На сучасному етапі розвитку науки, зокрема психолінгвістики, значно зріс інтерес науковців до вивчення мовлення окремої особистості. Оскільки мовні явища не можливо об’єктивно досліджувати без урахування факторів навколишньої дійсності, то предметом наукових розвідок стала особистість із своїми мовними, ментальними і поведінковими особливостями, адже вона є носієм мови і безпосереднім учасником процесу комунікації.
Мовлення особистості, будучи процесом індивідуального користування мовою, діалектично поєднує в собі загальне, що полягає в обов’язковому збереженні в мові лексичних, граматичних, фонетичних, інтонаційних норм, які притаманні мові, якою користується мовець, та індивідуальне – те, що дає змогу диференціювати мову однієї людини від мови іншої. Як продукт діяльності індивіда, мова, як і будь-яка дія, вчинок, має на собі відбиток різних індивідуальних особливостей людини, є репрезентантом її особистості.
Оскільки мова суб’єктивується, переломлюється через особистість, то динаміка, успішність та інші характеристики мовленнєвої діяльності визначаються її індивідуально-психологічними характеристиками, що свідчить про існування мовної особистості, тобто особистості вираженої в мові і через мову, особистості, основні риси якої вибудувані на основі мовних засобів.
Мовленнєва діяльність матеріалізується і об’єктивується через умовиводи, висловлювання або текст. Тому текст чи висловлювання, будучи продуктом мовленнєвої діяльності, в якому матеріалізується увесь психологічний зміст діяльності, дозволяє здійснити діагностику лінгвістичних і психологічних особливостей особистості.
Проблема мовної особистості не нова для психолінгвістичної науки, однак й досі багато аспектів цієї проблеми залишаються мало вивченими. У роботах дослідників були вдалі спроби описати її структуру, розробити типологію, визначити співвідношення мовної особистості зі спорідненими поняттями тощо.
В. Красних розглядає мовну особистість як сукупність здібностей і характеристик людини, що реалізуються в мовленні [5]. Для Ю. Караулова мовна особистість – сукупність властивостей і характеристик людини, які зумовлюють створення і розуміння нею мовленнєвих творів (текстів), які розрізняються за ступенем структурно-мовленнєвої складності, глибиною і точністю вираження дійсності, а також цільовою спрямованістю [3].
Як закріплений у лексичній системі базовий національно-культурний прототип носія певної мови, утворений на основі світобачення, установок, цінностей і поведінкових реакцій, бачить мовну особистість В. Карасик [2].
Проте, на сучасному етапі феномен «мовної особистості» розробляється набагато ширше і глибше, а саме із застосуванням моделювання. Ю. Караулов виділив у структурі мовної особистості три рівні: вербально-семантичний –нульовий рівень, когнітивний (тезаурусний) – перший рівень, мотиваційний (прагматичний) – другий рівень [3, с.53]. У моделі мовної особистості Л. Засєкіної містяться три основні компоненти: когнітивний, емоційний та мотиваційний [1]. На основі моделей Ю. Караулова та Л. Засєкіної, О. Лавриненко запропонував структурно-функціональну модель мовної особистості, що складається із трьох рівнів: біологічного, мовного та психологічного, які перебувають між собою не в ієрархічних, а в координативних відносинах [6]. Способи представлення мовної особистості залежать від розуміння її як багатокомпонентного набору мовних здібностей, умінь та готовності до здійснення мовленнєвих дій різної складності.
Метою нашого дослідження є вивчення психологічних особливостей мовлення осіб періоду ранньої дорослості.
Рання дорослість є періодом, який настає після юності й характеризується стабільністю у психофізіологічному, психологічному та соціальному аспектах розвитку. Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Людина в цьому віці стає статево зрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри [9].
Зупинимося детальніше на особливостях розвитку мовлення осіб періоду ранньої дорослості. Як відомо, розвиток мислення людини йде паралельно з розвитком мови. Найбільш істотні відмінності в розвитку мови осіб, що досягли віку ранньої дорослості, в порівнянні з дитячим, підлітковим і юнацьким, виявляються в зміні якісних параметрів мови. Зокрема, дослідження Е. Харке свідчать про те, що у людини, яка досягла дорослості, відбувається перетворення самої структури мови, змінюється її лексичний і граматичний склад. У своєму дослідженні Е. Харке зіставляв мовлення осіб 12-ти, 18-ти і 30-ти річного віку. Таке зіставлення дало вченому можливість виявити прогрес структури мовлення у дорослих порівняно з підлітками та дітьми. Одним із проявів такого процесу став перехід від простого речення до складного, яке містило дві-три граматичні основи. Таким чином, Е. Харке зробив висновок про зростання можливостей мовленнєво-мисленнєвої діяльності осіб зрілого віку [8, c. 257].
