Неповторність подій нашого життя робить час, який є найважливішим особистісним ресурсом людини, дуже цінним і важливим. Часова орієнтація збагачує життєвий досвід людей і грає визначальну роль у їхньому житті. Наявність часової орієнтації свідчить про зрілість людини як особистості та особливість її культури. Виявляється часова орієнтація в поведінці людини в її діяльності і є показником ієрархії переваг, які людина надає певній часовій перспективі.
Існує чимало праць, в яких досліджували психологічний час та життєвий шлях людини. Зустрічається досить велика кількість термінів, які дають можливість зрозуміти як людина уявляє час у власному житті: «перспектива майбутнього», «життєва перспектива», «психологічна перспектива», «особистісна перспектива», «особисте майбутнє», «часова орієнтація» та інші. Проте в досить поширених теоріях темпоральної організації життєвого шляху з’явився термін «часова перспектива». Часова перспектива досить вагомо впливає на поведінку особи та її життя, визначаючи світовідчуття, прийняття минулого, розуміння сьогодення, стан планів на майбутнє, не зважаючи на те, що інтерес науковців до поняття часової перспективи залишається досить неоднозначним. Результати більшої частини досліджень, які можна знайти у вітчизняній та зарубіжній літературі, розрізнені, їх важко порівняти між собою. Така ситуація ускладнює аналіз феномену часової перспективи особистості і побудову загальних висновків.
Завдяки роботі Л. Франка (1939), часова перспектива набуває широковідомого поняття, адже дослідник запропонував досліджувати часову перспективу як самостійний предмет психології. Л. Франк вважав, що існує взаємозв’язок і взаємне обумовлювання минулого, сьогодення і майбутнього в свідомості людини. Він визначав часову перспективу як культурно обумовлену і ціннісно детерміновану цілісність. Психолог вважав, що людина може мати одразу кілька часових перспектив, кожна з яких співвідноситься з різними сторонами її життя [4].
Після виходу статті Л. Франка, присвяченій часовій перспективі, К. Левін став використовувати цей термін, уточнивши часову перспективу як існуючу в даний момент цілісність бачення індивідом свого психологічного майбутнього і свого психологічного минулого. [3]. У руслі мотиваційного підходу уявлення про часову перспективу розвивали Ж. Нюттен, В. Ленс, Т. Гісме, З. Залескі та інші. Актуальним є сучасні дослідження зарубіжних науковців щодо часової орієнтації в Ф.Зімбардо, Дж.Бойда, А. Гонзалеса, І.Вітовської, М.Столярського тощо.
Серед сучасних уявлень про часову орієнтацію особистості варто виділити підхід Ф. Зімбардо, в якому більш повну розробку отримала категорія часової орієнтації. Ф. Зімбардо і його колеги стверджували, що часова перспектива – це основний аспект у побудові психологічного часу, який виникає з когнітивних процесів, які ділять життєвий досвід людини на часові рамки минулого, сьогодення і майбутнього. Часова орієнтація відображає установки, переконання і цінності, пов'язані з часом. Вона може підпадати під вплив зовнішніх факторів, ситуації, проте часова орієнтація може стати відносно стабільною характеристикою особистості, коли в поглядах людини на життя починає переважати орієнтація на певний часовий період.
Ф.Зімбардо спільно з А. Гонзалесом виділили п'ять основних часових орієнтацій: негативне минуле; позитивне минуле; гедоністичне сьогодення; фаталістичне сьогодення; майбутнє. Вони відображають характер відношення до часових періодів життя і загальну спрямованість поведінки індивіда [1].
В.І. Ковальов, розглядає часову орієнтацію як цілісне уявлення людини про своє минуле, сьогодення і майбутнє. Він постулює чотири типи особистості в залежності від її часових характеристик: 1) Стихійно-буденний тип – йому властива залежність людини від подій та обставин життя. Людині бракує часу, вона не може організовувати послідовність подій, передбачати їх. 2) Функціонально-дієвий тип – для нього характерним є те, що особистість активно організовує перебіг подій, направляє їх хід, своєчасно включається в них, домагаючись ефективності, ініціатива ж охоплює тільки окремі періоди перебігу подій, але не їх суб'єктивні або об'єктивні наслідки, відсутня продовжена регуляція життя. 3) Споглядальний тип – йому властивим є пасивне ставлення до часу, відсутність чіткої організації часу життя. 4) Творчий тип – відмінними його рисами є глибоке, різностороннє і реалістичне усвідомлення складних і суперечливих процесів життя, розвинене почуття поточного часу, творча активність в процесі здійснення своєї життєдіяльності, її продуктивність й плідність, широка часова трансспектива [2].
