Постановка наукової проблеми. У руслі парадигми постнеокласичної науки розроблено глобальну авторську концепцію духовного саморозвитку особистості, яка покриває собою основні проблеми психології особистості, у якій знайшлося місце основним концепціям особистості й видам психотерапії, котрі розроблені на основі цих концепцій; вона легко екстраполюється на багато проблем психології й претендує на на місце парадигми.
Духовність у широкому значенні слова розуміємо як міру переживання контакту й ототожнення особистості із будь-якими цінностями, які ця особистість вибірково привласнила і трансформувала в переживання смислів, котрі вона реалізовує через породження відповідних цим смислам життєвих актів. Духовність у вузькому значенні слова розуміємо як ідентифікацію особистості з надособистісними цінностями, такими як надособистісні Свобода, Справедливість, Відповідальність; гуманістичні Добро, Любов, Турбота; холістичні Краса, Істина, Творчість; трансперсональні Космос, Надсмисл, Бог.
Мета розгляду – запропонувати постнекласичну (холістичну, діалектичну, компоративістичну й динамічну) концепцію духовного саморозвитку особистості. Об’єкт розгляду – цілісна феноменологічно-смислова взаємодія особистості зі світом. Предмет розвідки – духовний саморозвиток особистості. Гіпотеза розвідки – в процесі буття у світі людина привласнює цінності, перетвоює їх у підсистему переживаних смислів, з яких вибудовує самобутню ієрархію, надособистісні провідні сенси якої можуть біфуркаційно спонукати до самотрансценденції як саморозвиткового виходу за межі задіяних вольових можливостей до спонтанних здатностей своєї самості як вродженого потенціалу. Пасіонарне служіння надособистісним провідним смислам може виводити творців до взаємодії зі світовою спонтанністю.
Розгляд прроблеми. Відкрита, складна й нелінійна система психічної самодетермінації тече трьома підсистемними потоками: укорінюючим у життя буттєвим потоком, онтологія якого укорінює в буття й продукує витоки активності людини; гносеологічна рефлексія рефлексивного потоку психіки вибірково взаємодіє з соціальним контролем та самоконтролем убезпечує виживання в зовнішніх соціально-культурних обставинах; цінністно-смислова аксеологія духовного потоку формує особистість, яка здатна творити себе і обставини свого буття у світі. Феноменологічно-смислові поля рефлексивного й буттєвого потоків є двома кінцями єдиного континууму.
Існує послідовний ряд рівнів духовного самрозвитку особистості, котрі різняться між собою змістом і якістю смислових полів взаємодії зі світом; цей ряд охоплює собою ввесь хід можливого духовного саморозвитку особистості; поступ по рівнях розвитку робить особистість все більш зрілою у її взаємодії зі світом. Кожен потік відбувається чотирма ступенями духовного розвитку: буттєвий потік – психофізіологічним, психоархетипним, психоонтичним та психоментальним; рефлексивний потік – психопрактичним, психогностичним, психосоціальним та егопсихічним; духовний потік – психоособистісним, психогуманним, психохолістичним та психотрансперсональним.
Усякий ступінь духовного розвитку характеризується своїм смисловим полем, провідні сенси якого визначають спрямованість ієрархії смислів особистості; своїми породженими емоційно-смисловою неузгодженістю в смисловому полі переломними переживаннями, якими буття у світі випробовує ієрархію смислів особистості на витримку; своєю принципово новою метою, як новим ідеальним смислом, яким особистість уявно може піднятися над переломним переживанням, який ще не ввійшов в ієрархію смислів і тому має нестачу спонукання та потребує вольового зусилля для початкового породження відповідних собі життєвих актів; своїми вольовими зусиллями по початковій перебудові ієрархії смислів під принципово нову мету до її нової стабілізації в якості провідного смислу; своїми психічними механізмами саморозвитку, які кріплять ствердно перебудовану ієрархію смислів; своєю уже наявною у психології концепцією особистості та витікаючою із неї психотерапією, психотехніки якої вже присутні у психотерапії і можуть бути використані для цілеспрямованого становлення і закріплення необхідних психічних механізмів саморозвитку особистості.
Психофізіологічний ступінь розвитку буттєвого потоку психіки має смисловим полем інстинктивно-рефлексне життя, яке досить жорсткою внутрішньою програмою ґарантує регуляцію психофізіологічних процесів, котрі задовільняють вітальні потреби; психоархетипний ступінь розвитку має смисловим полем архетипи колективного несвідомого, які забезпечують індивідуацією як процес перенесення центру регуляції з усвідомленого і вольового архетипу «его» як сили «Я» особистості в архетип «самість» як вродженого потенціалу особистості; психоонтичний ступінь розвитку має смисловим полем міжлюдські стосунки за почуттями, які через переживання ствердного приєднання до еталонних особистостей розвивають укорінюючі в буття переживання довіри й безпеки, на оперті яких постає переживання повносправної інваріантної «Я-тотожності», а у випадку заперечної взаємодії з еталонними особистостями розвивається гальмуюче саморозвиток переживання «Я-тотожності» з комплексом меншовартості; психоментальний ступінь розвитку має смисловим полем ментальність як культурне несвідоме, яке через проживання належності до реферетної спільноти забезпечує людині переживання захищеності і на цій основі вона вчиться співробітничати й функціонувати в складі цілісної групи.
