Вирішування проблеми самосвідомості, оцінки себе з точки зору не окремих вузьких сторін або властивостей власної особистості, а якомога об’ємнішої біографічної «системи координат, що охоплює узагальнену історію розвитку «я» в макроскопічному часовому масштабі (минулому, теперішньому, майбутньому), окреслює попереднє роз’яснення поняття «життєвий шлях особистості».
На важливість вивчення людини не тільки з огляду на її минуле, але й майбутнє, вказував ще Л. С. Виготський. Він зазначав, що кожний психологічний акт може бути зрозумілим з огляду на усю «лейтлінію життя», «фінальну спрямованість нашої поведінки» [1]. Йому належить ідея про те, що «…в ділянці психології ми ніколи не зрозуміємо до краю людську особистість, якщо будемо розглядати її статично, як суму виявів, вчинків тощо, без жодного життєвого плану цієї особистості, її лейтлінії, що перетворює історію життя людини з цілого ряду незв’язних та розрізнених епізодів в єдиний зв’язний біографічний процес» [1], що держиться купи. Отже, кожен період, етап біографії людини потрібно розглядати як динамічне, процесуальне ціле, враховувати зв’язки та залежності, що існують між подіями в життєписі особистості, вміти бачити те, що об’єднує їх в єдиний нерозривний процес.
«Невроз, втеча в хворобу, повна асоціальність психологічної позиції свідчать про фіктивну ціль, яка скеровує увесь життєвий план невірним шляхом та викривлює лейтлінію життя і характер дитини», - писав Л.С.Виготський в одній із своїх робіт [1]. Відомо, що процес цілепокладання містить у собі особистісну площину. Тому пошук цілей пов’язаний з одним з виявів цього аспекту: рефлексією суб’єктом свого «я», тобто можливостей себе («де не маю ніякої сили, там нічого не бажаю»), прагнень, домагань, що позначаються надалі на особливостях його подальшого життєвого шляху. Отже, Л.С. Виготський упритул підійшов до запиту на питання про зв’язок самосвідомості особистості та історії її розвитку («само оформлення»), одначе спеціально цією проблемою не займався і свого остатнього слова не встигнув сказати.
Вагомий внесок в розробку поняття «життєвий шлях особистості» додав С.Л. Рубінштейн [4]. Останній розділ його фундаментальної праці «Основи загальної психології» присвячений проблемі самосвідомості особистості та її життєвому шляху.
Людська особистість має свою історію, так само як в певній мірі вона виступає суб’єктом історії людства взагалі. В діяльності вона не тільки знаходить свій вияв, реалізує свої можливості, але й разом з тим розвивається, формується. «Лінія, що веде від того, чим людина була на одному етапі своєї історії, до того, чим стала на наступному, проходить через те, що вона зробила» [4]. З огляду на це, становлення особистості та хід її біографії не можна зрозуміти поза активністю та її наслідками. Важливе значення мають також об’єктивні суспільно-соціальні відношення, в які залучається людина. Вони можуть сприяти або гальмувати розвиток її вмінь.
У ході індивідуальної історії бувають свої «події – вузлові моменти та поворотні етапи життєвого шляху індивіда, коли з прийняттям того чи іншого рішення на більш або менш тривалий період визначається подальший життєвий шлях людини» [4].
Згідно з міркуванням С.Л. Рубінштейна, проблема психологічного вивчення особистості завершується розкриттям самосвідомості особистості. Усвідомлення себе як «я» є результатом розвитку. Реальна історія розвитку самосвідомості нерозривно пов’язана з подіями життєвого шляху особистості. Тим самим автор підкреслює залежність, що існує між психологічними особливостями самосвідомості особистості та її реальним життєвим шляхом, всією попередньою історією розвитку. Проте життєпис особистості не обмежується суто індивідуальною лінією розвитку, а нерозривно пов’язаний з сучасною їй історією людства. Біографія особистості виражається в діяльності, її об’єктивних результатах, за якими можна судити про внесок даної особистості в історію того суспільства, до якого вона має приналежність. Тому психологічна еволюція особистості – це історія розвитку її діяльності.
Мовлячи про взаємозв’язок діяльності з минулим та майбутнім, С.Л.Рубінштейн висуває тезу про якісно відмінні структури часу в людини у залежності від її плану життєвого шляху, тобто від суб’єктивних основ. «Час, що суб’єктивно переживається – це не стільки час, що здається, час, який ніби неадекватно переломлюється в переживанні матерії, що рухається, а відносний час життя (поведінки) даної системи – людини, що цілком суб’єктивно відображає план життя даної людини. В концепції часу відображається теорія детермінації процесу». Отже, в переживаннях часу відображаються не тільки об’єктивні характеристики поточного процесу життєдіяльності людини, але й особливості всього життєвого шляху особистості, як вони репрезентовані у теперішньому, тобто образ життєвого шляху в самосвідомості людини. Тому переживання часу – це перш за все не мимовільний суб’єктивний феномен, а явище, в якому неупереджено, об’єктивно знаходять свій вияв характеристики психологічного минулого, теперішнього, майбутнього особистості.
