У сучасній психології залишається актуальною проблематика суб'єктної активності особистості, її творчої ролі в перетворенні свого життя. Сьогодні положення про активність суб'єкта діяльності отримали своє нове трактування в конкретних психологічних дослідженнях (А. А. Асмолов, А. В. Брушлінський, В. А. Петровський, В. І. Слободчиков, Б. А. Сосновський та ін.).
Активність у суб'єктному підході у вітчизняній психології розглядається як спосіб самовираження й досягнення цілісності, як здатність до самодетермінації, самовдосконалення, саморегуляції та саморуху (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, А. В. Брушлінський, О. К. Осницький, С. Л. Рубінштейн, В. А. Татенко, І. С. Якиманська й ін.).
Розглядаючи освіту як процес залучення до соціокультурної діяльності та оволодіння її змістом і засобами, педагоги більш схильні до бачення педагогічного процесу як спільної продуктивної діяльності педагога й учнів.
У педагогіку уведено такі поняття, як «педагогічна взаємодія» та «дидактична взаємодія» [1]. У них основна педагогічна ідея полягає в тому, що процес виховання й навчання не є механічною сумою дії виховання на активність самого вихованця. Характер прояву активності вчителя та учня в навчальній і позанавчальній діяльності може бути різним, а, відповідно, можуть спостерігатися різні варіанти взаємодії. На думку В. В. Давидова, педагогічна взаємодія охоплює оптимальне співвідношення як педагогічного впливу, так і його активного сприйняття, власну активність учня [2].
Багато дослідників, розглядаючи поняття активності, підкреслюють її нерозривний зв'язок із мотивами, потребами, діяльністю, творчістю, саморегуляцією (К. О. Абульханова-Славська, Л. Ф. Алексєєва, А. А. Волочков, В. І. Моросанова й ін.). Так, зокрема, К. О. Абульханова-Славська зазначає, що активність постає як потреба в діяльності, яка представлена ієрархічно вибудованими мотивами [3]. На думку дослідниці, найбільш істотна для психології суб'єкта риса активності полягає в тому, що остання спрямована на зняття неминуче виникаючих суперечностей між бажаннями й можливостями особистості та вимогами суспільства.
А. А. Волочков визначає поняття «активність» як універсальний спосіб, форму й міру природно-соціальних взаємодій, у процесі яких людина розвивається та проявляється переважно як їх суб'єкт. Активність людини являє собою єдиний потік взаємодій, який забезпечує цілісність і постійний розвиток його суб'єкта [4]. Активність, як і сам рух, різноманітна у своїх зовнішніх та внутрішніх проявах, але, водночас – цілісна.
Отже, можна відзначити активність суб’єкта як цілісну систему, яка проявляється в усіх видах діяльності, впливає на них, а також проявляється у взаємодії суб’єктів.
Виходячи із загальних принципів діяльнісного підходу, психологічний аналіз професійного становлення спирається на принцип активності особистості.
У нашій моделі активності суб’єктів педагогічної взаємодії ми беремо за основу динамічну систему відносин суб’єктів (рис. 1.) [5].
Рис. 1. Динамічна модель активності суб’єктів педагогічної взаємодії
Освітній процес ми розглядаємо як цілісний процес, який одночасно охоплює фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток суб’єкта, а педагогічнийпроцес – це динамічна взаємодія вихователів та вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.
Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання та навчання. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців.
Активність суб’єктів (викладач та студент) педагогічної взаємодії взаємопов’язані з педагогічним процесом і педагогічною взаємодією. Цілісна активність суб'єктів у педагогічній взаємодії інтегрує різні прояви активності, найбільш істотні для цієї діяльності, що становить потенціал їхньої активності.
Психолого-педагогічними умовами активності викладача є потреби в професійно-педагогічній самореалізації; сформованість механізму усвідомленого продуктивного професійного самопізнання; вільний вибір альтернатив можливостей самореалізації; індивідуальний стиль самореалізації; здатності до саморегуляції й рефлексії.
Важливою умовою оптимізації потенційних можливостей особистості є її активність, спрямованість на певний вид діяльності.
Реалізація активності студента у ВНЗ здійснюється в навчально-професійної діяльності. Основними компонентами активності студента ВНЗ як суб'єкта навчально-професійної діяльності є мотиваційні складники та компоненти особистісного рівня самоконтролю. Навчальна форма активності студента становить структурну основу для організації навчальної діяльності, розвивається в процесі професійного навчання більш успішно, на відміну від її професійної форми, співвіднесена з вимогами освоюваної спеціальності.
Таким чином, у процесі навчання у ВНЗ відбуваються зміни психологічних складових частин активності суб'єкта навчально-професійної діяльності. Динаміка змін різною мірою стосується всіх її компонентів: більш інтенсивні зміни спостерігаються в змісті мотиваційних аспектів професіоналізації, менш значущі зміни – в особистісному рівні самоконтролю.
Активність суб’єктів педагогічної взаємодії характеризується усвідомленістю, цілеспрямованістю взаємних дій обох сторін – студентів – викладачів ВНЗ, які виступають із позиції суб’єктів, де узгоджена дія має результат і підсилюється психічним станом контакту. Взаємодіючи суб’єкти освітнього процесу, саморозвиваються.
Джерела та література:
- Велитченко Л. К. Педагогічна взаємодія: теоретичні основи психологічного аналізу : монографія / Л. К. Велитченко. – Одеса : ПНЦ АПН України, 2005. – 355 с.
- Давыдов В. В. Культура, образование, мышление / В. В. Давыдов, В. П. Зинченко // Перспективы. Вопросы образования. – 1992. – № 1–2. – С. 18–28.
- Абульханова-Славская К. А. О субъекте психической деятельности / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Наука, 2001. – С. 37–115.
- Волочков А. А. Психология активности субъекта бытия: интегративный подход : монография / А. А. Волочков. – Пермь : Перм. гос. пед. ун-т, 2007. – 376 с.
- Коць М. О. Концептуальні засади побудови моделі активності суб’єктів педагогічної взаємодії / М. О. Коць // Вісник Одеського нац. ун-ту. Серія : Психологія. – Т. 18. – Вип. 22. – Ч. 2. – 2013. – С. 167–174.
