У психологічній літературі репрезентація проблеми конфліктів має тривалу традицію, водночас ця проблема залишається й надалі актуальною. Конфлікти є невід’ємною частиною людського життя. Вони супроводжують міжлюдські взаємини від раннього дитинства аж до глибокої старості. Як слушно зазначає Грес Нордхеле: «Конфлікт – це універсальний феномен, який існує у всіх культурах» [4, c. 17].
Різноманітність підходів до визначення поняття «конфлікт» показує, наскільки багатоаспектним й багатовимірним є це явище. Надзвичайно важливим аспектом є факт дефініції та розуміння поняття “конфлікт”, оскільки від цього значною мірою залежатиме аналіз перебігу самого конфлікту, а також, що не менш важливо, шляхи його вирішення. У науковій психологічній літературі функціонує широкий спектр дефініції поняття «конфлікт». Ось кілька з них: «Конфлікт – це зіткнення інтересів, оцінок, дій, відносин» (Едвард де Боно); «Конфлікт виникає на ґрунті різниць чи незгоди між людьми, коли в гру вступають сильні емоції» (Рагнар Готведт); «Конфлікт – це непорозуміння між двома та більше сторонами, яке викликає в особистості внутрішнє напруження» (Джефрі Піндельскі); «[…] епізод, у якому одна зі сторін намагається вплинути на іншу. Однак, друга сторона чинить опір» (Ден Прутт) [на підставі опрацювання Греса Нордхелле, див: 4, с. 25]. Найбільш прийнятною формою розуміння конфлікту є розуміння його як зіткнення інтересів суб’єктів, заангажованих у конфлікт. Особливу увагу слід звертати на емоційну складову конфлікту, оскільки, як зазначає Грес Нордхеле, «емоції найчастіше становлять інтегральну частину конфлікту» [4, с. 228].
Звертаємо увагу на міжособистісні конфлікти, які мають місце в організаціях, а конкретніше – в освітніх організаціях. Конфлікти – це не завжди проста ситуація, особливо, коли вони мають місце у cередовищі праці, де людям потрібно співпрацювати постійно. Слід зауважити, що таке середовище праці як навчальний заклад – це особливе місце праці, оскільки, воно пов’язане з навчанням інших, середовище, у якому від особистості навчаючого особливою мірою вимагається необхідність прояву співпраці та добрих взаємин з іншими.
Варто зазначити, що конфлікти, окрім конструктивного впливу (сигналізують про необхідність змін, створюють нові шанси та можливості, поглиблюють взаємини між людьми, підштовхують до саморозвитку особистості, креативності, сприяють звільненню від емоційної напруги та ін.), можуть здійснювати деструктивний вплив, особливо це стосується довготривалих конфліктів, які можуть негативно відображатися на стані психічного (виступати причиною внутріособистісних конфліктів, заниженої самооцінки, поганого самопочуття) та фізичного здоров’я, а також відображатися на взаєминах з іншими, впливати на ефективність праці, погіршити її результативність.
Поведінка людей у конфліктних ситуаціях залежить від різних чинників, серед яких варто виокремити не лише зовнішні чинники (під якими розуміється середовище та умови праці, культуру організації), але й внутрішні чинники (під якими найчастіше розуміється стан психічного здоров’я, рівень інтелекту, рівень емоційного інтелекту, система цінностей та потреб, досвід розв’язування конфліктів обидвох конфліктуючих сторін). Особливу увагу варто звернути на роль емоційного інтелекту у розв’язанні конфліктів. Те, як людина поводить себе у конфліктних ситуаціях, значною мірою визначається рівнем її емоційного інтелекту.
Емоційний інтелект (EI) є не менш значимим, ніж загальний інтелект. Роздумуючи над значенням раціонального та емоційного, відомий польський науковець Збігнєв Залевський зазначає: «Завдяки розуму маємо розвиток цивілізації, відкриття, які змінили життя людини на краще. Це правда, однак без радіо і поїздів людський рід міг би ще жити тисячу років, але без реагування страхом на воду, яка висохла у студні, це життя могло б значно скоротитися. […] Це правда, що ефекти пізнавального функціонування є настільки помітними (будівлі, винаходи, техніка), що неначе затьмарюють здобутки інших наших спроможностей, пригнічують всі інші здобутки нашої влади, в тому числі, емоцій. Але це утримування емоцій, розбудова системи і їхня всюдисущість сигналізує принаймні, що емоційні наслідки для людини є такими ж важливими, як і пізнавальні. Йдеться не про технічні справи покращення свого життя (наприклад, швидкість комунікації за допомогою телефону), але про життя як таке, про його якість, про те, аби з нього не зрезигнувати» [5, c. 240-241].
