Шановний користувач порталу!
Для вашої зручності ми запустили нову систему відображення формул в тексті. Дана система використовує найновіші технології. Якщо у вас виникли проблеми з відображенням формул спробуйте оновити свій веб-браузер до останньої версії. Або скористайтесь іншим браузером.

Команда проекту INFORUM.IN.UA пропонує використовувати для роботи з порталом браузер Mozilla Firefox.
Ми постійно вдосконалюємось та докладаємо максимум зусиль для Вашої комфортної роботи. Якщо у Вас є побажання чи ідеї з покращення роботи порталу напишіть нам.
УДК 159.9:35

ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКА У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Малімон Людмила Яківна
кандидат психологічних наук, професор кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Сьогодні в різних сферах економіки, бізнесу та освіти широко впроваджується компетентнісний підхід, який отримав своє найповніше вираження у теорії «компетенцій», основоположником якої прийнято вважати Д. МакКлелланда. Проблему управління людськими ресурсами на засадах компетентнісного підходу висвітлено у наукових працях таких зарубіжних вчених, як М. Армстронг, В. Вертер, М. Хомский, Р. Уайт, Д. Хаймс, Дж. Равен та ін. У зарубіжній психології відомими є моделі управлінської компетентності Р. Бояциса, С. Спенсера і Л. Спенсера, С. Уїддета, Т. Дюрана.

Водночас, вивчення психологічних основ розвитку компетентності у державній службі ще не стало предметом системних досліджень українських психологів, хоча державне управління як різновид соціального управління дедалі більше починає розглядатися з позицій соціально-психологічного підходу, в межах якого й обґрунтовуються вимоги до управлінської компетентності керівника.

Проблеми професійної компетентності в межах психології праці широко розробляються в російській (Т. Браже, Ю. Варданян, І. Зимня, Е. Зеєр, Є. Климов,  А. Маркова, Л. Мітіна, А. Міщенко, В. Сластьонін, Н. Пряжніков, Ю. Фролов, Т. Шадрін) та українській (А. Ліпенцев, Н. Ничкало, О. Овчарук, Л. Паращенко, В. Свистун, В. Ягупов) психології. Вимоги до управлінської компетентності загалом та компетентності керівника освітнього закладу піднімаються в працях В. Андрущенка, О. Бондаренко, Л. Васильченка,  Л. Ващенко, Р. Вдовиченко, Л. Даниленко, Г. Данченко, І. Зазюна, Л. Карамушки, В. Кременя, Ю. Конаржевського, В. Маслова, В. Олійника, Л. Орбан-Лембрик, Є. Павлютенкова та ін.

Відомими є дослідження психологічних складових управлінської компетентності: комунікативної (Л. Барановська, О. Брюховецька, В. Моргун, Г. Пустовіт, В. Семиченко та ін.), соціально-психологічної (Н. Коломінський, В. Куніцина, А. Реан, І. Сингаївська, Н. Островерхова, Л. Лєпіхова та ін.), соціально-перцептивної (О. Бодальов, І. Вегерчук, А. Деркач, Л. Лаптєв, М. Мусатов, В. Худякова та ін.), інформаційно-аналітичної (Т. Волкова, Є. Гайдамак, А. Коломієць, В. Ягупов та ін.) тощо.

Окремі аспекти проблеми компетентності у системі державної служби розглядаються у публікаціях Г. Атаманчука, А. Вишневського, В. Іванова, В. Котусенка, В. Лу­гового, В. Малиновського, Н. Нижника, О. Оболенського, В. Сороко, В. Мотренка, О. Хмельницької. А. Чемериса та ін.

Опираючись на праці багатьох дослідників, ми розглядаємо управлінську компетентність керівника як динамічну інтегральну властивість особистості керівника, яка характеризує його здатність і вміння організовувати ефективну групову (колективний рівень: робота з колективом, робота в команді) та  індивідуальну (персональний рівень: робота з окремими працівниками) діяльність в організації в різних ситуаціях організаційної взаємодії, спрямовану на вирішення поставлених державою завдань. Розуміння управлінської компетентності керівника як складного особистісного утворення, на наш погляд, дає змогу виокремити ті її структурні компоненти, які проявляються на рівні особистості керівника (структурно-особистісний компонент), на рівні його управлінської діяльності при виконанні всіх функцій управління (діяльнісно-функціональний компонент) і на рівні його взаємодії у системах «керівник-колектив», «керівник-підлеглий» з урахуванням конкретної організаційної ситуації (інтерактивно-ситуаційний компонент).

