Протягом багатьох епох ідея прагнення до досконалості була одним із рушійних мотивів і регулятивних принципів у житті людини та суспільства. Уявлення про ідеал формували фундамент світогляду й самосвідомості людини, задавали її місце та роль у соціумі, історичному процесі, у природі та світобудові в цілому, визначали вектор особистісного розвитку.
Перші ґрунтовні теоретичні напрацювання щодо виникнення й розвитку перфекціонізму зробили психоаналітики. A. Adler, зокрема, розробляв проблему невротичного прагнення до успіху та переваги над іншими людьми. Він ніколи не використовував термін «перфекціонізм», але одне з основних понять його теорії – «прагнення до переваги», на наш погляд, має із ним суттєву смислову схожість. Це прагнення бере свій початок у почутті неповноцінності, що зароджується ще в дитинстві. «Невигідне» порівняння дитини з більш компетентними дорослими може ставати сприятливим ґрунтом для виникнення у неї переживань власної слабкості, неідеальності, об’єднаних A. Adler, власне, у понятті «почуття неповноцінності». Влада, якою володіють дорослі над дитиною, може тільки посилювати це почуття. Природна компенсація таких нерідко непосильних для неї переживань – намагання підвищити самооцінку. Прагнення до переваги стає, на думку A. Adler, основною рушійною силою людської поведінки. Ця сила може стимулювати її досягати успіху та першості у своїй справі, розвивати свої уміння та здібності, постійно вдосконалюватися. Однак компенсаторні устремління можуть приймати й патологічну форму [1].
Проблемою перфекціонізму займалася також K. Horney, котра вважала, що рушійною силою невротика є не потреба в постійній досконалості, а потреба лише у видимій досконалості. Іншими словами, з такої точки зору потребу в досконалості можна визначити як потребу здаватися досконалим в очах інших людей, – це лише «претензія» на досконалість, коли думки, почуття й уся поведінка людини визначаються передбачуваними очікуваннями інших. Супер-Его невротика, на думку K. Horney, перестає бути провідником моралі. Воно керує лише потребою людини здаватися досконалою самій собі й іншим людям. Онтогенез потреби в досконалості K. Horney пов’язує із практикою авторитарного батьківства, встановленням жорстких стандартів для дитини при позбавленні її природної ініціативи. У такій ситуації розвивається внутрішня слабкість і нестійкість. Перфекціоністські нахили, які передбачають прагнення відповідати вимогам та очікуванням інших людей, допомагають приховати від оточуючих зазначені якості й задають життєві орієнтири, що компенсують дефіцит власної активності у процесі їх пошуку [4].
Як помітно з окреслених психоаналітичних теорій, перфекціоністська орієнтація починає формуватися дуже рано, як правило, ще в молодшому шкільному віці, а часом навіть раніше. Вирішальними у її виникненні при цьому виступають фактори сімейного виховання. На думку M. Hamachek, невротичний перфекціонізм виникає з дитячого досвіду взаємодії з батьками, котрі демонструють постійне схвалення за певні вчинки, і чия любов залежить від результатів діяльності дитини. У першому випадку дитина прагне стати досконалою не тільки для того, щоб уникнути несхвалення інших, а і для того, щоб нарешті прийняти саму себе через надлюдські зусилля та грандіозні досягнення. У другому випадку дитина починає усвідомлювати, що тільки хороше виконання діяльності робить її цінною. Батьки перфекціоніста надмірно критичні, вимогливі й у цілому надають дитині істотно менше справжньої підтримки (D. Burns, M. Hamachek, M. H. Hollender, P. Pacht). Тому дитина змушена бути ідеальною, не робити помилок, щоб задовольнити батьківські очікування й уникнути їх критики [5].
Так, у ході експерименту G. L. Flett просив чотири- та п’ятирічних дітей пройти психологічний тест – вирішити за допомогою комп’ютера завдання, яке насправді не має рішення. Виявилося, що діти з яскраво вираженими перфекціоністськими нахилами, не виконавши завдання, проявляли гнів і тривогу.
Виявлено чотири типи батьківської поведінки, які мають вплив на формування перфекціоністського мислення дитини:
- батьки надмірно критичні й вимогливі;
- батьківські очікування та стандарти надмірно високі; їх критика при цьому непряма;
- батьківське схвалення узагалі відсутнє або воно непослідовне й умовне;
- батьки-перфекціоністи служать моделями-зразками для формування перфекціоністських установок і поведінки своїх дітей [6].
