Сьогодні кожен із нас є очевидцем процесів соціального та економічного розшарування суспільства. Сучасне українське суспільство характеризується погіршенням якості життя та здоров’я людей, що пов’язано, зокрема, із загостренням проблеми бідності, формуванням «культури бідності» як стилю життя. Бідність є формою економічної депривації. Носіям бідності як стилю життя притаманні власні, відмінні від узвичаєних уявлення, цінності, моделі поведінки.
Метою даної публікації є теоретичне обґрунтування психосемантичної репрезентації «бідності» у психології.
Сьогодні в Україні дослідження конструкту «бідність» розгортаються у напрямі вивчення: соціально-психологічного змісту та інструментарію дослідження культури бідності (В. Васютинський); соціально-психологічних особливостей здоров’я громадян із різним матеріальним становищем (Л. Коробка), а також їхньої спрямованості на підтримку/порушення правопорядку (Т. Бєлавіна), відмінностей у професійній самореалізації (В.Мяленко) тощо.
У економічній психології бідність розглядається як нездатність підтримувати мінімальний рівень життя. Психології бідності властиві поточні тимчасові переваги, коли люди живуть сьогоднішнім днем, не обтяжуючи себе відповідальністю за майбутнє дітей і внуків, країни.
Поняття «бідність» може використовуватися стосовно широкого спектру соціально-економічних ситуацій; при цьому воно, лишаючись інтуїтивно зрозумілим, втрачає свою визначеність і стає загальною фразою. Очевидно, що бідність безпосередньо пов’язана з обмеженістю матеріальних ресурсів, яка перешкоджає нормальному задоволенню потреб та повноцінній життєдіяльності людини. Окрім наявності матеріальних ресурсів, немалу роль відіграє їхній розподіл у суспільстві. Бідним властивий ряд рис, що паралізують їхню активність: низьке почуття можливого, очікування негативних результатів і песимістичний стиль поведінки, зневіра в справедливість, низька самооцінка, яка впливає на рівень домагань і мотивації.
Проблеми свідомості та поведінки осіб із низьким рівнем матеріального добробуту найповніше досліджено в контексті запропонованої О. Льюїсом категорії «культура бідності»,як спосіб життя, що засвоюється, відтворюється і здійснюється більшістю представників убогих прошарків і серед причин такого становища називав, зокрема, вікові характеристики людей. У межах способу життя, який характеризує певне середовище, кожна людина обирає свій власний життєвий шлях, і перед нею, як правило, є певне «віяло» можливостей - різне для кожного способу життя, але таке, що неодмінно означає вибір [4, с. 120].
Образ бідного і безробітного ближчий тенденції, що визначається в літературі як «звинувачення бідного». Виріс відсоток осіб, які бідність сприймають як наслідок рис характеру і поведінки індивідів: небажання працювати, лінь алкоголізм, життя безпорадність і відсутність освіти.
До основних ознак бідності традиційно зараховують і низьку професійно-освітню підготовку, брак освіти [1], що має особливе значення для особистісного та соціального самовизначення молоді. Так, описуючи «синдром бідності», С. Лодзинський зазначає про низький рівень освіти та обмеження у доступі до знань. Про труднощі доступу до освіти для незабезпечених пише й A. Ратецька, вважаючи основною причиною непристосованість дітей із маргінальних середовищ до вимог публічних шкіл [4].
Як зазначають І. Бабак та А. Дроздік, бідність – це особлива субкультура, спосіб і стиль життя, норми поведінки, стереотипи сприймання, що передаються з покоління в покоління. Українці трактують бідність як колективне явище, а відповідальність за неї намагаються перекласти на оточення або об’єктивні обставини [2].
К. Муздибаєв визначає бідність як інтегральне вираження соціальної невдачі. Бідним властиво сприймати себе як позбавлених влади над обставинами свого життя, вони схильні бути екстернальними і пасивними [3].
Поряд з економічними чинниками серед причин бідності громадяни називають особисті риси та характеристики соціального середовища. «Бідні» респонденти приписують собі низький соціальний статус. А що вищим є рівень споживання, то більше цінують змагальність, особистий успіх, самореалізацію, матеріальні досягнення [3].
