У розбудові сучасної демократичної України особливе місце займає вища освіта. Саме в її межах закладаються гуманістичні та моральні особистісні цінності кожного студента. Вирішальну роль у формуванні таких цінностей відіграє викладач, який своєю поведінкою задає модель ефективної міжособистісної взаємодії. У цьому зв’язку актуальним є розвиток психологічної позиції рівності викладача, що й визначає формат та характер такої взаємодії. З появою такої психологічної позиції для обох партнерів міжособистісної взаємодії головною цінністю ставатимуть не лише нові знання та досвід, але й почуття та думки іншого, що сприятиме встановленню довірливих взаємин та зменшенню психологічних бар’єрів спілкування.
Для зменшення бар’єрів у спілкуванні та надання можливості кожному учаснику педагогічного процесу висловити власні погляди рекомендується використовувати діалогічну форму спілкування, ознакою якої Л.А.Петровська та А.С.Співаковська вважають побудову особливих взаємин на основі духовності спільності, взаємодовіри, відкритості. Суттєвою характеристикою діалогічного спілкування у виховному процесі, на думку вчених, є рівність позицій вихователя та вихованця. Така рівність базується на наступному: 1) визнанні активної ролі вихованця; 2) взаємному впливові вихователя на вихованця і навпаки; 3) розумінні вихователем того, як сприймають оточуючий світ вихованці [6].
Узагальнюючи результати теоретичного аналізу досліджень вчених (Г.О. Балл, І.С. Булах, Л.В. Долинська, Г.Ю. Микитюк, К. Роджерс та ін.) з проблеми міжособистісних взаємин викладачів та студентів нами визначені групи та основні чинники становлення психологічної позиції рівності суб’єктів у таких взаєминах, зокрема: а) гностично-рефлексивна (рефлексивність, самооцінка, професійна ідентичність); б) чуттєво-ціннісна (емпатійність, ціннісні орієнтації, толерантність); в) конативно-комунікативна (діалогічність, фасилітативність, конгруентність викладача) [1; 2; 7; 8].
На думку Ю.Н. Кулюткіна та Г.С. Сухобської, в процесі співтворчості викладач стає рівноправним учасником діалогу зі студентами. Успіх цього процесу залежить від рефлексивних навичок викладача та його здатності оцінити свою поведінку в міжособистісній взаємодії [5]. Оскільки позиція рівності вимагає від викладача однакового ставлення до себе та до студента, то йому необхідно спостерігати не тільки за поведінкою останнього, але й контролювати свою власну.
Самооцінка, за визначенням А.О. Реана, є виявленням самоставлення людини до самого себе, що зумовлює її соціальну поведінку в міжособистісній взаємодії. О.В. Мамон визначав адекватну самооцінку викладача як головну умову становлення моделі «рівний-рівному» у взаєминах з вихованцями. Водночас, під час становлення позиції психологічної рівності викладача та студента, перший має зберігати свою професійну позицію – з її статусними та рольовими вимогами. Поєднати педагогічну та психологічну позицію, не знижуючи значущості ролі кожної з них, допомагає сформована професійна ідентичність. На думку А.М. Лукіянчук, професійна ідентичність педагога формується засобами номінації та взаємодії зі «значущим іншим». У цій взаємодії студент має можливість проаналізувати позицію викладача та її основні відмінності від своєї, що у подальшому призводить до намагання студентом змінити свою позицію, ототожнити її з позицією викладача [3; 4].
Отже, розвиток рефлексивності, самооцінки та професійної ідентичності викладача сприяє формуванню психологічної позиції рівності та її усвідомленому використанню у його взаємодії зі студентами. Названі вище психологічні чинники, на нашу думку, відіграють важливу роль у прийнятті педагогом себе як особистості та як професіонала. Більш детально розглянемо деякі з них.
Серед чуттєвих якостей особистості найбільш вивченим можна вважати емпатію. Безумовним експертом з питання розвитку емпатійності у психологічній науці є К. Роджерс, який вважав його фундаментальним для реалізації клієнтоцентрованої терапії. Саме емпатія, як здатність відчувати внутрішній світ партнера по спілкуванню, надає можливість людині «відчути іншого», оскільки цей феномен вже у своїй основі несе принцип рівності та екологічності спілкування [8].
Для того, щоб відчувати внутрішній світ іншої людини, у викладача мають бути сформовані ціннісні орієнтації, в основі яких і буде особистість студента. Л.В. Долинська та Н.П. Максимчук визначали ціннісну орієнтацію як таку, що характеризує зміст поглядів, актуалізує спрямованість інтересів особистості. Вчені довели, що найбільш значущі ціннісні орієнтації структурують її життєву позицію, зокрема й життєву позицію студента та відіграють вирішальну роль у його професійному становленні [7].
