Свідомість – один із найскладніших і все ще малозрозумілих проявів активності мозку. Ще О. Леонтьєв проблему вивчення свідомості називав центральною таємницею людської психіки [3]. І до сьогодні, не дивлячись на вагомі зусилля авторитетних дослідників даної сфери, ситуація суттєво не змінилась: єдиного розуміння того, що варто мати на увазі під цим поняттям, поки не існує, тому вивчення та трактування поняття свідомості й досі залишається відкритою науковою проблемою. Разом із тим, цей термін у різних контекстах активно використовується в повсякденній мові й науковій літературі та є одним з основних понять філософії, соціології, психології.
Філософи та психологи зазвичай розуміють під свідомістю вищий прояв психіки, здатність до рефлексії, відокремлення себе від навколишнього середовища та соціальних контактів із собі подібними. Через свідомість людина здатна пізнавати сутність навколишнього світу, розуміти його й одночасно знати про те, що вона знає або не знає. Свідомість виявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінному, теоретичному та практичному ставленні до неї. У межах діяльнісної парадигми «свідомість» розглядається як найвищий рівень розвитку психіки людини, що у своєму відображувальному характері зумовлений, насамперед, конкретними суспільно-історичними обставинами життєдіяльності й неможливий поза соціальним способом буття (свідомість народжується в бутті, створює буття, відображає буття) [7, с. 13].
Варто також зазначити, що серед багатьох науковців побутує думка щодо «принципової невимірюваності свідомості стандартизованими психологічними методиками», тож розглянемо можливість конструктивного розв’язання даної проблеми через методичний апарат такої сучасної дослідницької галузі психології як психосемантика, яка вивчає генезис, будову і функціонування індивідуальної системи значень [2, с. 111]. Вивчення уявлень людини про світ, феноменів походження й існування її суб’єктивних просторів є суттєвим продовженням розуміння психічного в парадигмі «відображення об’єктивної дійсності» [3]. Загальнотеоретичною підставою психосемантичного підходу до дослідження людської психіки є підхід через дослідження категоріальної структури індивідуальної свідомості [2].
У сфері психосемантичних досліджень на даний час існують ґрунтовні експериментальні напрацювання – це, насамперед, праці О. Артем’євої, В. Петренка, В. Сєркіна, О. Шмельова та інших.
Як зазначає один із засновників даного напрямку – В. Петренко, психосемантика досліджує різні форми існування значення в індивідуальній свідомості (образи, символи, комунікативні й ритуальні дії, а також словесні поняття). В її завдання входить реконструкція індивідуальної системи значень, крізь призму якої відбувається сприйняття суб’єктом світу, інших людей, самого себе, а також вивчення генезису, будови й функціонування даної системи [4, с. 3]. Варто нагадати й визначення поняття свідомості за В. Петренком, котрий зазначав, що «усвідомлювати дійсність – означає розділяти її на елементи та встановлювати між ними певні зв’язки й відношення: схожості, тотожності, розходження, належності, послідовності та т. п. І чим більше взаємопов’язаних елементів в об’єкті або ситуації може бути вичленовано і знов пов’язано, тим вищим є рівень усвідомлення дійсності» [5, с. 12].
Інший знаний дослідник – О. Шмельов стверджує, що експериментальна психосемантика поєднує психологічні дослідження значення, що розуміється у психології як найважливіша одиниця психічного відбиття людиною світу. Вчений вважає, що під час психосемантичного дослідження реалізується суб’єктивна парадигма проектування та аналізу психологічних даних [8].
О. Дробот зазначає, що психосемантичний підхід спирається на методичний принцип дослідження образів, понять, об’єктів через вивчення упередженості людської свідомості шляхом реконструкції системи її індивідуальних значень. Оцінюючи будь що, людина закладає в цю оцінку свою власну упередженість, суб’єктивність, і матриця таких оцінок є вихідним матеріалом для подальшого аналізу індивідуальності самого оцінювача [2, с. 112]. Таким чином дослідниця підтримує відоме положення О. Леонтьєва про упереджений характер психічного відображення й індивідуальної свідомості людини [3].
Якщо предметом експериментальної психосемантики є суб’єктивні системи значень, то основним її методом виступає багатомірне шкалювання – побудова суб’єктивних семантичних просторів. Семантичний простір, отже, є дослідницькою моделлю структури індивідуальної свідомості, на основі якої і відбувається сприймання людиною об’єктів, їх класифікація та порівняння. При реконструкції категоріальних структур індивідуальної свідомості, що опосередковують сприйняття певного об’єкта, відбувається моделювання суб’єктивної картини світу (або окремої проблеми) в тому вигляді, у якому вона дана свідомості кожної окремої людини [2, с. 115].
До психосемантичних аспектів функціонування свідомості неодноразово звертались різні зарубіжні та українські психологи. Зокрема, О. Дробот вивчала психосемантичні особливості професійної свідомості майбутніх менеджерів, Н. Кучеровська – психосемантичну структуру професійної свідомості практичного психолога; О. Лозова досліджувала психосемантичну структуру етнічної свідомості, а у роботі Н. Савелюк висвітлені психосемантичні особливості громадянської свідомості студентської молоді тощо.
Умовою ефективного використання психосемантичних методик виступає проста і зручна математична модель індивідуальної свідомості – семантичний простір. Семантичний простір – це система ознак, що описують об’єкти деякої дійсності. Різні ознаки можна представити як координатні осі багатовимірного семантичного простору, об’єкти – як точки у цьому просторі, значення ознак цих об’єктів – як координати або проекції точок на осі, а відмінності між об’єктами – як відстані між точками. Методи експериментальної психосемантики традиційно використовуються для виявлення відносин людей до себе та інших [6].
Отже, популярність психосемантичних методик зумовлена унікальними їх можливостями з вивчення свідомості людини. Вони, на нашу думку, найбільш адекватні для дослідження уявлень людини про різні об’єкти дійсності та її відношення до них, що і становить сутність свідомості. Перспективи подальших наших наукових розвідок вбачаємо у дослідженні моральної свідомості особистості методами сучасної психосемантики.
Джерела та література:
- Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. пос. / М.Й. Варій. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.
- Дробот О.В. Психосемантична теорія свідомості у вітчизняній психології як основа психосемантичного дослідження // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. – К. : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2013. – Том. X. – Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія. – Вип. 25. – C. 110-120.
- Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / Леонтьев А.Н. – М. : Политиздат, 1975. – 262 с.
- Петренко В.Ф. Введение в экспериментальную психосемантику: исследование форм репрезентации в обыденном сознании / Петренко В.Ф. – М. : МГУ, 1983. – 176 с.
- Петренко В.Ф. Основы психосемантики / Петренко В.Ф. – [2-е изд., доп.]. – СПб. : Питер, 2005. – 480 с.
- Психосемантичні дослідження. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pro-media.com.ua/uk/services/psihosemantichni-doslidzhennya
- Савелюк Н.М. Психосемантичні особливості громадянської свідомості студентської молоді: дис. … кандидата психол. наук : 19.00.07 / Савелюк Наталія Михайлівна. – Київ, 2008. – 254 с.
- Шмелёв А.Г. Психодиагностика личностных черт / Шмелёв А.Г. – СПб.: Речь, 2002. – 480 с., илл