Аналізуючи життєвий шлях як «об’єктивний» процес, на передній план висувається детермінація розвитку особистості соціальними умовами її життєдіяльності, тим історичним часом, в якому вона живе та діє. Біографічна перспектива в даному випадку не обмежується індивідуальною лінією розвитку, але тісно пов’язана з історичною перспективою суспільства та змінюється разом із зміною суспільства.
У разі розгляду життєвого шляху як «суб’єктивного» процесу основна увага зосереджується на суб’єктивній організації часу життя, тобто, як робиться особистістю зв’язування, узгодження в часі різноманітних форм активності людини у відповідності з цінностями, соціальними розпорядженнями, самовизначенням, як особистість опосередковує своє минуле та майбутнє своїм теперішнім. У цьому випадку особистість творить себе саму, «само оформляється» за висловом Л.С.Виготського [1]. Динаміка життєвого шляху людини – не просто перебіг подій, їх спонтанний хід, але перш за все його залежність від характеру власної цілеспрямованої активності особистості, її «міри суб’єктності».
Якщо у фокусові аналізу буває життєвий шлях як «суб’єктивний» процес, дослідників цікавить проблема того, як в індивідуальній самосвідомості переломлюється життєвий шлях особистості. Інтеграція, переробка на психологічному рівні минулих, теперішніх, майбутніх подій в особистісно-біографічному плані – продукт безперервних конструкцій та реконструкцій індивідуальної свідомості, його внутрішньої роботи.
Знаменно, що психологи звертаються до часового аспекту самосвідомості. Його наявна всюдисущість та усюдинаявність сприяє тому, що скінчено справу відносного знехтування цією проблемою в загальній психології. Статичною може бути лише закінчена, викристалізована структура. Сама ж самосвідомість є динамічним феноменом, який перебуває в становленні, нескінченно розвивається. Психологічні проблеми суб’єктивного усвідомлення людиною змін власної особистості в часі, по суті, виступають як серцевина процесів самосвідомості [5].
В зарубіжній психології дослідження суб’єктивного аспекту життєвого шляху пов’язане з проблемою часових перспектив. В західній психологічній науці відсутня однорідна теорія часових перспектив та її зв’язків з активністю людини. В теорії K.Lewin’а не враховується соціальна детермінація часових перспектив [2]. Концепція майбутнього особистості «...зіставляється особистістю з власним майбутнім, але в його дотичності до майбутнього суспільства. Із зміною суспільства так чи інакше змінюється й вона». Однією з найбільш повно розроблених теорій є концепція часових перспектив J.Nuttin’а, який диференціює власне часову перспективу, часову орієнтацію та ставлення до часу [3].
Заразом у західній експериментальній психології створені певні методи вивчення часової перспективи, розроблені експериментальні підходи, що дозволили виокремити деякі її показники, зокрема, ставлення до минулого, теперішнього, майбутнього часу життя, які доцільно адаптувати у дослідницьких цілях.
«Чуттєво-мисленнєві образи», «суб’єктивно-ціннісні узагальнення» як поняття, що виражають сутність «часової трансспективи» [В.Ковальов], а також «переживання часу», «відчуття віку» як психологічні феномени, в яких знаходить свій вияв суб’єктивна картина життєвого шляху в самосвідомості людини, «часові орієнтації», «часові перспективи» є суттєвими характеристиками особистості. В них формуються ті суб’єктивні феномени її індивідуальної свідомості, з якими пов’язана внутрішня робота самосвідомості особистості з структурування свого життєвого шляху, ціннісно-смислового опрацювання життєвого досвіду переживань. Виявлення способів цієї переробки – важлива задача загальної психології, особливо в тій її частині, яка має стосунок до психологічної детермінації реального життєвого шляху особистості.
Джерела та література:
- Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6-ти т. / Л.С. Выготский. – Т. 5. – М: Педагогика, 1984. – с. 153-165.
- Зейгарник Б.В. Теория личности Курта Левина / Б.В. Зейгарник. – М.: Изд. МГУ, 1981. – 117 с.
- Нюттен Ж. Мотивация, действие и перспектива будущего / Ж.Нюттен. – М.: Смысл, 2004. – 618 с.
- Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – М.: Учпедгиз, 1946. – 704 с.
- Хомик В.С. Отношение ко времени: психологические проблемы ранней алкоголизации и отклоняющегося поведения / В.С. Хомик, А.А. Кроник – Вопросы психологии. – 1988. - № 1. - С. 98-106.
