В період дорослішання важливу фазу розвитку проходить установка особистості щодо себе – формується її «Я-концепція», яка розвивається під впливом первинного досвіду соціалізації в сім'ї, однак з віком великого значення набувають позасімейні фактори. В межах юнацьких криз часто стає помітним дисонанс між реальною та ідеальною «Я-концепцією» [2]. Несприятлива «Я-концепція» (слабка віра в себе, боязнь отримати відмову, низька самооцінка), приводить до порушень поведінки, в тому числі до підвищеної віктимності.
Термін «віктимність», який був запропонований Л. Франком, первинно трактувався ним як схильність, або здатність людини стати жертвою злочинних дій в ситуації, коли цього можна було уникнути. В сучасних дослідженнях віктимність особистості визначається як стійка особистісна якість, яка характеризує її здатність, потенційну можливість, придатність, схильність ставати жертвою зовнішніх обставин, злочину, соціального оточення тощо [1].
На основі досліджень, проведених у соціальній психології, вважається, що індивідуальна віктимність корелює з неадекватно заниженою самооцінкою, з нездатністю, а часом і небажанням відстоювати власну позицію, з неготовністю брати на себе відповідальність і самостійно приймати рішення, з високим конформізмом, з неадекватною, а іноді й патологічною тягою до підпорядкування, з невиправданим почуттям провини тощо. Одним з найвідоміших і яскравих прикладів прояву особистісної віктимності є, так званий, "стокгольмський синдром", який виражається в тому, що жертви на певному етапі емоційно починають переходити на бік тих, хто змусив їх страждати, починають співчувати їм [1, 3, 4]. Такі характеристики віктимності як стійкої особистісної риси, безумовно, пов’язані з деформацією її Я-концепції, зокрема деформованим «Я-образом», неадекватним сприйняттям себе, приписуванням собі підвищеної слабкості, вразливості тощо [1].
Водночас, поняття «Я-концепція» (англ. self-conception, дослівно – «концепція себе») є одним із центральних понять у багатьох психологічних теоріях. Дослідженням «Я-концепції» та її впливу на поведінку людини займалися такі відомі психологи, як У. Джемс, К. Роджерс, Дж. Мід, Е. Еріксон, Р. Бернс та багато інших.
Людське життя у всіх його аспектах перебуває у постійному діалозі між «Я-концепцією» та обставинами реальності, будь-яка спроба щось змінити в собі, будь-яка система саморегуляції має справу перш за все з «Я-концепцією» людини. Підсумовуючи досвід багатьох дослідників, Р. Бернс визначає «Я-концепцію» як сукупність усіх уявлень індивіда про себе, пов'язану з їх оцінкою [3].
«Я-концепція» – це складна структурована картина, яка існує в свідомості індивіда як самостійна фігура або фон і включає в себе як власне «Я», так і відносини, в які вона може вступати, а також позитивні та негативні цінності, пов’язані з якостями та відносинами “Я” – минулому, сьогоденні та майбутньому. «Я-концепція» – це все, що індивід вважає своїм, все, що він думає про себе, всі властиві йому способи самовиховання. «Я-концепцію» можна розглядати як установку людини по відношенню до себе, яка включає:
1) переконання, які можуть бути обґрунтованими або необґрунтованими (когнітивна складова); 2) емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінна складова); 3) прояв переконань та ставлення в поведінці (поведінкова складова).
Уявлення про себе (когнітивна складова «Я-концепції»), зазвичай, здаються людині безумовно переконливими незалежно від того, ґрунтуються вони на об’єктивному знанні або суб’єктивній думці, чи є вони істинними, чи помилковими. Характеристики людини як об’єкта можна перераховувати до безкінечності, описуючи її зовнішній вигляд, стать, вік, психологічні якості, соціальний статус, її ролі, життєві цілі, навіть майно [2].
У більшості якостей, які людина приписує своїй особистості, присутній оцінний момент, в одних він яскраво виражений, в інших – прихований. Критеріями оцінок зазвичай є загальнокультурні, соціальні, індивідуальні уявлення, стандарти, стереотипи сприйняття, моральні принципи, правила поведінки.
Що ж стосується самооцінки – то це ніщо інше, як глибоке почуття самоцінності, що відчувається організмом в цілому. Позитивна самооцінка є повним та безумовним прийняттям себе при об’єктивному усвідомленні того, що в людини є: як сильні, так і слабкі сторони, позитивні або ж негативні якості. Самооцінка починає закладатися ще в ранньому дитинстві [2]. Закономірності, що лежать в основі формування самооцінки, відображені у формулі Джемса: cамооцінка = успіх / домагання.