С. С. Степанов зазначає, що головним провокуючим фактором у цьому контексті стає авторитарний стиль виховання, що поєднує у собі високі вимоги, жорсткий дисциплінарний режим і недостатню емоційну підтримку та участь. У таких умовах на дитину покладаються великі надії – вона повинна виправдати батьківські сподівання, примножити батьківські досягнення й уникнути їх промахів [3]. У низці досліджень на студентській вибірці виявлено також достовірний позитивний зв’язок між перфекціонізмом у матерів і перфекціонізмом у дочок, але не встановлений зв’язок за цим же параметром між показниками батьків і дочок (S. Blatt, R. Frost) [6]. Однак, як зазначає H. Г. Гаранян, залишається незрозумілим – ці батьки справді встановлюють такі високі стандарти для своїх дітей, або самі діти схильні сприймати своїх батьків як таких, що встановлюють дуже високі стандарти та є надто критичними? Згідно з проведеним дослідженням, дитина дуже рано починає розуміти, що любов батьків їй необхідно заслужити своєю бездоганною поведінкою, досконалим виконанням їх вимог та високими успіхами в певній діяльності [2].
Отже, добре ставлення батьків переважно зумовлене успіхами дитини. Зі вступом до школи, за С. С. Степановим, ці успіхи чітко формалізуються у вигляді оцінок. І тільки статус відмінника, першого учня у класі, переможця всіляких конкурсів та олімпіад, а згодом і золотого медаліста, дозволяє дитині відчути свою значимість, відчути таке необхідне їй схвалення та участь із боку близьких. Природні труднощі в досягненні цього статусу фруструють дитину, породжують хронічний стрес. Невдачі ж переживаються вкрай болісно, навіть можливі суїцидальні спроби. Підліткові психіатри зазначають: часто такі спроби бувають саме серед «благополучних» хлопчиків та дівчаток, для яких сенс життя втілений у «п’ятірці», а «трійка», відповідно, «позбавляє» їх життя будь-якого сенсу. Школяр, вимушений визнати свою нездатність стати відмінником та першим учнем у класі, може й зовсім закинути навчання. Так з’являється синдром відмінника, що ототожнюється багатьма психологами з перфекціонізмом. Найчастіше перфекціоністами стають єдині діти, а коли дітей у сім’ї декілька, то найбільш уразливими виявляються первістки [3].
Також вчені стверджують, що існує певна психологічна схильність до розвитку перфекціонізму. Психологи вважають, що люди діляться на два типи: одні орієнтовані на стабільний процес виконання роботи, інші – на пошук кращого способу вирішення завдання. Вперше цю типологію застосував у бізнесі американський консультант Р. Бейлі. Саме люди, орієнтовані на пошук, частіше страждають від нав’язливого прагнення створити шедевр та не вміють вчасно поставити крапку в справі. Цим людям важко слідувати інструкціям, встановленим іншими, тому вони їх змінюють. Бухгалтер, наприклад, може сидіти до ранку, переробляючи звичайний баланс і перевіряючи цифри. Відповідно, саме цей тип людей може бути схильним до перфекціонізму [3].
Підсумовуючи все вище викладене, варто зазначити, що перфекціонізм має складну психологічну структуру, крім того, на сьогоднішній день не сформувалося однозначного розуміння генезису та детермінант перфекціонізму. Існує певний статистично значимий зв'язок між перфекціонізмом у батьків та перфекціонізмом у дітей, зокрема у дочок. Також вчені погоджуються, що має значення стиль виховання та вимоги, що висувають батьки перед дітьми. Перфекціоністські нахили, як правило, починають формуватися в дитячому та шкільному віці. Отож, вищеописана проблема потребує подальшого вивчення та глибокого дослідження.
Джерела та література:
1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – М.: Прогресс, 1995. – 348 с.
- Гаранян Н. Г. Перфекционизм и враждебность как личностные факторы депрессивных и тревожных расстройств: дис. докт. псих. наук : 19.00.04 / Гаранян Н. Г. – Москва, 2010. – 419 с.
- Ильин Е. П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень / Е. П. Ильин. – СПб: Питер, 2011. – 224 с.
- Хорни К. Невротическая личность нашего времени / К. Хорни. – М.: Прогресс, 1993. – 389 с.
- Hamachek D. Psychodynamics of normal and neurotic perfectionism / D. Hamachek. // Psychology. – 1978. – №15. – С. 27 –33.
- Hewitt P. Perfectionism in the self and social contexts: conceptualization, assessment, and association with psychopathology / P. Hewitt, G. Flett. // Journ of Personality and Social Psychology. – 1991. – №3. – Т. 60. – С. 456-470.
