Актуальніcть проблематики зумовлюється інтересами психологів до вивчення внутрішнього світу людини,глибинних сторін її психіки, свідомості та самосвідомості. Переважна більшість досліджень присвячена процесу індивідуалізації та розвитку особистості (Л.І.Божович, Г.С.Костюк та інші), проблемі формування «Образу Я» в різні вікові періоди (І.С.Кон, Е.Еріксонта інші), рефлексії, самооцінці та ідентифікації особистості (Е.Бернс, Е.Еріксонта інші).
Мета статті полягає у теоретичному аналізі поняття «Я-концепції» в психологічній літературі та емпіричному визначенні особливостей сформованості компонентів «Я-концепції» в студентів-психологів, що передбачає розв’язання наступних завдань: провести теоретичний аналіз поняття «Я-концепції» в психології; розробити план-схему емпіричного дослідження та провести його; з’ясувати особливостісформованості компонентів «Я-концепції» в студентів-психологів.
База дoслідження. Дослідження реалізовувалося на базу: факультету психології та Педагогічного інституту Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Продіагностовано 60 студентів 4-го курсу віком від 20-22 років(52 дівчат і 8хлопці).
«Я-концепція» –це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає у свідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників, які впливають на особистість. «Я-концепція» забезпечуєвнутрішню погодженість особистості, стійкість її поведінки. «Я-концепція» формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, протее досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе. Формування «Я-концепції» складається з урахуванням індивідуальних особливостей особистості, і навіть під впливом механізму взаємного спілкування. Тому, «Я-концепція» сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду, і є джерелом очікувань особистості.
Самооцінка особистості – результат оцінювання людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінювання своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини.
Для реалізації поставленої мети було використано наступні методики: методикуінтегральної самооцінки особистості «Хто я в цьому світі» та тест-опитувальник самовідношення (В.В. Пантєлєєв, С.Р. Столін).
Діагностовані були поділені на дві групи: група 1 – студенти-психологи (36 осіб); група 2 – студенти педагогічного інституту (24 особи).
Результати, отримані за методикоюінтегральної самооцінки особистості «Хто я в цьому світі» дозволяють визначити ступінь розвитку самосвідомості особистості, зокрема її складові сфери: особисту і суспільну самосвідомості. Незалежно від того, до якої з груп діагностованих належать респонденти, в усіх студентів домінуючим є високий рівень суспільної самосвідомості, і він складає – 80%. Можна сказати, що отримані показники добре узгоджуються із особливостями самосвідомості досліджуваних, якщо виходити з того, що серед відповідей на питання «хто я?» у тесті «двадцять тверджень» міститься чимало самохарактеристик, які свідчать про громадянсько-патріотичну спрямованість респондентів: такі відповіді як «громадянка», «українка», «патріотка», «демократка», «шукачка правди» у даній групі вказали – 70%.
Загалом показники методики інтегральної самооцінки особистості «Хто я в цьому світі» засвідчують, щоу студентів обох спеціальностей спостерігається тенденція до завищеної самооцінки (у 70% студентів-психологів та 67% студентів-педагогів). Це пояснюється тим, що вони переоцінюють свої можливості та недооцінюють інших, у своїй поведінці проявляють зарозумілість та нетактовність щодо оточуючих, вважають свою поведінку закономірною; відношення до своїх помилок вважають випадковими, тобто викликаними сторонніми факторами такі як:«погано себе почував», «хтось чіплявся», проте, ставлення до чужих помилок вважають закономірними.
Завдяки тесту-опитувальнику самовідношення (В.В.Пантєлєєв,С.Р.Столін) ми визначили рівні ставлення людини до себе: глобальне самовідношення, найбільш узагальнений рівень самовідношення (самоповага, аутосимпатія, самоінтерес, очікування позитивного ставлення інших, рівеньконкретнихдій (готовність до них) у ставленні до свого „Я”. Відсотковий розподіл діагностованих двох груп за шкалами методики зображено на рис. 1.
