У сьогодення сучасного українського суспільства на перший план виходять хворобливі психічні стани, які не небезпечні для життя людини як таки, але можуть отруїти йому існування, зіпсувати його соціальне життя і таким чином зруйнувати здорову структуру суспільства. В зв’язку з цим е дуже цікавим стан травматичного стресу, та як наслідок – посттравматичний синдром (явище, що має міждисциплінарне значення, бо чіпляє як соціально-правові, педагогічні, психологічні та медичні науки).
До того ж, результати багато чисельних досліджень показали, що стан, який розвивається під дією травматичного стресу, не потрапляє ні в одну з наявних в клінічній практиці класифікацій. Наслідки травми можуть виявитися раптово, через тривалий час, на тлі загального благополуччя людини, і з часом погіршення стану стає усе більш вираженим [1; 2; 3; 4]. У зв’язку з цим виникає гостра потреба, у зв’язку з теперішніми - кризовими обставинами в країні, у розробці та апробації на сучасному українському суспільстві нових психологічних технології по реабілітації осіб з ПТРС.
Розглянемо цей стан детальніше. Середні показники частоти ПТСР в умовах військового часу (15–30%) не збігаються із загальними даними про поширеність ПТСР після важкого стресу в мирний час (0,5– 1,2%), але для деяких груп виявляються сповна порівнянні: високі показники поширеності ПТСР наголошуються у жертв злочинів (15–50%). Дослідження в області посттравматичного стресу розвивалися незалежно від досліджень стресу, і до теперішнього часу ці дві області мають мало спільного [3].
Центральними положеннями в концепції стресу, запропонованій в 1936 р. Гансом Сельє, є гомеостатична модель самозбереження організму і мобілізація ресурсів для реакції на стресор. Стресори зазвичай діляться на фізіологічні (біль, голод, спрага, надмірне фізичне навантаження, висока і низька температура і тому подібне) і психологічні (небезпека, загроза, втрата, обман, образа, інформаційне перевантаження і тому подібне). Останні, у свою чергу, підрозділяються на емоційні і інформаційні [4].
Стрес стає травматичним, коли результатом дії стресора є порушення в психічній сфері по аналогії з фізичними порушеннями. В цьому випадку, згідно з існуючими концепціям, порушується структура «самозвеличування», когнітивна модель світу, афектна сфера, неврологічні механізми, управління процесами навчання, система пам'яті, емоційні шляхи навчання. Як стресори в таких випадках виступають травматичні події – екстремальні кризисні ситуації, що мають потужний негативний наслідок, ситуації загрози життю для самого себе або значимих близьких [4].
Тобто узагальнімо вищесказане, та надамо визначення: травматичний стрес – це переживання особливого роду, результат особливої взаємодії людини і навколишнього світу. Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, що виникає у людини, яка пережила щось, що виходить за рамки звичайного людського досвіду. Круг явищ, що викликають травматичні стресові порушення, досить широкий і охоплює безліч ситуацій, коли виникає загроза власному життю або життю близької людини, загроза фізичному здоров'ю або образу Я. Тоді посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, який здатний викликати психічні порушення практично у будь-якої людини.
Були виділені наступні чотири характеристики травми, здатної викликати травматичний стрес [2].
1. Подія, що сталася, усвідомлюється, тобто людина знає, що з ним сталося і через що у неї погіршився психологічний стан;
2. Цей стан обумовлений зовнішніми причинами;
3. Пережите руйнує звичний спосіб життя;
4. Подія, що сталася, викликає жах і відчуття безпорадності, безсилля що-небудь зробити або змінити.
Слід підкреслити, що: ПТСР – це один з можливих психологічних наслідків переживання травматичного стресу; дані багато чисельних досліджень говорять про те, що ПТСР виникає приблизно в 20% осіб, що пережили ситуації травматичного стресу (за відсутності фізичної травми, поранення).
В рамках посттравматичної патології більшість авторів виділяють три основні групи симптомів [2; 3]:
1) надмірне збудження (включаючи вегетативну лабільність, порушення сну, тривогу, нав'язливі спогади, фобічне уникнення ситуацій, що асоціюються з травматичною);
2) періодичні напади депресивного настрою (притупленість відчуттів, емоційна заціпенілість, відчай, усвідомлення безвихідності);
3) риси істеричного реагування (паралічі, сліпота, глухота, припадки, нервове тремтіння).