Поняття «емоційного інтелекту» є відносно недавнім поняттям у науковій психологічній літературі. Однією із найбільш знаних концепцій емоційної інтелігенції є концепція Джона Маєра і Петера Саловея [2]. Під емоційним інтелектом згадані науковці розуміють «уміння правильної перцепції, оцінки та вираження емоцій, уміння доступу до почуттів, здібність їх генерувати тоді, коли вони можуть допомогти мисленню, уміння розуміти емоції й розуміти емоційну інформацію, а також вміння регулювати емоції так, щоб сприяти емоційному та інтелектуальному розвитку» [2, c. 34].
Такі науковці, як Джон Маєр, Петер Саловей та Девід Карусо [3], звернули увагу на те, шо люди різняться між собою здібностями щодо аналізування інформації, яка стосується емоцій та її використання для керування думками й поведінкою. Згадані дослідники виокремили чотири групи здібностей, які становлять модель емоційної інтелігенції: управляти емоціями у такий спосіб, щоб досягати конкретних цілей; розуміти емоції, мову емоцій та сигнали, які передають емоції; використовувати емоції для полегшення мислення; правильно сприймати власні емоції та емоції інших [3, c. 507]. На думку науковців, «люди з високими показниками ЕІ є більш соціально компетентними, мають кращі взаємини з іншими, є більш емоційно чутливими у порівнянні з тими, у кого показники ЕІ є нижчими» (на підставі опрацювань Джона Маєра, Петера Саловея та Девіда Карусо [3, c. 511]. Важливою є також інформація про те, що «Високий ЕІ передбачає кращі соціальні взаємини, а низький ЕІ ‒ міжособистісні конфлікти» [3, c. 511]. Тож, як бачимо, існує тісний взаємозв’язок між ЕІ та спілкуванням. Окрім цього, науковці зазначають, що високий ЕІ пов’язується з кращою соціальною підтримкою і нижчими інтерперсональними проблемами, кращим управлінням стресом, задовільним станом здоров’я, а також з нижчим рівнем агресивної поведінки та проблемами з наркотиками у чоловіків (на підставі опрацювань Маєра, Саловея та Карусо [3, c. 512]. Подібно зазначають Бастіан, Бернс і Неттелбек [1]. Проведене ними дослідження, у якому брали участь 246 студентів вищих навчальних закладів, спрямоване на вивчення зв’язку між ЕІ та низкою життєвих навичок (академічна успішність, задоволення життям, тривожність, подолання проблем) показало, що існує низька кореляція між академічною успішністю та ЕІ, однак виявлено високий кореляційний зв’язок між ЕІ та задоволеністю життям, кращим розумінням та розв’язанням проблем, низькою тривожністю.
Підсумовуючи, зазначимо, що, з одного боку, є помітним вплив ЕІ на перебіг процесу спілкування та його ефективність, а з іншого, ‒ якість спілкування може позначатися на розвитку ЕІ. Цей факт є важливим у тому плані, що емоційний інтелект можна і треба розвивати та вдосконалювати впродовж усього життя людини. Адже уміння розпізнавати власні емоції та емоції інших людей, вміле керування ними, впливає на якість та ефективність наших взаємини з іншими.
Джерела та література:
- Bastian V. A, Burns N. R., Nettelbeck T. (2005), Emotional intelligence predicts life skills, but not as well as personality and cognitive abilities, Personality and Individual Differences, 39, 1135-1145.
- Mayer J. D., Salovey P. (1999), Czym jest inteligencja emocjonalna? [w:] P. Salovey, D. J. Sluyter (red.), Rozwój emocjonalny a inteligencja emocjonalna (s. 23-56). Poznań: Dom Wydawniczy Rebis.
- Mayer J., Salovey P., Caruso D. R. (2008), Emotional Intelligence, American Psychologist, 6, 503-508.
- Nordhelle G. (2010), Mediacja. Sztuka rozwiązywania konfliktów (tłum. K. Drozdowska), Gdańsk: FISO.
- Zalewski Z. (2001), Umysł w pojęciach a emocje w ciele? Roczniki Psychologiczne, 4, 239-242.
