Період вагітності є новим етапом розвитку особистості жінки, відбувається трансформація її особистісної, сексуальної, тілесної, сімейної та професійної ідентичності. Завдання жінки в цей період поступово прийняти нову для неї роль – роль матері, вписати дитину у свій план життя, навчитися сприймати її як окремого від себе індивідуума, заохочувати та реалізовувати її потреби з урахуванням своїх. Цей процес прийняття нової ролі є кризовим етапом у розвитку особистості, на що необхідні внутрішні психологічні ресурси.
Деякі автори зазначають, що очікування дитини для багатьох жінок є досить стресовим, майбутня мати переживає емоційну кризу, це як поворотній пункт її життя[1]. На успішність адаптації жінки до нових змін, прийняття себе матір’ю, входження дитини в життя впливає багато як психологічних, так і соціальних факторів. На наш погляд основним фактором впливу є стан морально - психологічного клімату в сім'ї: емоційна та духовна підтримка жінки з боку родини та партнера, відсутність сімейних конфліктів, рольова узгодженість партнерів, задоволеність потреб в позитивних емоціях, схожість цінностей та пріоритетів, стійкість сімейного та соціального стану, матеріальні та житлові умови сім'ї.
Від сприятливого морально - психологічного клімату в сім'ї залежить протікання вагітності та психологічний стан матері. Зміни в афективно-смисловій сфері жінки залежать від направленості особистості - ставлення жінки до вагітності та дитини, що, в свою чергу, підпорядковується як особистісним особливостям жінки, так і особливостям міжособистісної взаємодії в сім'ї. На думку Л. Б. Шнейдер,саме в цей період відбувається трансформація рольових відношень в сімї, що супроводжує перебудову шлюбно-сімейних відношень. Основною з функцій родини є саме підтримка жінки, яка забезпечує профілактику афективних коливань в період вагітності [2].
Недостатня родинна підтримка, або взагалі її відсутність, породжує у вагітної жінки емоційну порожнечу, смуток і біль, байдужість, невизначеність, відсутність сенсу життя, емоційне та фізичне виснаження, що призводить до рольового конфлікту, який, в свою чергу, посилює страх самотності, пригніченість та відчуття зради [3]. Саме в цей момент, керуючись страхом самотності, жінка може вгледіти єдиний вихід із цієї ситуації - переривання вагітності.Цей вчинок може призвести до емоційних та особистісних змін жінки, що супроводжується почуттям провини, депресією, емоційним відторгненням, самоприниженням, думками про самогубство, почуттям безсилля і безнадійності – постабортний синдром [4].
Вагітність потребує адаптації, часу і результат її залежить від готовності жінки до материнства. За думкою Васильєвої Є.В. в період вагітності змінюється місце жінки в сімейній системі, її соціальна ідентичність, відбувається трансформація ролей жінки - перехід від добре налагоджених старих до нових, незнайомих [5].
Мінухін С. вказується, що поява дитини призводить до виникнення в сім'ї нової структури, яка впливає на подружній холон системи «чоловік-дружина», реорганізує його та, в ряді випадків, може ставити під загрозу існування всієї системи сім'ї. Отже, народження дитини це неминуча родинна криза [Цит. 6,с. 106].
В період вагітності феномен сімейної взаємодії у жінок ідентифікується та диференціюється відносно вираженості психоемоційних, особистісних та міжособистісних чинників, а її деформація визначає характер їх взаємовпливів та коло їх взаємозв’язків. З одного боку, зазначені зміни в сімї впливають на психічний стан самої жінки. З іншого, фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні зміни в організмі і особистості вагітної визначають психологічну ситуацію в родині, характер взаємовідносин членів сімї та розподілення ролей[6, с 106].