Серед невротичних і патохарактерологічних синдромів виділені характерні для ПТСР стану: «солдатське серце» (біль за грудиною, серцебиття, уривчастість дихання, підвищена пітливість), синдром того, що вижив (хронічне «відчуття провини що залишився в живих»), флешбек-синдром (спогади, що насильно вторгаються в свідомість, про «непереносні» події), прояви «комбатантной» психопатії (агресивність і імпульсивна поведінка із спалахами насильства, зловживання алкоголем і наркотиками, безладність сексуальних зв'язків при замкнутості і підозрілості), синдром прогресуючої астенії (післятабірна астенія, що спостерігається після повернення до нормального життя у вигляді швидкого старіння, падіння ваги, психічної млявості і прагнення до спокою), посттравматичні рентні стани (нажита інвалідність з усвідомленою вигодою від пільг, що вважаються, і привілеїв з переходом до пасивної життєвої позиції). Ці стани володіють певною динамікою, зокрема – посттравматична симптоматика з віком може не лише не слабшати, а ставати усе більш вираженою [2].
Все вищесказане, висуває вимоги до наукового співтовариства у розробці нових видів психологічної допомоги, спрямованих на корекцію ПТСР. Проаналізувавши наукові джерела ми відокремили наступні методи та технології, яки застосовуються при ПТРС.
Дебрифінг; психологічний дебрифінг - одноразова слабоструктурована психологічна бесіда з людиною, що пережила екстремальну ситуацію чи психологічну травму. У більшості випадків, метою дебрифінгу є зменшення завданих жертві психологічних збитків шляхом пояснення людині що з нею сталося і вислуховування її точки зору. Структура дебрифінгу (складається з трьох частин): І – пропрацювання почуттів; ІІ – обговорення симптомів і забезпечення почуття спокою і підтримки; ІІІ – мобілізація ресурсів і забезпечення інформацією (фаза реадаптації).
Копінг (англ. – справитись, витримати, совладати) – стабілізуючий фактор, який допомагає особистості підтримувати психосоціальну адаптацію в період впливу стресу. Копінг-стратегії – адаптивна форма поведінки, яка підтримує психологічну рівновагу у проблемній ситуації, способи психологічної діяльності і поведінки, вироблені свідомо і спрямовані на подолання стресової ситуації.
Різноманітні засоби боротьби зі стресом: конфронтація, чи протистояння ситуації ; дистанціювання від проблеми або ж відкладання її вирішення; стратегія самоконтролю; пошук соціальної підтримки; стратегія прийняття відповідальності; позитивна переоцінка того, що відбувається; униканням (або перенесенням) відповідальності («поза страуса»)
Види психологічної допомоги - індивідуальна терапія; групова терапія; сімейна терапія; символ-драма; НЛП; фармакотерапія.
Висновки: стан посттравматичного стресу має міждисциплінарне значення, бо чіпляє як соціально-правові, педагогічні, психологічні та медичні науки та для подолання цього синдрому недостатньо тільки психологічної допомоги. Він потребує уваги на всіх ланках суспільства.
Посттравматичний стресовий розлад – це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, який здатний викликати психічні порушення практично у будь-якої людини.
Ми вбачаємо наступні перспективи подальшого дослідження: визначитися, на скільки все ж це більш медична, психологічна чи соціальна проблема? Можливо лі коректування цього стану тільки психологічними методами без медичних препаратів? Дослідити існує лі зв'язок між статтю людини її віком і ПТРС. Зробити спробу розробити психологічний спосіб коректування стану ПТРС.
Джерела та література:
- Алдер Х. НЛН: современные психотехнологии. СПб., Питер, 2000.
- Малкина-Пых И.Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 960с. – (Справочник практического психолога).
- Ольшанский Д.В. Психология террора. М. – Академический проект, Екатеринбург – Деловая книга, 2002.
- Селье Г. Психофизиология стресса. М., 1991.
