Поняття емоційного інтелекту є порівняно новим у психології, хоча перші дослідження даної теми розпочато ще в 20-ті роки ХХ ст. Е.Л. Торндайк запровадив поняття «соціального інтелекту», що описувало здатність особи розуміти інших людей, управляти ними, тобто поступати розумно у взаємостосунках. Згодом Дж. Гілфордом та М. О’Саллівеном було розроблено тест, спрямований на вимірювання соціального інтелекту [1]. Але статистична валідизація тесту показала, що операціоналізувати дане поняття є доволі складно, оскільки виникають непередбачувані кореляції та перекривання з тестовими шкалами уже існуючих особистісних опитувальників, що мовою статистики свідчило про наступне: діагностована сукупність ознак відповідає вже існуючим психологічним концептам. Усі кроки на шляху вивчення соціального інтелекту могли бути визнані недоречними, якби для науковців та практиків не залишалось очевидним, що успішність людини, якість її життя, рівень задоволення своїми досягненнями залежать від певних властивостей емоційної сфери та соціальних комунікацій, а не лише від сукупності професійних умінь, знань, рівня загального інтелекту тощо. У 90-ті роки ХХ ст. поняття соціального інтелекту стало менш актуальним, натомість на перший план вийшли дослідження емоційного інтелекту, які залишаються актуальними впродовж останніх 30 років.
Сучасні моделі по-різному визначають саме поняття та структуру емоційного інтелекту. Д. Гоулмен включає до нього здатність особистості до самомотивації, стійкість до розчарувань, контроль над емоційними спалахами, уміння відмовлятися від задоволень, регулювання настрою і уміння не давати переживанням заглушати здатність думати, співпереживати і надіятися [2]. Р. Бар-Он виділяє 5 сфер емоційного інтелекту: пізнання власної особи (емоції, впевненість у собі, самоповага, самореалізація, незалежність); навики спілкування (міжособистісні взаємини, соціальна відповідальність, співпереживання); здатність до адаптації (вирішення проблем, оцінка реальності, пристосовність); управління стресовими ситуаціями (стійкість до стресу, імпульсивність, контроль); переважаючий настрій [3]. Дж. Мейєр, М. Селовей включають у сферу емоційного інтелекту точність вираження емоцій; розуміння емоцій; здатність до використання емоцій у діяльності; управленні емоціями [4]. С. Люсін виділяє дві сфери емоційного інтелекту: внітрішньоособистісну та міжособистісну [1]. Названі автори пропонують власні методики діагностики емоційного інтелекту, до яких на даний час ще є певні застереження щодо валідності.
Емоційний інтелект згідно визначення Дж. Мейєра, М. Селовея є комплексом ментальних здатностей, які сприяють усвідомленню та розумінню власних емоцій та емоцій оточуючих. Структура емоційного інтелекту включає чотири базові ментальні здатності: усвідомлена регуляція емоцій; розуміння (осмислення) емоцій; розрізнення та вираження емоцій; асиміляція емоцій у мисленні. Коротко зупинимось на вищеназваних базових здатностях.
Здатність до усвідомленої регуляції емоцій передбачає наявність навиків, що допомагають не прямо, а опосередковано керувати емоційними реакціями, які виникають мимовільно та не можуть бути проконтрольовані безпосередньо. Серед таких навиків – переосмислення суб’єкту та об’єкту емоції та зміщення акцентів таким чином, щоб суб’єкт міг зайняти активну позицію щодо події чи факту, які викликають емоцію (замість «світ страшний» - «я відчуваю страх»); свідоме обмеження чи збільшення потоку інформації, яка викликає ту чи іншу емоцію («подумаю про це пізніше» або, навпаки, «дізнаюсь про це більше») та інші. Усі вони спираються на механізми психологічного захисту різного рівня – від сублімації та почуття гумору до витіснення та заперечення.
Здатність до розуміння емоцій, а також їх розрізнення та вираження прямо корелює з інтелектуальним розвитком та соціальною компетентністю особистості – її багажем знань, умінь та навиків, які стосуються соціальної комунікації. Нездатність до розпізнавання та називання власних емоцій – алекситимія за Р. Сіфнеос [5] – призводить до зростання кількості психосоматичних захворювань, важких психологічних станів тривоги, страхів, тривожно-депресивних розладів, наростання потенціалу емоційних «вибухів», станів незадоволення собою та життям, ігнорування важливих мотивів та потреб, труднощів у встановленні теплих, довірливих соціальних контактів, отримання соціальної підтримки [6].
