Актуальність наукового дослідження. Травматична подія має деструктивний вплив на особистісну сферу особистості, порушуючи її усталену картину світу і тим самим провокуючи до побудови нової. Так, певні психологічні риси сприяють позитивній реконструкції травматичного досвіду, змінюючи світогляд на краще, внаслідок чого можна спостерігати таке явище як посттравматичне зростання. На думку С. Л. Чачко, посттравматичне зростання характеризує переживання та досвід людей, чий розвиток після травми перевершив попередній [4, с. 142]. Це означає, що в людини виникли суб’єктивно-значущі позитивні зміни, які роблять її життя ліпше. Однак, існують і такі риси, наявність яких навпаки ускладнює процес побудови нового адекватного світобачення. Результатом може бути закріплення деструктивних схем поведінки, мислення, що призводить до різних патологічних процесів таких як посттравматичний стресовий розлад, депресії, фобії, неврози та інше. Локус контролю, залежно від типу, займає чільне місце серед факторів, які сприяють, або навпаки перешкоджають позитивній адаптації до травматичного досвіду.
Поняття «локус контролю» введено соціальним психологом Джуліаном Роттером в 1954 році [6]. Цей термін є однією з найважливіших характеристик життєвої активності особистості. В контексті травматичного досвіду локус контролю відображає уявлення людини про те, що є причиною травматичних подій в її житті і хто несе за них відповідальність. Передбачається, що у різних людей є схильність до певного типу приписування причинності і відповідальності. Інакше кажучи, люди можуть сильно відрізнятися тим, які атрибуції вони дають своїм і/або чужим успіхам і невдачам. В одному випадку причинність і відповідальність приписується самій діючій особистості (людина усвідомлює, що саме її позитивні або ж негативні дії, зусилля, здібності, або ж бездіяльність призвели до певного кінцевого результату) - ця стратегія називається «інтернальною», в іншому випадку відповідальність покладається на фактори, що не залежать від особистості (зовнішні обставини, випадковість, фактор долі, дії інших людей) цей спосіб називається «екстернальним» [2, с. 241]. Існує також певний відсоток людей, які позитивні досягнення у житті приписують собі, а невдачі певним незалежним від неї обставинам.
На думку О. В. Тімченка, одним з основних факторів, що сприяє психологічно-благополучному переживанню травматичної ситуації це прийняття на себе більшого контролю [3].
І. Г. Малкіна-Пих, вважає, що навіть катастрофічні події можуть бути зупинені добре продуманими діями людини. Інтернали володіють більш ефективно-працюючою когнітивної системою. Вони витрачають істотну частину своєї розумової енергії на отримання інформації, що дозволяє їм впливати на значущі для них події. Крім того, інтернали мають виражену тенденцію розробляти специфічні і конкретні плани дій у тих чи інших ситуаціях. Таким чином, почуття контролю над собою і оточенням дозволяє їм більш успішно справлятися зі травматичними ситуаціями [1].
В роботах Дж. Р. Аверілл, підкреслюються три основних типи контролю: поведінковий контроль, який стосується певного напрямку дій; когнітивний контроль, який, в першу чергу, відображає інтерпретацію подій особистістю; контроль рішучості, який визначає процедуру вибору способу дії [5, с. 286-303].
В експериментальному дослідження взяло участь 206 осіб, віком від 19 до 25 років, серед яких 70 чоловічої і 136 жіночої статі. Було використано наступні методики: Місісіпська шкала для оцінки посттравматичних стресових реакцій (Н. М. Кеан, Дж. М. Кеддел, К. Л. Тейлор) і опитувальник суб’єктивної локалізації контролю (С. Р. Пантелєєв, В. В. Столін).
Отримані результати за опитувальником суб’єктивної локалізації контролю представлені на рис. 1.
Рис. 1. Відсотковий розподіл типів локусу контролю
Найбільша кількість діагностованих має інтернальний локус контролю (х=58%). Екстернальний тип локусу контролю другий по величині (х=35%). Існує невелика кількість людей, яка має змішаний тип, тобто не має вираженої тенденції до прояву певного виду локалізації.
Наступний крок полягав у оцінці рівня посттравматичного стресового розладу. Результати розподілу даних свідчать, що 45,7% діагностованих не мають ознак переживання ПТСР, 43,8% мають схильність до його переживання, а 10,5% мають високі показники, що говорить про їхнє емоційне неблагополуччя.
Аналіз взаємозв’язку між рівнем ПТСР і типом локусу контролю дозволив віднайти значущі кореляційні залежності, які представлені в таблиці 1.
Таблиця 1
Кореляційний взаємозв’язок між типом локусу контролю і рівнем посттравматичного стресового розладу
|
Тип локусу контролю |
Коефіцієнт кореляції |
|
Екстернальний тип локусу контролю |
0,29 |
|
Інтернальний тип локусу контролю |
-0,26 |
Виходячи із рівня значущості r < 0,138, можна зробити висновок, що існує тісний кореляційний взаємозв’язок між типом локусу контролю і рівнем посттравматичного стресового розладу. Відтак, високі показники за шкалою екстернальності призводять до високих показників рівня посттравматичного стресового розладу (х=0,29). Стосовно шкали інтернальності то спостерігається негативний кореляційний зв'язок: висока інтернальність супроводжується низьким ПТСР (х=0,29).
Висновки і перспективи подальших досліджень.Отже, людина маючи інтернальний локус контролю легше долає пережиту травматичну подію, оскільки усвідомлюючи свою значимість у вирішенні складних життєвих ситуацій бере відповідальність на себе, тим самим збільшуючи рівень своєї активності у її подоланні. Натомість екстернали, в силу своєї зорієнтованості на певні зовнішні причини і обставини, частіше займають позицію бездіяльності, а інколи і перебільшення величини пережитого горя, не приймаючи ніяких рішень стосовно боротьби з нею, чекаючи, що певні сили, які спровокували виникнення цієї події її і вирішать. Виходячи з отриманих даних, зміна стилю атрибуції з екстернального на інтернальний формує у людини свого роду імунітет до травматичних подій. Іншими словами екстернальний локус контролю є одним з предикторів негативної реорганізації травматичної пам’яті, натомість як формування інтернального локусу контролю є одним з допоміжних засобів її позитивної і ефективної реорганізації. Перспективу ми вбачаємо в подальшому дослідженні засобів реорганізації травматичної пам’яті.
Джерела та література:
- Малкина-Пых И. Г. Стратегии поведения при стрессе / И. Г. Малкина-Пых // Московский психологический журнал. – 2005. – №12. – С. 26-32.
- Психологический словарь [под ред. В. П. Зинченко, Б. Г Мещерякова]. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Педагогика-Пресс, 2009. – 440 с.
- Тімченко О. В. Соціально-психологічні детермінанти психічної травматизації постраждалих від надзвичайних ситуацій / О. В. Тімченко // Проблеми екстремальної та кризової психології. – 2013. – №14. – С. 353-360.
- Чачко С. Л. Проблема посттравматического роста: попытка теоретического анализа. / С. Л. Чачко // Вестник Одесского национального университета. – 2010. – Т15, №11. – С. 140-148
- Averill J. R. Personal control over aversive stimuli and its relationship to stress / J. R. Averill // Psychological bulletin. – 1973. – № 80(4) – P. 286-303.
- Rotter J. В. Cognates of personal control: Locus of control, self-efficacy, and explanatory style: Comment / J. В. Rotter // Applied and Preventive Psychology. – 1992. – №1. – Р. 127-129.