В опитуванні В. Тапіліної серед причин бідності сільські мешканці на перше місце поставили брак власних зусиль. Проте ті з них, хто перебуває на найнижчих щаблях соціальної ієрархії, за головний бар’єр на шляху до багатства вважають соціальний порядок. Натомість ті, хто високо оцінює своє соціальне становище, здебільшого вважають, що матеріальний добробут залежить від самих людей [6]. Схильні бути бідними особи, як правило, сильніше орієнтуються на соціальне оточення. І. Штейнберг характеризує мережу неформальної соціальної підтримки як таку, що спонтанно виникає на основі кровної спорідненості та дружніх стосунків, спирається на довіру та незобов’язувальну взаємність, надання послуг «за спасибі» [5].
Дослідження бідності спираються на низку цікавих показників, зокрема таких, як абсолютна й відносна бідність. Абсолютна бідність означає, що людина перебуває на межі виживання, а відносна - що людина бідніша порівняно з оточенням.
Група польських дослідників виділила три типи рентної поведінки: активну (висока самооцінка, інтернальність, досить висока задоволеність із життя, нарцисизм, готовність захищати власні інтереси); пасивну (очікування щодо держави та інших осіб, пасивність, безпідставні вимоги, негативне ставлення до соціальних інституцій, низька самооцінка, екстернальність, низька задоволеність із життя); компенсаторну (концентрація на зазнаних кривдах, прагнення компенсації і відплати, мстивість, низька міжособова довіра, негативна оцінка балансу соціального обміну) [7].
До психологічних чинників які обумовлюють та ускладнюють процеси професійного та економічного самовизначення у матеріально незабезпечених осіб, В. В. Мяленко, виділяє: незавершену сепарацію та автономізацію, інтеграцію, пошук власної самості, набуття навичок психічної саморегуляції тощо.
Таким чином, на основі аналізу економічних теорій та концепцій бідності визначено, що не існує єдиного науково обґрунтованого й універсального критерію, який міг би чітко окреслити і оцінити бідність. Бідність, як явище, включає в себе різні поняття, такі як недостатність ресурсів, фізіологічні та соціальні потреби, обмеження, самоповагу, людські цінності тощо. Крім того вона залежить від традицій, норм поведінки, цінностей різних народів і держав. Можна зазначити, що проблемними місцями бідних є неефективність використання соціального капіталу й законсервованість їхньої мережі соціальних зв’язків, засобами для вирішення яких можуть бути направлені на переосмислення бідними своєї ролі в наявній мережі, самої мережі, своїх уявлень про свій соціальний капітал як інструменту досягання мети і набуття навичок ефективної взаємодії.
В цілому, теоретико-методологічні підходи щодо вивчення, виміру бідності й оцінки її масштабів, витікають з трьох основних концепцій: концепція абсолютної бідності, відносної бідності та концепція суб’єктивної бідності.
Джерела та література:
- Бабак О. Сприйняття населенням дохідної та майнової диференціації: уявлення про справедливість нерівності / О. С. Бабак // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. Випуск 5. – К.:Ін-т соціології НАН України, 2002.– С.277-293.
- Дембицька Н. Соціально-психологічні проблеми економічної соціалізації молоді / Н. Дембицька // Соціальна психологія. – 2008. – № 2 (28). – С. 49–59;№ 3 (29). – С. 53–67.
- Жорнова О.І. Подолання бідності і самовизначення у сфері освіти: до обговорення можливостей особистості / О. І. Жорнова // Психологія і особистість: наук. журнал. – 2013. – № 2 (4). – С. 68-83.
- Васютинський В.О. Культура бідності: соціально-психологічний зміст та інструментарій дослідження [Текст] / Вадим Олександрович Васютинський // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. праць Ін-ту психол. ім. Г.С. Костюка НАПН України. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – Т. ХІ. – Соціальна психологія. – Вип. 6. – Кн. 1. – С. 119–128.
- Сычева В. С. Бедность и ее измерение / В. С. Сычева // Социология: методология, методы и математическое моделирование. – 2001. – № 14. – С. 176–188.
- Тапилина В. С. Представления о причинах бедности и богатства / В. С. Тапилина // Социс. – 1997. – № 3. – С. 124–130.
- Żemojtel-Piotrowska M. Postawy roszczeniowe a system wartości ujęciu Shaloma Schwartza / M. Żemojtel-Piotrowska, T. Baran, J. Piotrowski