Під час міжособистісної взаємодії між викладачем та студентом відбувається зустріч двох систем цінностей, тому для уникнення конфліктних ситуацій викладач має володіти толерантним ставленням до іншого, в основі якого лежить терпимість до установок, поглядів та цінностей студентів як партнерів по взаємодії. На думку А.Г.Скок, толерантність визначається як розуміння рівноцінності іншої особистості, котрій властиві несхожі погляди та цінності. Толерантність зумовлює відмову від домінування у взаємодії, визнання різноманіття культури, норм та установок інших суб’єктів взаємодії, навіть у разі неприйняття їх для себе [9].
Аналізуючи наукові роботи вчених з цієї проблематики прослідковується взаємодоповнюваність та взаємозв’язок чуттєво-ціннісних чинників, важливість емпатії для становлення ціннісних орієнтацій та толерантності, і, навпаки, роль ціннісних орієнтацій для розвитку емпатії та толерантності викладача. Загалом, враховуючи погляди ряду вчених (Л.В. Долинська, К. Роджерс, А.Г. Скок та ін.), можна прослідкувати значущість цих чинників для становлення психологічної позиції рівності.
У вітчизняній психології найбільш дослідженою можна назвати групу конативно-комунікативних чинників. Так, Г.О.Балл, орієнтуючись на характеристику психологічних впливів, здійснену Г.О. Ковальовим, виділяв два основні типи стратегій впливу на студента: монологічний та діалогічний. Під час реалізації першого педагог визнає тільки себе повноправним суб’єктом та носієм істини. А під час діалогічної стратегії впливу педагог завжди визнає повноцінність та принципову рівноправність усіх суб’єктів, задіяних у педагогічному процесі, незалежно від їхнього віку, соціального статусу, рівня знань та досвіду [1].
Конгруентність викладача, за визначенням К. Роджерса, полягає у тому, що він має бути у взаємодії таким, яким він є насправді. Педагог мусить визначати своє ставлення до себе, своїх емоцій, почуттів та усвідомлювати своє ставлення до партнерів по взаємодії. Головне завдання у формуванні конгруентності викладача полягає у здатності змінити рольову поведінку на особистісну [8].
Здійснений теоретичний аналіз чинників психологічної позиції рівності дозволяє стверджувати про те, що всі вони мають тісний взаємозв’язок. У кожній групі простежується провідний чинник, який визначає розвиток певного аспекту рівності психологічних позицій викладача та студента. Найбільш дослідженим чинником становлення гуманістичних взаємин між студентом та викладачем є розвиненні діалогічні якості останнього, які сприяють встановленню двостороннього процесу його взаємодії зі студентами. Проте поняття «психологічна позиція рівності» не зводиться лише до діалогічності, а потребує наявності в особистості ціннісного ставлення до себе та до іншого у кожного з партнерів по міжособистісній взаємодії.
Джерела та література:
- Булах І.С. Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: навчально-методичний посібник. / І.С. Булах, Л.В. Долинська. – К.:НПУ імені М.П.Драгоманова, 2002. – 116 с.
- Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Книга для вчителя / За ред. Г.О.Балла, О.В.Киричука, Р.М.Шамелашвілі. – К.:ІЗМН, 1997. – 136 с.
- Лукіянчук А. Професійна ідентифікація студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації / А. Лукіянчук // Неперервна професійна освіта: теорія і практика – Київ, 2003 – В. 3-4 – С. 123-128.
- Мамон О.В. Самооцінка в професійному розвитку вчителя: аналіз поняття, структури і процесу формування / О.В.Мамон // Витоки педагогічної майстерності. Збірник наукових праць – Полтава, 2011. – Вип. 8. – Ч.2. – С.172-176.
- Мышление учителя: Личностные механизмы и понятийный аппарат / под ред. Ю.Н. Кулюткина, Г.С. Сухобской. – М.: Педагогика, 1990. – 104 с.
- Петровская Л.А. Спиваковская А.С. Воспитание как общение-диалог / Л.А. Петровская, А.С. Спиваковская // Вопросы психологии. – 1983 – №3 – С. 85-89.
- Психологія ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. / Л.В. Долинська, Н.П. Максимчук – Кам’янець-подільський: ФОП Сисин О.В., 2008. – 124 с.
- Роджерс К., Фрейберг Дж. Свобода учиться. / К. Роджерс., Дж. Фрейберг – М.: Смысл, 2002. – 527 с.
- Скок А.Г. Модель навчання толерантності / А.Г. Скок // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка: Психологічні науки – Чернігів, 2011. – Вип 94. – Т.ІІ. – С. 162-164.