Згідно Л. Б. Шнейдер, на різних етапах взаємодії в родині відбувається трансформація рольових відношень, що супроводжує розвиток сімї[2]. То як подружжя сприймає та характеризує свої внутрішньосімейні відношення, на скільки задоволені ними, говорить про стан сімейної взаємодії – деформована чи оптимальна. У зв'язку з цим ми провели дослідження з вивчення особливостей подружніх стосунків та специфіки сімейної взаємодії у жінок в умовах різного перебігу вагітності. У досліджені приймало участь 250 жінок з першою вагітністю з терміном 19-23 тижні. 150 жінок з ускладненим перебігом вагітності склали основну групу (ОГ), 100 вагітних з фізіологічним її перебігом – групу порівняння (ГП). Використано два опитувальника: опитувальник задоволеності шлюбом та методика PARI (ставлення до сімейної ролі). Кількісний та якісний аналіз отриманих результатів виявив, щоу більшості жінок ОГ деформована сімейна взаємодія, що супроводжувалась ускладненими подружніми стосунками (64%), проявом сімейних конфліктів та байдужим ставленням чоловіка до сімейних справ (р < 0,05). На відміну від них, у більшості ГП спостерігалась адекватна сімейна взаємодія: у 62% діагностувалися оптимальні подружні стосунки та виражена емоційна підтримка з боку чоловіка (р < 0,05). В незначній мірі у вагітних ГП діагностовано залежність від сім’ї, сверхавторитет батьків, незадоволеність роллю господарки та несамостійність матері (р < 0,05). Більшість жінок ОГ стверджували, що недоліки чоловіка перевищують його переваги, існує бажання змінити характер чоловіка, спілкування з ним не викликає задоволення. Більшістьвагітних зазначали, що життя в сім’ї не залежить від їхньої волі. Питома вага жінок ГП отримували задоволення та радість від спілкування з чоловіком, пишались ним та відчували емоційну підтримку з його боку. Родичі оцінюють їх шлюб як вдалий. Жінки заперечували, що основні перешкоди щасливого сімейного життя ховаються в характері чоловіка. Отже, отримані результати дають підставу висунути гіпотезу, що специфіка та характер сімейної взаємодії є впливовим фактором на психологічний стан вагітної жінки. Психолог не може вплинути на зміни у фізіологічному стані жінки, але сумісно з родиною є можливим компенсування сімейних відношень.
Міра задоволеності подружжям основними аспектами життєдіяльності сім’ї, загальним тоном і стилем стосунків, а також розподіленням внутрішньосімейних позицій відображають психологічний клімат сім’ї. Т. я. вагітність передбачає зміни як фізіологічні, так і психологічні, то цей етап життєвого шляху жінки вимагає підвищеної уваги з боки медиків та психологів. Необхідна спільна праця психолога разом з акушером-гінекологом в період очікування дитини, починаючи з 1 триместру вагітності до пологів з можливістю корегувань сімейних відносин. Метою корекції подружніх стосунків єзміна відношення жінки до існуючих проблем в шлюбі, покращення взаємодії з партнером та корегування внутрішньосімейних ролей.
Джерела та література:
- Олифирович Н. И.Психологиясемейныхкризисов/Н. И.Олифирович, Т. А.Зинкевич-Куземкина, Т. Ф.Велента.— СПб.: Речь, 2006. — 360 с.
- Герасимова Н. Ю. Социально-психологическая готовность к материнству как личностноеобразование/Н. Ю. Герасимова, Л. Б. Шнейдер // Медико-психологические аспекты современной перинатологии. - М.: изд-во Института психотерапии, 2003. - С. 17-21.
- Захарова Е.И. Особенностистраховбеременныхженщин, связанных с переживаниемвнутрисемейнойситуации/Е.И.Захарова, Е.А. Булушева//Перинатальная психология и психология родительства. - М. - 2009. - №3. - С.15-35.
- Ракитина Е. В. Исследование психологического статуса женщин, перенесших медицинский аборт на различных сроках беременности и по разным показаниям/Е. В. Ракитина// Перинатальная психология и психология родительства. - М. – 2012. - №2. – С. 18-23.
- Васильева Е.В. исследование специфики структуры социальной идентичности беременных женщин с различным материнским отношением/ Е. В. Васильева // Перинатальная психология и психология родительства. - М. - 2009. - №3. - С.3-15.
- Эйдемиллер Э.Г. Семейныйдиагноз и семейнаяпсихотерапия. Учебноепособие для врачей и психологов / Э.Г. Эйдемиллер, И.В. Добряков, И.М. Никольская. — 3-е изд. — СПб.: Речь, 2007. — 352 с.