Структурно-особистісний компонент управлінської компетентності керівника визначається його професійно-управлінською мотивацією, здатністю до саморефлексії та рефлексії власної управлінської діяльності, а також адекватністю сприймання колективу, соціальних процесів, які в ньому відбуваються, й розумінням кожного працівника в організації. Аналіз мотивації керівника дає змогу виділити домінуючі мотиви, ціннісні орієнтації, установки, мотиваційно-рольові позиції, особистісну спрямованість керівника й дійти висновку про узагальнений тип його управлінської мотивації: егоцентричний або соціально орієнтований. Рівень розвитку саморефлексії свідчить про здатність керівника усвідомлювати й аналізувати свої сильні й слабкі особистісні сторони, управлінські вміння й може виступати потужним джерелом саморозвитку й самовдосконалення. Здатність до постійної рефлексії власної управлінської діяльності дає змогу керівникові бачити свої успіхи і помилки, адекватно на них реагувати й піддавати корекції неефективні рішення й дії. Ще одним особистісним компонентом управлінської компетентності керівника є, на наш погляд, соціально-психологічна перцепція, рівень розвитку якої характеризується адекватністю сприйняття соціальних процесів у колективі (конфліктів, соціально-психологічного клімату, емоційної напруги, стресів, групової динаміки) й особливостями сприйняття окремих працівників. Таке сприйняття передбачає  розуміння й оцінку керівником особистості підлеглого в інтересах взаємодії з ним і виступає складовими частинами процесу його всебічного пізнання. У цьому аспекті можна виділити типи керівників, які в кожній людині вміють бачити або не бачити лише ті психологічні особливості, які характеризують її як ефективного або неефективного працівника і не помічати, або не брати до уваги інші особистісні властивості, потреби і проблеми. На думку дослідників (Бодальов О.О., Деркач А.О.), це залежить від сформованості керівника як суб’єкта пізнання інших людей і більшою мірою від того, наскільки він сам сформований як професіонал своєї справи.

Діяльнісно-функціональний компонент управлінської компетентності керівника представлений його управлінським впливом, або стилем його управлінської діяльності, тобто системою методів впливу керівника на підлеглих при реалізації ним всіх функцій управління: організації діяльності, планування, мотивації, контролю тощо. У системі методів впливу ми виділяємо особистісний,  адміністративний і комунікативний аспекти впливу керівника на колектив, який він очолює, і на окремого працівника в організації. Особистісний вплив реалізується за умови, якщо керівник є лідером організації, харизматичною або референтною особою для працівників. Механізмами дії такого впливу є наслідування, навіювання і саме на цьому ґрунтується авторитет керівника в організації. Адміністративний вплив визначається наданням керівником переваги тим чи іншим методам впливу: стимулювання, заохочення, переконання або використання адміністративних санкцій в організаційній діяльності. Комунікативний аспект управлінського впливу проявляється у вибудовуванні керівником інформаційної політики в організації (відкритої/закритої, прозорої/непрозорої), налагодженні ефективних комунікаційних каналів з метою досягнення організаційних цілей.

Інтегруючим чинником прояву структурно-особистісного й функціонально-діяльнісного компонентів управлінської компетентності керівника є інтерактивно-ситуаційний, який проявляється у процесі його діяльності, при реалізації низки управлінських функцій, які передбачають управлінську (владно-підвладну, субординаційну) взаємодію з підлеглими: забезпечення координації дій персоналу щодо виконання конкретних задач структурного підрозділу, держадміністрації загалом, спрямовану на реалізацію визначених державою завдань. Така взаємодія здійснюється на рівні «керівник-колектив», «керівник-підлеглий» і визначається здатністю керівника працювати в команді, або дотримуватись формальних ієрархічних стосунків. Водночас, вибір керівником певного стилю взаємодії має визначатися конкретною організаційною ситуацією (тобто, це так званий ситуаційний менеджмент, який набирає все більшої ваги в управлінні). Отже, адекватне сприйняття й розуміння керівником організаційних умов зумовлює прояв саме тих особистісно-управлінських якостей і вибір тих методів впливу на колектив або окремого підлеглого, які будуть максимально ефективними саме в цій організаційній ситуації і саме щодо цього працівника.

На наш погляд, розуміння психологічної структури управлінської компетентності як інтегрального утворення дає змогу аналізувати управлінську ефективність керівника у системі державної служби на рівні особистості, діяльності та конкретної організаційної ситуації й демонструє міру відповідності всіх компонентів управлінської компетентності керівника реальним умовам українського державотворення.
Коментарі до статті:
Лариса Засєкіна [13.05.2014 13:31]
Чи є значна специфіка кервіництва саме у сфері державного управління порівняно з функціями керівника в іншій сфері?
© inforum.in.ua, 2014 - 2021
Розробка : Limpopo Web Agency
+38 (068) 322 72 67
+38 (093) 391 11 36
43020, УКРАЇНА,
Волинська обл., м. Луцьк,
вул. Електроапаратна, 3 / 336
inforum.in.ua@ukr.net