Тісний взаємозв’язок часового сприйняття з психічними проявами, відзначений у дослідженнях, дає підстави міркувати про його можливості щодо регуляторного впливу на психіку. Розглядаючи час як системотворчий фактор цілісного психічного складу особистості, який представлений у динаміці всіх її підструктур та компонентів, у регуляції самосвідомості, дослідники вважають що, часовий фактор є основним компонентом розвитку особистості в онтогенезі [5].
Проведені попередні дослідження показують, що на точність сприйняття часу впливають не тільки особистісні та ситуативні особливості, а й вікові. Дослідження дали змогу нам побачити, що з певними стадіями онтогенетичного розвитку людини пов'язані здібності до певних форм оцінки часу та її часові орієнтації.
В емпіричному дослідженні часової орієнтації особи взяло участь 70 осіб. 35 з яких, навчаються на факультеті психології та соціології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки віком 19-21 рік і 35 – слухачі АКМЕ університету віком 60-73 роки.
Для розв'язання поставленого завдання було використано опитувальник «Шкала темпорального метапізнання» (М. Столярський, І. Вітовська, Польща; адаптована І. Філіпповою, Україна) і були отримані наступні результати:
у молоді:
Шкала 1 – загальний бал 33,4
Шкала 2 – загальний бал 21,7
Шкала 3 – загальний бал 35,8
у старшого покоління:
Шкала 1 – загальний бал 32,0
Шкала 2 – загальний бал 22,5
Шкала 3 – загальний бал 41,1
Отож, за результатами проведеного емпіричного опитування серед молоді СНУ імені Лесі Українки та слухачів АКМЕ університету, ми можемо сказати, що по шкалі №1 – «Метакогнітивного темпорального контролю» загальний показник переважає у молоді, проте за шкалою №2 –«Пізнавальна реконструкція минулого» результати переважають у старшого покоління. Результати по шкалі №3 – «Інтертемпоральний метазв’язок орієнтований на ціль» переважають теж у старшого покоління. Аналіз відповідей респондентів дає можливість констатувати, що у молодих людей йде активне пізнання світу, накопичення знань про себе та інших, максималізм і категоричність в оцінках, а також чітко виражена орієнтація на ціль та її реалізацію в майбутньому. Молоді дорослі не можуть відкинути ситуативні спокуси і часто не беруть до уваги майбутні наслідки своїх дій. У досвідчених осіб є концентрація на спогадах минулого досвіду, критичний погляд на суперечки в суспільстві, розрахунок на себе та сприймання певних подій з іншої майбутньої перспективи. Вони знають способи узгодження сьогоднішніх прагнень та майбутніх цілей, враховують свій попередній досвід, ефективно долають різні спокуси, уявляючи собі майбутні наслідки своїх дій. З плином часу старші особи сприймають певні події з іншої перспективи. Час – це вимір, який створюється нашим мозком і його сприйняття змінюється від подій та ситуацій в житті людини.
Зміна часової перспективи пов'язана з переорієнтацією свідомості людини з зовнішнього контролю на самоконтроль і зумовлена зростанням потреби у досягненні конкретних результатів. Відбувається розширення часової перспективи - зближення особистого історичного часу. Історичний час сприймається особою як щось безособове, об'єктивне. Тимчасова перспектива дуже важлива для розуміння вікової динаміки рефлексивного Я. Роздуми про себе, смисл життя та спрямованість свого життя виникають мимоволі, за випадкових обставин. Розпливчастість уявлень про час позначається й у самосвідомості, в якій пристрасна жадоба нового досвіду може змішуватися зі страхом перед життям.
«Зниження точності усвідомленої оцінки життя відбувається до глибокої старості в силу зміни фізіологічних особливостей» [5].
Люди помічають, що в молодості всі події проходять довго, час практично тягнеться, а ось в зрілому віці - починає летіти. Вчені пояснили це різницею метаболічних процесів в організмах людей різного віку.
Не варто зациклюватися на тому, з якою швидкістю біжить час, адже в реальності не змінюється нічого. Варто жити і насолоджуватися кожною миттю.
Джерела та література:
- Зимбардо Ф. Парадокс втремени. Новая психология времени, которая улучшит вашу жизнь/Ф.Зимбардо, Дж.Бойд.-СПб.:Речь, 2010.- 352с.
- Ковалев В.И. Особенности личностной организации времени жизни/В.И.Ковалев//Гуманистические проблемы психологической теории.- М., 1995.- С.179-184.
- Левин К. Опредление понятия «поле в данный момент»/ К.Левин// Хрестоматия по истории психологии: Период открытого кризиса.- М.: МГУ, 1980.- С.13-145.
- Мандрикова Е.Ю. Современные подходы к изучению временной перспективы личности/Е.Ю.Мандрикова//Психологический журнал.- 2008.- Т.29,№4.- С.54-65.
- Серенкова В.Ф. Типологические особенности планирования личностного времени /В.Ф.Серенкова//Гуманистические проблемы психологической теории.- М., 1995.- С.192-204.