Ментальний навик «асиміляції емоцій у мисленні» за Дж. Мейєром та М. Селовеєм – це здатність до використання емоцій для підвищення якості та продуктивності мисленнєвої діяльності. Як комплексний навик, він пов’язаний також з мотиваційно-вольовою сферою, оскільки передбачає уміння використовувати продуктивний емоційний настрій для роботи, підтримувати та посилювати його для досягнення поставлених цілей, а також вміння відкладати безпосередню діяльність в емоційно несприятливих для її реалізації умовах.
Підсумуємо: складові емоційного інтелекту за Дж. Мейєром та М. Селовеєм як певні ментальні навики безпосередньо пов’язані з психологічним здоров’ям особистості – стійкістю та адекватністю її самооцінки, особистісною активністю, здатністю ефективно планувати життєві кроки та відповідно до цього управляти власною поведінкою. Вищезазначені риси знижують потенціал віктимності та сприяють росту адаптаційного ресурсу особистості. Отже, психологічне здоров’я особистості детермінує її здатність об’єктивно розпізнавати загрозу в різних ситуаціях та збільшує потенціал протистояння різного роду небезпекам, іншими словами високий рівень емоційного інтелекту знижує рівень віктимності та сприяє конструктивні соціально-психологічній адаптації.
На нашу думку, емоційний інтелект є одним з ключових факторів адаптації особистості. На яку модель емоційного інтелекту ми би не спирались, можемо констатувати: здатність розпізнавати власні емоції, керувати ними, уміння розпізнавати емоційний стан, мотивацію та наміри оточуючих, стійка самооцінка, що базується на самопізнанні та самоприйнятті, є серйозними перешкодами на шляху негативних емоційних впливів, специфічних стресів інформаційного суспільства, прихованих маніпуляцій свідомістю через ЗМІ чи діяльність сект, маркетингових пірамід, позасвідомо мотивованої віктимної чи антисоціальної поведінки. Відтак дослідження емоційного інтелекту, методів його діагностики та стратегій психокорекції є актуальною темою вітчизняної практичної й теоретичної психології.
Дослідження адаптаційних можливостей особистості крізь призму концепції емоційного інтелекту дозволяє застосувати новий методологічний інструментарій для теоретичних та емпіричних досліджень, осмислення стратегій психологічної допомоги особам, котрі відчувають адаптаційні труднощі, шляхом психологічної корекції ментальних складових емоційного інтелекту. Наступним кроком дослідження може стати експериментальна верифікація теоретичного обґрунтування зв’язку емоційного інтелекту та рівня соціально-психологічної адаптації із застосуванням спеціалізованих діагностичних методик.
Джерела та література:
- Социальный и эмоциональный интеллект: От процессов к измерениям / Под ред. Д.В. Люсина, Д.В. Ушакова / Д.В. Люсин, Д.В. Ушаков –– М. : Ин-т психологии РАН», 2009. –– 351 с.
- Goleman N. Emotional intelligence. New York: Batnam books, 1995.
- Bar-On R. Emotional intelligence Inventory (EQ-i). Toronto, Canada: Multy-Health System, 1997.
- Сергиенко Е.А. Тест Дж. Мэера, П. Сэловея, Д. Карузо «Эмоциональный интеллект» (MSCEIT v. 2.0): Руководство / Е.А. Сергиенко, И.И. Ветрова. –– М. : Ин-т психологии РАН, 2010. –– 176 с.
- Гаранян Н. Г. Концепция алекситимии / Н. Г. Гаранян, А. Б. Холмогорова // Журнал социальной и клинической психиатрии. — 2003. — № 1. — С. 128 — 145.
- Холмогорова А.Б. Принципы и навыки психогигиены эмоциональной жизни / А.Б. Холмогорова, Н.Г. Гаранян. // Психология мотивации и эмоций. / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, М.В. Фаликман. –– М. : АСТРЕЛЬ, 2002. –– С. 548-556.