Рис. 1 Відсотковий розподіл діагностованих груп І курсу за шкалами: глобального самовідношення (S), самоповаги (І), аутосимпатії (ІІ), самоінтересу (ІІІ), позитивного ставлення інших (IV), самовпевненості (1), очікуваного ставлення інших (2), самоприйняття (3), самокерівництва (4), самозвинувачення (5), самозацікавлення (6), саморозуміння (7)
Як засвідчує рис.1, відсотковий розподіл діагностованих групи 1 за шкалами є таким: глобального самовідношення– 92% опитаних мають високі показники, 8% – низькі; самоповаги, аутосимпатії та очікуваного ставлення інших – 80% – високий результат, 20% – низький;самоінтересу та саморозуміння– 78% – високі показники, 22% – низькі; позитивного ставлення інших – 68% – високий результат, 32%, відповідно, низький; самовпевненості – 75% – високі, 25% – низькі показники;самоприйняття– 72% – високий, 28% – низький показник;самокерівництва 50% – високі результати, а решта 50% - низькі; самозвинувачення – 38% - високий показник, 62% – низький;самозацікавлення– 83% - високі результати, 17% - низькі.
Відсотковийрозподілдіагностованихгрупи2 за шкалами є таким: глобального самовідношення– 94% опитаних мають високі показники, 6% –низькі;самоповаги– 76% –високий результат, 24% –низький; аутосимпатії– 61% -високий результат, 39% –низький; очікуваного ставлення інших- 64% респонденти демонструють високий результат, 36% –низький; самоінтересу– 58% –високий результат, 42% –низький; позитивного ставлення інших та самовпевненості– 82% –високі, 18% –низькі показники; самоприйняття– 91% –високий, 9% – низькийпоказник; саморозуміння та самокерівництва 49% –високі результати, а решта 51% -низькі; самозвинувачення– 21% –високий показник, 79% –низький; самоінтересу– 70% –високі результати, 30% –низькі.
Високі результати у середньо груповому розподілі даних в групі1демонструють шкали: IV шкала –самозацікавлення (Хсер=76,17), І шкала –самоповаги (Хсер=70,22), ІІ шкала – аутосимпатії (Хсер=70,6), 5 шкала –самокерівництва (Хсер=53,02) та 7 шкала –саморозуміння (Хсер=76,34).
У групі2 (студенти-педагоги) результати за відповідними шкалами є дещо нижчими: IV шкала – (Хсер=74,98), І шкала – (Хсер=61,74), ІІ шкала – (Хсер=64,69), 5 шкала – (Хсер=48,42) та 7 шкала – (Хсер=57,86).
Середньогрупова фіксація підтверджує, що група студентів-психологів відрізняється лише за показником саморозуміння (F = 19,0 при α ³ 0,001).
Отже, глобальне самовідношення, тобто внутрішнє недиференційоване почуття „за” і „проти” себе в студентів-психологів дещо нижче, ніж у студентів-педагогів, тоді як само відношення диференційоване за самоповагою, аутосимпатією, самоінтересом та очікуванням відношення до себе інших є вищим. Рівень конкретних дій (готовність до них) у відношенні до свого „Я” значно відмінний в групі психологів лише за шкалою саморозуміння (фактор 7).
Перспективою подальшого наукового пошуку може бути визначення особливостей сформованості компонентів «Я-концепції» в студентів-психологів з урахуванням гендерного аспекту.
Джерела та література:
- Словарь практического психолога / сост. С.Ю.Головин. – Минск:Харвест, 1998. – 800с.
- Словарь-справочник по психологической диагностике / авт.-сост. Л. Ф. Бурлачук ,С. М. Морозов. – К. : Наук.думка, 1989. – 198 с.
- Татенко В.А. Психология в субъектномизмерении / В.А.Татенко. –К.: Просвіта, 1996. – 404 с.
