Постановка проблеми. Суспільне життя ставить перед сучасними батьками багато різноманітних проблем та вимог у вихованні та встановленні дітей як успішних людей у соціумі. Кожен батько та матір прагнуть виростити самодостатню, реалізовану особистість, гідного громадянина держави. Сучасні батьки хочуть навчити дітей бути самостійними, відповідати за власні вчинки, уміти розв’язувати дорослі проблеми при цьому залишитись другом своїй дитині на усе життя, зберегти з нею довірливі стосунки, стати авторитетом, порадником. На шляху до досягнення цієї мети батьки часто стикаються з різними труднощами, непорозуміннями із своїми дітьми, які призводять до певних конфліктних ситуацій, труднощів у спілкуванні. Саме у підлітковому віці діти перестають дослухатись до авторитету дорослих і дуже часто батьки не готові визнавати, що стосунки змінилися, вимагають нових знань міжособистісної взаємодії.
Метою статті покладено теоретичний аналіз основних психологічних засобів та умов спілкування з підлітками, які сприятимуть більш ефективному, продуктивному діалогу батьків та дітей.
Психологічною основою підліткового віку постає особливість перебудови фізичного стану організму, а разом з ним психологічна потреба в автономії, відчуття дорослості, звільненні від контролю батьків, учителів, наставників. Саме цей період життя окреслюють як пошук чи здобуття ідентичності, самосвідомості. Батькам хочеться бачити свою дитину самостійною, при цьому контролювати її. У підлітковий період усі здібності розвиваються та встановлюються з новою силою, і коли були допущені помилки у вихованні, це є останнім шансом для виправлення чи корекції перед дорослим життя молодої людини [1; 3; 4].
Аналіз психологічної літератури свідчить, що розвиток здібностей та особливостей характеру підлітків успішно можливий при умові вияву довіри до дитини; коли батьки визнають право на самовизначення; встановлюють певні розумні межі дозволеного, проявляючи батьківський авторитет; навчають розуміти та миритись із своїми та чужими недоліками; не драматизувати важкі життєві ситуації; розвивають навички спілкування, уміння відповідати вимогам колективу; допомагають та спрямовують зони успішної діяльності підлітка, розвиваючи задатки. здібності, таланти [1].
Отже, якщо підліток розвивається в гармонійній атмосфері любові, свободи та дисципліни, батьківської участі та прощення, це допоможе йому стати самостійним. Батьки мають найпотужніший вплив на своїх дітей, тому важливо займатись самовихованням, показуючи правильний приклад для наслідування. При умові невиправданих очікувань, у втраті контролю над життєвими ситуаціями чи у взаємодії із підлітками, батьки проявляють гнів, роздратування. Вони стають прикладом для наслідування в умінні справитись із своїм гнівом, володіти ним, не зриватись на оточуючих, або навпаки формує у підлітках негативні риси характеру, погіршує взаємини з усіма оточуючими. Особливо, на усіх дітей впливає те, як ми проявляємо свій гнів. Учені наводять незрілі способи вияву гніву: агресія, випліскування, причіпки та відмовки, мовчання та самоусунення (при не визнанні, що розгнівані, уникаємо ситуації, необхідності конструктивно вирішити її); переміщення гніву; надмірне придушення; саморуйнування (спрямування гніву на себе) [1; 3; 4].