У ряді своїх досліджень Б. Греков здійснив зіставлення мовлення осіб, що досягли періоду ранньої дорослості (20-40 роки), з мовленням людей у віці понад 70 років. Порівняння здійснювалося за досить значущим критерієм – рухливість і пластичність (утворення і переробка) мовного стереотипу. За даними Б. Грекова, у більш молодих осіб такий стереотип утворюється мимовільно в 43 % випадків, тоді як у людей похилого віку тільки у 8 %. Часто стереотип утворювався не одразу, а через деякий час. Зокрема, це спостерігалося в 48 % випадків серед осіб похилого віку, в той час, як серед осіб ранньої зрілості було лише 28,5 % таких випадків. В групі осіб, які досягли віку ранньої дорослості не зустрічалося жодних труднощів з переробкою мовних стереотипів, в той час як для людей похилого віку здійснювати переробку словесних реакцій як за позитивних, так і за гальмівних сигналів було досить важко [8, c. 257].
Характеризуючи загальні закономірності розвитку мовлення, як вербальної функції інтелекту, варто звернути увагу на дослідження Д. Бромлей, яка здійснила численні дослідження за допомогою шкали Векслера-Беллвью. В результаті цих досліджень було виявлено протилежний хід розвитку деяких вербальних (інформативність, визначення слів) і невербальних функцій (кодування цифр геометричними фігурами, практичний інтелект). Д. Бромлей виявила, що вже в 30-35 років помітна поступова стабілізація, а вже потім зниження рівня розвитку невербальних функцій, які стають різко вираженими до 40 років. В той же час, вербальні функції, як показали дослідження Д. Бромлей, саме з цього періоду прогресують найбільш інтенсивно, досягаючи найвищого рівня після 40-45 років. Отже, період ранньої дорослості характеризується прогресуючим розвитком вербальних функцій. Ймовірно, можна говорити про те, що з розвитком вербальних функцій інтелекту у віці від 20 до 45 років триває розвиток і вербально-логічного, або понятійного, мислення. Саме тому, інтелектуальний розвиток не зупиняється на рубежі 20 років, а продовжує відбуватися і в більш пізньому віці. При цьому оптимум розвитку невербального інтелекту припадає, мабуть, на вік 30-35 років, а розвиток вербального інтелекту здійснюється аж до 45 років і старше. Д. Бромлей припускає, що саме цим пояснюється той факт, що, як правило, саме на рубежі 40-45 років людина починає істотно більше уваги приділяти філософським питанням [4].
Отже, рання дорослість характеризується розвитком мовлення, яке збагачується лексично складними синтаксичними структурами, стає більш відповідним загальноприйнятим граматичним нормам. Варто відзначити інтенсивний розвиток вербальних функцій інтелекту, що виявляється в оперуванні словами, розумінні їх значень [7]. Зазначені зміни сприяють зростанню можливостей мовленнєвої і мисленнєвої діяльності особистості в цілому. Мовленнєві функції осіб періоду ранньої дорослості протистоять процесу старіння, тому інволюційні зміни в них відбуваються значно пізніше, ніж в інших психологічних функціях.
Джерела та література:
- Засєкіна Л. В. Вступ до психолінгвістики. / Л. В. Засєкіна, С. В. Засєкін. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2002. – 168 с.
- Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В. И. Карасик. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
- Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность/ Ю.Н. Караулов. – М.: Наука, 1987. – 261с.
- Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг, Д. Бокум. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2005. – 940 с.
- Красных В. В. Основы психолингвистики и теории коммуникации / В. В. Красных. – М.: Гнозис, 2001. – 270 с.
- Лавриненко О. Л. Конструювання концептуальної моделі мовної особистості [Електронний ресурс] / О. Л. Лавриненко. – Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/851/94.
- Павелків Р. В. Вікова психологія: підручник / Р. В. Павелків. – К.: Кондор, 2011. – 468 с.
- Психология среднего возраста, старения, смерти. Под редакцией А. А. Реана. – СПб.: «прайм-ЕВРОЗНАК», 2003. – 384 с. – (Серия «Мэтры психологии»).
- Савчин М.В. Вікова психологія : навчальний посібник / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. – Київ : Академвидав, 2006. – 360 с.