На самооцінку також впливає зіставлення образів «Я – реального» та «Я- ідеального» – чим більший розрив між ними, тим ймовірніше невдоволення людини реальністю своїх досягнень. «Я- ідеальне» – це установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати. Багато авторів пов’язують «Я- ідеальне» із засвоєнням культурних ідеалів, уявлень та норм поведінки, які стають особистими ідеалами завдяки механізмам соціального підкріплення.
«Я-концепція», як установка по відношенню до себе, впливає на всю поведінку людини, оскільки «Я – як об’єкт» завжди присутнє у всіх вчинках людини. Плануючи будь-яку дію, людина виходить із своїх уявлень про те, якою вона є, які в неї якості, здібності, як на неї реагують оточуючі. «Я-концепція» контролює та інтегрує поведінку індивіда, але вона швидше впливає на вибір напряму активності, ніж безпосередньо спрямовує цю активність. Володіючи відносною стабільністю, «Я-концепція» обумовлює досить стійкі схеми поведінки, характерні для людини. Основними функціями «Я-концепції» також є сприяння досягненню внутрішньої узгодженості особистості й інтерпретації життєвого досвіду, формування очікувань [2].
Зіткнення суперечливих почуттів, ідей, що відносяться до уявлень людини про себе, викликає в неї відчуття психологічного дискомфорту. Людина будь-якими способами намагається уникнути цього, ставить собі за мету досягти втраченої рівноваги та подолати внутрішню дисгармонію. Тому, коли людина стикається з новим досвідом, знаннями про себе, вона вибирає одне з трьох рішень: 1) приймає, асимілює цей досвід, якщо він не суперечить уявленням про себе; 2) відмовляється бачити все (ситуацію, обставини, себе) таким, яким воно є, вірити людям; 3) прагне змінити будь-яким чином себе або оточуючих.
Якщо зміна образу себе, що вноситься новою інформацією, не сильно відрізняється від колишніх уявлень про себе, то індивід може їх прийняти – за умови, якщо зміни не перевищують його адаптаційних можливостей. Суперечливий досвід, що вносить неузгодженість в структуру особистості, може також засвоюватися за допомогою захисно-психологічних механізмів, таких як раціоналізація, коли новий досвід пояснюється на підставі вже наявного перекручування або заперечення. Таким чином, Я-концепція може виступати як певний захисний екран, який охороняє «образ –Я» від впливів, які можуть йому нашкодити.
Водночас, дослідники виокремлюють особливості «Я-концепції» осіб зі сформованою віктимністю. Зокрема, О. Клачковою були виділені такі особистісні якості й особливості Я-концепції, які характерні для віктимної особистості: низький рівень адаптації, низький рівень самоприйняття та прийняття інших людей; дефіцит знань про себе і про навколишній світ; закритість і відособленість; перевага цінностей, пов'язаних з власним «Я»; залежність від оточення, пасивна позиція по відношенню до світу, несамостійність; відсутність прагнення до самоактуалізації [3].
Особливостями «Я-образу» старшокласників, які були жертвами насильства, Т. Волкова визначає: небажання визнавати свою відповідальність за важливі події життя, залежність від чужої думки, неприйняття агресії з боку інших людей, схильність до агресивної або підпорядкованої взаємодії в міжособистісному спілкуванні, сприйняття життя тільки в одному з тимчасових контекстів: в минулому (спогади про образи), майбутньому (ставить нереальні цілі, живе невиправданими сподіваннями) або теперішньому [1].
Таким чином, можна стверджувати про суттєві відмінності в «Я-концепції» осіб зі сформованою віктимністю й високою самодостатністю, що зумовлює необхідність враховування цих особливостей в навчально-виховній діяльності та міжособистісній взаємодії.
Джерела та література:
- Волкова Т. Г. Образ «Я» как структурный компонент самосознания виктимной личности [Електронний ресурс] / Т. Г. Волкова // Известия Алтайского государственного университета. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://izvestia.asu.ru/2013/2-1/psyh/TheNewsOfASU-2013-2-1-psyh-01.pdf.
- Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Э. Эриксон. – М.: Изд. гр.«Прогресс», 1996. – 344 с.
- Клачкова О. А. Структурная организация виктимной личности: автореф. дисс. на соискание научн. степени канд. псих. наук : спец. 19.00.01 «Общая психология, психология личности, история психологии» / Клачкова Ольга Александровна – Комсомольск-на-Амуре, 2008. – 17 с.
- Фоминых Е. С. Психологические механизмы виктимности [Електронний ресурс] / Екатерина Сергеевна Фоминых // Концепт: научно-методический электронный журнал. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://cyberleninka.ru/article/n/psihologicheskie-mehanizmy-viktimnosti
