Процеси соціалізації і адаптації органічно пов’язані між собою. Актуальним є питання про співвідношення цих понять. Результатом аналізу та узагальнення наукової літератури стало виявлення різних точок зору на співвідношення понять адаптації та соціалізації.
Деякі автори заявляють про відсутність принципової різниці між процесом адаптації та процесом соціалізації, маючи на увазі, при цьому, що в основі даних явищ лежить процес накопичення індивідом різноманітних навичок. На думку Г.П. Медведєва, Б.Г. Рубіна, Ю.С. Колеснікова, адаптація – це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства в цілому і того середовища (мікросередовища), до якого вона належить. Але й поняття соціалізації визначається як засвоєння соціального досвіду, необхідного для задовільного функціонування в тій чи іншій соціальній ролі [3].
Інші ж дослідники трактують соціалізацію як частковий випадок одного з конкретних проявів більш широкого процесу адаптації. Представники цієї групи вважають, що глибшим соціальним процесом є адаптація, а соціалізація є формою адаптації, її частиною. Така думка властива науковцям, що розуміють адаптацію як сутність людського життя, при цьому адаптація обумовлюється біологічною та соціальною програмою успадкування. Такої точки зору притримувався З. Фрейд, припускаючи, що соціальне становлення людини завершується до 5-6 років; долаючи дану вікову межу, людина пристосовується до умов соціуму на базі біологічних механізмів адаптації. Соціалізувати дитину означає усунути підсвідомі негативні інстинкти і розвинути зверх «я». З. Фрейд розглядав людину як біологічну істоту, яка лише пристосовується до умов існування в суспільстві. Він вважав, що люди народжуються із прагненнями, які потенційно асоціальні. Соціалізація зводиться до узгодження внутрішніх потреб людини, її інстинктів із зовнішнім "табу", до придбання контролю над імпульсами з метою адаптації до навколишнього, переважно ворожого середовища[10].
Адаптацію, як більш загальну категорію по відношенню до соціалізації, розглядає і Т. Шибутані. Автор відзначає, що соціалізація – це форма адаптації, це процес засвоєння шаблонів поведінки, санкціонований групою. З позиції теорії научінняТ. Шибутані розглядає соціалізацію як безперервну адаптацію живого організму до цього оточення, як формування здатності передбачити реакції інших людей і пристосовуватися до них [11].
Існує і протилежна позиція, тобто розуміння адаптації як складової частини, елементу, етапу соціалізації. За думкою В.І. Войтко, соціалізація включає в себе адаптацію. Він говорить, що поняття «соціалізація» було введено в категоріальний апарат наукового опису взаємодії особистості і суспільства, тому що є більш ємним, ніж адаптація. В.І. Войтко вважає, що соціалізація – це найвищий щабель у розвитку біологічної та психологічної адаптації людини до навколишнього середовища, оптимальне входження індивіда в соціальне оточення, знаходження свого місця в цьому оточенні, максимальне сполучення потреб і інтересів суспільства і кожного члена [2].
Поняття соціалізації ширше поняття адаптації, вони не є синонімами. Адаптація людини є головною основою його соціалізації. А.В. Петровський розглядав її як найважливіший етап і механізм соціалізації. Він розглядає процес розвитку з позиції інтеграції людини у різні соціальні групи. В кожній стадії розвитку людина входить у певну соціальну групу, пристосовуючись і опановуючи її норми. Автором виділяються три стадії розвитку особистості: адаптація, індивідуалізація і інтеграція. Перша фаза становлення особистості в соціальній групі - фаза адаптації. Вона передбачає втрату особистістю своїх індивідуальних рис. Це стає передумовою загострення протиріччя між адаптацією до групи та незадоволеною потребою людини максимально виявляти свої індивідуальні особливості. В результаті цього виникає друга фаза - індивідуалізація. Особистість веде пошук способів вираження своєї індивідуальності в групі. Третя фаза полягає в інтеграції особистості в групі: людина зберігає тільки ті свої індивідуальні риси, які відповідають потребам групового розвитку і власній потребі зробити значний внесок у життя групи, а група певною мірою змінює свої норми, сприйнявши цінні для її розвитку риси особистості [8].