На думку психологів, люди мають ірраціональні переконання, внутрішні твердження, які спричиняють гнів, заважають тверезо осмислювати проблемні ситуації [3; 4]. Тому при спілкуванні із неслухняним підлітком, дуже часто ірраціональні батьківські переконання щодо нього викликають бурхливі емоційні реакції, а не він сам. Батькам варто навчитись володіти власними емоційними реакціями, розглянути свої ірраціональні переконання, замінити їх на альтернативні. Думки про те, що підліток не зміниться під час взаємодії з ним, підживлюють гнів, що заважає ефективному спілкуванню з ним. Батькам слід зосередитись на зміні гніву на почуття незадоволення, яке слід виявляти не випліскуючи гнів. Варто бути послідовними, непохитними при висловлюванні своїх побажань щодо дитини,але не агресивними. Підлітку не можна дозволяти досягати бажаного застосовуючи гнів, оскільки можливе підкріплення та укорінення такої поведінки у майбутньому. Коли батьки розсердились на свого підлітка, чи зауважили, що зробили щось, про що шкодують, слід попросити вибачення. Підліток навчиться прощати не лише батьків, але й самого себе, зуміє в майбутньому робити це сам. [1; 3; 4]. На думку Г. Чепмена, підліток, котрий часто чує від розгніваного батька чи матері образливі слова або зазнає фізичного насилля, не пам’ятатиме ні послуг, ні слів утвердження, ні змістовного спілкування, ні сповненого любов’ю доторку, ні подарунків, що їх отримував у дитинстві, проте йому добре закарбуються в пам’яті різкі слова, в яких звучать докір та осуд, і крики батьків. Він не відчуває любові лишень біль та відчуження [3]. Г. Чепмен доводить, що для емоційної близькості із дітьми необхідне ефективне спілкування, присутність батьків, тобто час який відведений лише для дитини. Іншим важливим аспектом є безумовне прийняття підлітка, таким, який він є. У підлітковому періоді необхідно застосовувати слова утвердження, слова похвали, не використовуючи лестощів, лише щире схвалення за вчинки наповнені конкретним змістом, сенсом. Коли не можливо похвалити за результат, слід оцінити зусилля, старання. Підліткові важливо говорити те, що батьки їх люблять багато разів, навіть коли вони вчинили неправильно. Дотики, обійми, поплескування по плечі у належному місці та часі є необхідними фізичним контактом підліткам для більшого відчуття любові. Проте, кожен підліток індивідуальність, потрібно зрозуміти, що йому подобається. Для ефективного змістовного спілкування, Г. Чепмен радить дивитись в очі підлітку, не відволікатись; слухати дитину, відклавши усі справи; прислухатись до почуттів, запитуючи себе, що саме турбує які почуття охопили мою дитину; стежити за мовою тіла; не перебивати; повторювати та перепитувати; виявляти розуміння; просити дозволу висловити своє бачення ситуації [3]. Коли батьки запитують дозволу в підлітка, таким чином вони визнають у ньому особистість, що сприятиме взаємній прихильності.
Спілкування варто починати з першої особи, використовуючи «Я висловлювання», підкріплюючи їх сподіваннями та очікуваннями. Важливим принципом змістовної розмови є відмова від повчань у стилі проповідей, моралізувань, а перехід на безпосереднє навчання. Підлітки зажди цікавляться причинами, оскільки самі мають певні підстави для особистих думок, переконань. Під час міжособистісної взаємодії з підлітками важливо пояснювати причини, чому слід чинити у такий спосіб, а не в інший, не посилаючись лише на авторитет батьків. Батькам варто створювати середовище для змістовного спілкування з підлітками, враховуючи зацікавлення, інтереси, побажання, захоплення дитини. Підліток відчуває любов своїх батьків через подарунки, а також підтримку незалежності у формі (просторовій – у власній кімнаті;, емоційній – не бажання ділитись внутрішніми переживаннями; соціальній – надаючи перевагу друзям; іншій музиці, стилю одягу; інтелектуальній – цінності, моральні, релігійні переконання).
Таким чином, враховуючи теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування підлітків і батьків, важливим є враховувати індивідуальні відмінності, потреби, інтереси сучасного молодого покоління, застосовувати досвід провідних дитячих психологів. Батькам необхідні уміння справлятись, керувати власними емоціями, гнівом у міжособистісній взаємодії з дітьми, особливо в час становлення особистості, підлітковий етап розвитку. Перспективним вбачаємо розроблення психологічних тренінгів, навчально-виховних програм, впровадження семінарів спрямованих на допомогу сучасним батькам, які потребують налагодження ефективного спілкування з власними дітьми.
Джерела та література:
- Пархомчук Г. С., Спілкування з підлітками. Як? Книга для розумних батьків. / Галина Пархомчук. Х. : Вид. група «Основа», 2009. – 206 с.;
- Фабер А., Мазліш Е., Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали / Адель Фабер., Алейн Мазліш., / Пер. О. Мандрика. – Львів: Свічадо, 2013. – 213 с. ;
- Чепмен Г., П’ять мов любови у підлітків / Гері Чепмен / Пер. з англ. А. Маслюк. – Львів. : Свічадо, 2005. – 312 с. ;
- Markham L., Peaceful Parent, Happy Kids. How to Stop Yelling and Start Connecting / Laura Markham. – New York: Perigee Books, 2012. – 304 p.
