Розвиток ядерної енергетики неминуче пов'язаний з ризиком техногенних катастроф. Історія налічує близько трьох десятків трагічних дат, які стали відправною точкою відліку страшних психологічних, соціальних та екологічних наслідків (12.12.1952 р. – аварія в Чок-Риверській лабораторії, Канада; 29.09.1957 р. – Киштимська аварія, СРСР; 28.03.1979 р. – аварія на АЕС Три-Майл-Айленд, США; 26.04.1986 р. – аварія на Чорнобильській АЕС, СРСР; 11.03.2011 р. – аварія на АЕС Фокусіма-1 та інші). Важливою особливістю цих наслідків є довготривалість їх впливу.
Протягом кількох років після аварії на АЕС Три-Майл-Айленд було проведено ряд досліджень, направлених на виявлення погіршення психічного здоров'я працівників атомної станції. Даний напрямок дослідження не показав критично негативних результатів, на відміну від інших досліджень, які виявили суттєву різницю між працівниками, що отримали травматичний досвід і контрольною групою, за показниками емоційної напруги, гніву, тривоги, скарг на стан здоров’я [1]. Дослідження естонських психологів показали, що через 24 роки після аварії у ліквідаторів значно більш виражені, ніж у контрольної групи, показники депресії, тривоги, схильності до алкогольної залежності, а також негативної оцінки власного здоров'я [2]. Українські науковці виявили наступні особливості віддалених наслідків аварії в групі ліквідаторів на відміну від контрольної групи: депресія (18% у ліквідаторів, 13,1% у контрольної групи); думки про самогубство (9,2% проти 4,1%), посттравматичний стрес (4,1% проти 1,0%) [3]. Аналіз останніх зарубіжних і українських публікацій щодо віддалених наслідків радіаційних катастроф показав нам, що увага науковців направлена на виявлення клінічно-психологічних особливостей ліквідаторів, однак, недостатньо вивченими залишаються соціально-психологічні аспекти проблеми.
Метою нашого емпіричного дослідження було заповнення даних прогалин, а саме виявлення трансформації психологічних компонентів способу життя ліквідаторів. Дані особливості ми виявили шляхом визначення статистично значимої різниці між показниками способу життя ліквідаторів та контрольною вибіркою. До основної групи увійшли працівники МВС, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 – 1990 роках (176 чоловік), до контрольної, групи працівників МВС України, що не брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (129 чоловік). Всього у дослідженні прийняло участь 305 осіб. Респонденти обох груп чоловічої статі, віком від 47 до 65 років, з вищою освітою, зі стажем роботи в МВС України більш, ніж 20 років, приблизно 85% з яких на сьогоднішній день є пенсіонерами МВС України.
Для комплексного дослідження особливостей трансформації способу життя ліквідаторів ми застосували наступний психодіагностичний інструментарій: опитувальник якості життя ВООЗ (ВООЗЯЖ-100), Опитувальник «Рівень суб’єктивного контролю» Є.Ф. Бажина, Є.А. Голинкіна, Л.М. Еткінд, Методика дослідження ставлення до себе (тест МДС В.В. Століна, С.Р. Пантелєєва).
В нашому дослідженні спосіб життя розглядається в контексті індивідуальної моделі власного життя, яка складається з характеристики особливостей всіх життєвих сфер та їх компонентів, власного Я, оцінки включеності та здатності впливу на динамічний процес життєдіяльності, що вимірюються за допомогою суб’єктивної оцінки якості, суб’єктивного ставлення та суб’єктивного рівня задоволеності.
Отже, спосіб життя респондентів з основної групи (ліквідатори аварії на ЧАЕС, працівники МВС) є менш благополучним, ніж спосіб життя респондентів з контрольної групи (працівники МВС) за трьома психологічними компонентами: 1) рівень задоволеності якістю життя за основними сферами; 2) оцінки власного Я як результат відображення накопиченого життєвого досвіду; 3) суб’єктивна оцінка здатності впливу на динамічний процес життєдіяльності та включеності у цей процес.
Респонденти з основної групи менше задоволені якістю власного життя, що проявляється у наступних показниках: наявність неприємних фізичних відчуттів, низька оцінка своїх можливостей щодо контролю над припиненням або зменшенням болю; зниження життєвої активності енергії та витривалості; швидка втомлюваність; проблеми зі сном; низька оцінка власних когнітвних функцій; погіршення працездатності; низька оцінка своїх можливостей кохати та бути коханими, встановлювати та підтримувати близькі стосунки з іншими, розділяти емоційно значимі моменти в житті; недостатня задоволеність рівнем своєї сексульної активності; низька оцінка підтримки, практичної допомоги зі сторони сім’ї та друзів.
Також відбулися трансформації у ставленні до себе ліквідаторів в результаті накопичення та реорганізації життєвого досвіду. У працівників МВС України, які отримали досвід участі у ліквідації наслідків техногенної катастрофи, на відміну від працівників МВС, які такого досвіду не мали, значно більш виражені показники внутрішньої конфліктності і самозвинувачення. Також у ліквідаторів нижчий, ніж у контрольної групи, показник впененості в собі, відчуття цінності власного Я та очікування позитивних оцінок себе, своїх дій з боку оточуючих.
Що стосується трансформацій суб’єктивної оцінки ліквідаторами включеності та здатності впливу на динамічний процес життєдіяльності, то нами було визначено такі особливості: схильність звинувачувати себе у невдачах та неприємних подіях, які відбуваються з ними; віра в можливість впливати на їх професійний ріст, відносини в колективі, якість роботи. Також ліквідатори в більшій мірі, ніж працівники МВС, проявляють суб’єктивний контроль по відношенню до виробничої діяльності, а саме, вони більше вірять в те, що їх дії можуть вплинути на професійний ріст, відносини в колективі, якість роботи.
Проте можливість впливу на своє здоров’я ліквідатори вважають менш вірогідним, ніж працівники МВС, які не брали участі в ліквідації наслідків аварії. Представники основної групи причинами захворювань вважають непідконтрольні їм фактори, так само і одужання за їх думкою можливе лише в результаті втручання лікарів.
Отже, ми можемо стверджувати про те, що Чорнобильська катастрофа вплинула на спосіб життя ліквідаторів переважно негативно.
Джерела та література:
- Bromet EJ, Parkinson DK, Dunn LO. Long-term mental health consequences of the accident at Three Mile Island. Int J Ment Health 1990; 19: 48–60.
- Bromet EJ. Mental health consequences of the Chernobyl disaster. J Radiol Prot. 2012 Mar; 32(1): N71-5.
- Loganovsky K, Havenaar JM, Tintle NL, et al. The mental health of clean-up workers 18 years after the Chornobyl accident. Psychol Med 2008; 38(4): 481e488.