Аналогічні думки знаходимо у Ю. Прохорова, який, звертаючись у своїх дослідженнях до аналізу суті й особливостей процесу соціального розвитку дитини, вирізняє в ньому три основні етапи, а саме: соціальну адаптацію, інтеріоризацію та екстеріоризацію. Соціальній адаптації - як першому етапу - притаманна початкова фаза соціалізації індивіда, його пристосування до соціально-економічних умов, рольових функцій, соціальних норм, які утверджуються на різних рівнях буття суспільства, до соціальних груп і соціальних організацій, соціальних інститутів, котрі є середовищем його життєдіяльності [9].
Г.М. Андрєєва також вважає, що адаптацію можна розглядати і як складову частину соціалізації, і в якості її механізму [1]. Б.Д. Паригін зазначає, що соціально-психологічна адаптація - це частина або момент соціалізації, яку розглядає як «багатогранний процес олюднення людини, що включає в себе як біологічні передумови, так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище» [7, с.164-165].
І.О. Милославова вважає, що соціальна адаптація – це лише частина або момент соціалізації та розглядає соціальну адаптацію як один з механізмів соціалізації, що дозволяє особистості (групі) активно включатися в різні структурні елементи соціального середовища шляхом стандартизації ситуацій, що повторюються. Це, на погляд автора, дає можливість особистості або групі успішно функціонувати в умовах динамічного соціального оточення. І.О. Милославова підкреслює, що адаптація є однією із сторін процесу соціалізації, що виявляється у пристосуванні суб'єкта до певного середовища, тоді як активна творча роль суб'єкта виявляється як протилежна адаптації сторона процесу соціалізації [5].
Деякі автори ( А.А. Налчаджян, Г.П. Левківська) притримуються наступної думки щодо співвідношення соціалізації та адаптації: оскільки соціалізація особистості не завжди забезпечує її соціально-психологічну адаптацію, слід виділяти два її різновиди: адаптуючу соціалізацію та дезадаптуючу соціалізацію. Соціалізація, при якій соціальне середовище не стає чужим особистості, забезпечується соціально-психологічною адаптацією. Оскільки особистість одночасно є членом кількох груп, то в деяких з них вона може бути добре адаптована, а в інших – гірше. Для більш чіткого сприйняття розбіжностей соціалізації та адаптації слід мати на увазі, що в деяких типах груп основною умовою досягнення стану адаптованості є відмова від прогресивних цінностей усього суспільства. Тому у кожному випадку, визначаючи адаптуючий чи дезадаптуючий характер соціалізації особистості, слід уточнювати ті соціальні групи чи типові соціальні ситуації, в яких розглядається її адаптованість чи дезадаптованість [6; 4].
Отже, між адаптацією та соціалізацією існують складні взаємозв'язки. Для з'ясування можливостей застосування теоретичних засад адаптації і соціалізації необхідно розглядати співвідношення та взаємозв'язки процесів і понять адаптації та соціалізації.
Джерела та література:
- Андреева Г.М. Психология социального познания / Г.М. Андреева. - М.: Аспект Пресс, 1997. – 239 с.
- Войтко В.І. Методологічніпроблемисоціалізаціїмолоді / В.І. Войтко. – К.: Наукова думка, 1976. – 143 с.
- Кон И.С. НТР и проблемы социализации молодёжи / И. С. Кон. - М., 1988. - 54 с.
- Левківська Г.П. Адаптаціяпершокурсниківвумовахвищого закладу освіти: [навч. посібник] / Г.П. Левківська, В.Є. Сорочинська, В.С. Штифурак. - К., 2001. - 128 с.
- Милославова И.А. Понятие и структура социальной адаптации: автореф. дис. ... канд. филос. наук / И.А. Милославова. - Л., 1974. - 24 с.
- Налчаджян А.А. Социально-психологическая адаптация личности (формы, механизмы, стратегии) / А.А. Налчаджян. - Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1988. - 262с.
- Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории / Б.Д. Парыгин. - М.: Мысль, 1971. - 351 с.
- Петровский А.В. Основы теоретической психологии / Артур Владимирович Петровский, Михаил Григорьевич Ярошевский. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 528 с.
- Прохоров Ю.М. Методика и технология социализации школьников в системе организационного досуга / Ю.М. Прохоров, А.А. Воронова. - Витебск: Изд-во УО "ВГУ им. П.М. Машерова", 2006. – 178 с.
- Фрейд З. Вступ до психоаналізу / Зигмуд Фрейд; [пер. з нім.]. – К.: Основи, 1998. – 709 с.
- Шибутани Т. Социальная психология / ТамотсуШибутани. - Ростов н/Д.: Феникс, 1998. - 544 с.
