. Яковенка можливе в результаті переосмислення життєвого змісту та вироблення нових його форм, а також в результаті роботи з ціннісними утвореннями і формами поведінки [7].
Аварія на ЧАЕС стала особливо значущою подією для ліквідаторів. Для багатьох з них катастрофа стала біографічною подією, яка вплинула на все їх подальше життя і долю [6].
Негативна динаміка психологічних наслідків простежується в результатах соціально-психологічних моніторингів та інших досліджень. Аварія з роками сприймається та оцінюється ліквідаторами все більш негативно [1; 5].
В. Г. Панок констатує високий рівень суїцидальної і адиктивної поведінки серед даної категорії населення. Також автор відмічає, що потерпілим і ліквідаторам значно складніше адаптуватись до нових умов, ніж іншим, що вони відчувають деякі складнощі у соціальній сфері загалом, та, зокрема, в сімейних стосунках. Окрім того, з роками знижується показник адаптованості та задоволеності життям. Досить помітне зниження задоволеності ліквідаторами своїм здоров’ям [4]. Т. В. Кузьменко відмічає наявність тенденції до збільшення кількості ліквідаторів, які вважають, що аварія на реакторі «повністю зламала їх здоров’я та життя» [1]. Простежуються зміни у ціннісно-смисловій сфері ліквідаторів: набуває більшого значення роль сім’ї. Відмічаються певні переживання стосовно ризику погіршення сімейних відносин, а також втрата контакту з друзями та колегами [2].
Важливим негативним аспектом наслідків аварії для учасників ліквідаційних робіт останніх десяти років є їх вимушеність виходу на пенсію через значне погіршення здоров’я, що є несумісним з трудовою діяльністю. Психологічна проблема заключається у тому, що готовність до вибування з активної діяльності настає значно пізніше, ніж того вимагає фізичний стан, при тому, що рівень освіти і професійної компетенції у ліквідаторів досить високий. Ця ситуація супроводжується особливо сильними переживаннями. Відбувається втрата надії стосовно майбутнього покращення життя.
В ході аналізу результатів анкетування нами було виділено ряд особливостей суб’єктивного сприйняття впливу аварії на життя ліквідаторів сьогодні – через 27 років після катастрофи. Для перевірки результатів ми підібрали контрольну групу у відповідності до основної за гендерними, віковими, професійними показниками. Отже, для ліквідаторів характерно: побоювання стосовно нової аварії на ЧАЕС; побоювання стосовно аварії на іншій АЕС України; надмірне включення у ситуацію, що сталася на АЕС Фокусима-2; негативна та дуже негативна оцінка власного здоров’я; негативна оцінка соціальної сфери життя; оцінка соціального патронажу зі сторони держави як недостатнього; переоцінка цінностей (змінилося ставлення до природних ресурсів, свого здоров’я, здоров’я членів своєї сім’ї, свого життя і життя інших).
Таким чином, ми радимо подальшу соціально-психологічну реабілітацію потерпілих учасників психотравмуючих подій будувати, користуючись інформацією щодо динаміки змін в психологічній сфері та щодо найбільш негативних та довготривалих наслідків у ліквідаторів Чорнобильської катастрофи.
Джерела та література
- Кузьменко Т. В. Вплив екстремальних ситуацій на життєві орієнтації людини (на прикладі Чорнобильської катастрофи) // Збірник матеріалів четвертої науково-теоретичної конференції, присвяченої десятій річниці ІММБ (24 квітня 2002 р). - К.: ІММБ, 2002. – 160 с.
- Панок В. Г. Методичні підходи до надання психологічної допомоги потерпілим від техногенної катастрофи: монографія / Панок В. Г. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999. - 106 с.
- Скребець, В. О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи: монографія / В. О. Скребець. - К. : Слово, 2004. - 440 с.
- Ходоровська Н. Групова адаптація в умовах соціальних змін // Соціальні виміри суспільства. – К.: Інститут соціології НАНУ, 1999. – Вип. 3. – С. 92–104.
- Чорнобиль і соціум. Вип. 3. Динаміка соціальних процесів: соціально-психологічний моніторинг наслідків чорнобильської катастрофи. - К.: Ін-т соціології, 1997. - 267 с.
- Юрьева Л. Н. Кризисные состояния: монография / Л. Н. Юрьева. – Днепропетровск : Арт-Пресс,1998. – 156 с.
- Яковенко С. І., В. І.Лисенко. Соціально-психологічна допомога при надзвичайних ситуаціях та критичних інцидентах. Монографія. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999. - 226 с.