Психопрактичий ступінь розвитку рефлексивного потоку психіки має смисловим полем адаптацію, яку забезпечують набуті диспозиційні рефлекси й звички; психогностичний ступінь розвитку має смисловим полем усвідомлену картину світу, формування якої забезпечується дискретно-дискурсивним розсудком буденної свідомості; психосоціальний ступінь розвитку має смисловим полем соціальні стосунки за обов’язком, які самоконтролем при виконанні соціальних ролей убезпечують пошуковуваний соціальний статус (за провідними сенсами стоять цінності користі, влади, поваги, які передбачають вплив на інших людей); егопсихічний ступінь розвитку має смисловим полем вписану в картину світу «Я-концепцію», яка претендує на місію пана-господаря по прийняттю рішень і по вольовій регуляції породження життєвих актів (за провідними сенсами стоять цінності поваги, самоповаги, котрі реалізуються компетентністю, досягненнями й звершеннями, які забезпечують вплив на хід подій).
Психоособитісний ступінь розвитку духовного потоку психіки має смисловим полем ієрархію смислів особистості, провідні сенси якої забезпечують спонтанне воління чи, інакше кажучи, поточне породження життєвих актів й реалізують цінності незалежності, автономії, свободи, рівності, справедливості, відповідальності, котрі забезпечують людині функціонування у якості повнофункціональної особистості; психогуманний ступінь розвитку має смисловим полем внутрішній світ іншої особистості, безкорисне емпатичне проникнення у який забезпечують провідні сенси за якими стоять цінності добра, любові, турботи й піклування; психохолістичний ступінь розвитку має смисловим полем гештальтний образ світу, його провідні сенси ієрархії смислів реалізують цінності краси, істини й творчості, а взаємодію ресурсів з обставинами світу забезпечує континуально-інтуїтивний розум цілісної психіки; психотрансперсональний ступінь розвитку має смисловим полем внутрішньо підтримані піковими переживаннями здорові змінені стани психіки, провідні сенси ієрархії смислів реалізують цінності віри, Космосу, Надсмислу, Бога, а самотрансцендентний вихід до них забезпечує граничне зосередження чи межове роззосередження уваги як центру психіки.
Онтологічні (органоцентричні й психодинамічні), з конфліктом у ядрі особистості, концепції особистості та психотерапії буттєвого потоку психіки постають як діалектична теза; гносеологічні (обставиноцентричні й біхевіоріальні з орієнтацією ядра особистості на зовнішнє підкріплення, органоцентричні і когнітивні з орієнтацією ядра особистості на узгодження конструктів свідомості, постмодерністські й культуроцентричні з орієнтацією ядра особистості на парадигмальну картину світу референтної спільноти) концепції особистості та психотерапії рефлексивного потоку психіки утворюють діалектичну антитезу; феноменологічні (аксеологічні, децентричні, інтеракційно-контекстні, орієнтицією ядра особистості на саморозвиток) концепції особистості та психотерапії духовного потоку психіки творять діалектичну синтезу.
Висновки. В наявних підручниках з психології особистості проблеми й персоналії злучені лише палітуркою, а запропонована відповідна постнекласичній науковій психології концепція духовного саморозвитку особистості холістично й динамічно (компоративістично й діалектично) розкриває психологію особистості під кутом зору її духоввного саморозвитку.
Кожен ступінь духовного розвитку характеризується своїм смисловим полем; своїм переломним переживанням; своєю принципово новою метою як новим ідеальним смислом, який ще не ввійшов в ієрархію смислів і тому має нестачу спонукання для породження життєвого акту; своїм психічним механізмом саморозвитку особистості; своїм набором методик і технік для цілеспрямованої постановки потрібного психічного механізму саморозвитку; своєю концепцією особистості.
Рис. 1. Схема засад саморозвитку особистості (за О.П.Колісником)
Джерела та література:
- Колісник О. П. Психологія духовного саморозвитку особистості: монографія / О. П. Колісник. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 400 с.
- Колісник О.П. Духовний саморозвиток української нації: монографія / О. П. Колісник. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2012. – 321с.
- Колісник О.П. Духовний саморозвиток особистості: монографія– Луцьк : ПП Іванюк В.П., 2015. ─ 476 с.
