Успішність професіоналізації особистості визначається відповідністю суб’єкта вимогам професійної діяльності, що виражається рівнем інтересу до професії, задоволеністю в ній, прагненням до професійної майстерності тощо. Як тільки особистість стає позбавленою цих визначальних компонентів ефективного професійного розвитку, то виникають сприятливі умови для появи професійних деформацій, які при довготривалому повторюванні трансформуються у професійні деструкції. До ризиків прояву професійних деформацій можна віднести: 1) блокування розвитку професійно важливих якостей фахівця; 2) ініціацію особистісного відчуження фахівця; 3) втрату професійної зрілості фахівця.
Щодо ризику блокування розвитку професійно важливих якостей фахівця, то тут йдеться про порушення логіки перебудови діяльності – перебудови якостей у відповідності з професійною діяльністю, появи й розвитку нових якостей та здібностей і формування індивідуального стилю діяльності, який врівноважує і гармонізує загальний особистісний розвиток людини. Так добре відомим є факт, що формування підсистеми професійно важливих якостей відбувається за таких передумов: по-перше, у людини вже є певні якості, і при засвоєнні професій відбувається їхня перебудова у відповідності з особливостями певної професійної діяльності, по-друге, загальна логіка такої перебудови діяльності включає в себе елементи перебудови якостей у відповідності з професійною діяльністю, появи й розвитку нових якостей і здібностей та формування індивідуального стилю діяльності. Принциповим моментом засвоєння професійної діяльності є прийняття її людиною, що визначається тим, наскільки уявлення людини про професію буде відповідати її потребам і здібностям. Обираючи професію, людина ніби «проектує» свою мотиваційну структуру на структуру факторів, пов’язаних з професійною діяльністю, що дають змогу їй задовольнити потребу. В складному мотиваційному процесі, співставляючи можливості професій зі своїми потребами, людина приходить до рішення прийняти або відмовитися від професії.
У випадку відсутності такої мотиваційної детермінації здіснення професійної діяльності, починають спочатку блокуватися, а з часом і зовсім зникати професійно важливі якості фахівця, що проявляється у таких деструктивних моментах професійної поведінки: економія сил (збереження енергетичних ресурсів); економія часу (часто за рахунок збільшення темпу роботу, скорочення обсягу або пропуску окремих операцій, які необхідні для безпеки); самоствердження в очах колег (ризикована поведінка); виражене прагнення слідувати груповим нормам та орієнтація на авторитети; переоцінка власного досвіду (особливо в оцінці ситуації та виборі способів поведінки у ній). Професійні деформації такого фахівця часто супроводжуються вираженим егоцентризмом (він не бере до уваги думку, інтереси і настрої інших людей, неуважний і не чутливий до турбот і почуттів інших, не поважає інших); схильністю до проявів агресії і ворожості; ознаками депресії і перевтоми; захопленістю фаталізмом і проявами асоціальних установок та ідеалів.
Ризик ініціації особистісного відчуження фахівця торкається сфери його ідентифікаційної організації. Передусім, слід зазначити, що саме по собі відчуження небезпечне, а його ініціація створює загрозу ідентифікаційним здібностям. Якщо особистісні ініціації розглядати як інструмент соціалізації та як метод стимулювання психологічної перебудови людини, то потрібно обов’язково тримати на контролі мотиваційно-смисловий зміст і емоційний характер відчуження суб’єкта ініціації. Фактично це специфічний дискурс совісті людини та її духовного керівництва, який визначає стратегію споживання суб’єктом професійної діяльності постіндустріального та інформаційного суспільства.
Загалом особистісну ініціацію розуміють як онтологічну зміну екзістенційного стану людини. Для нас є зрозумілим, що механізм ідентифікації є пусковим механізмом засвоєння культурного досвіду, до якого належить людина. Цей процес ініційований природними інстинктами людини «бути серед інших». Коли йдеться про відчуження як заперечення норм моралі, життєвого укладу, соціально-схвалюваних цінностей, то тут людина насмілюється діяти всупереч своїй психологічній природі і відкриває в собі можливість руху в напрямку до свідомості. В цьому випадку, особистісну ініціацію слід розглядати як відмирання менш адекватних і неактуальних умов життя та відродження оновлених і більш відповідних новому статусу форм поведінки.
Передусім відчуження це прояв таких життєвих відносин суб’єкта із світом, при яких продукти його діяльності, він сам, а також інші індивіди і соціальні групи як носії норм, установок і цінностей представлені в свідомості суб’єкта різною мірою протилежності йому самому (від несхожості до неприйняття і ворожості), що виражається у відповідних переживаннях суб’єкта (почуття самотності, відторгнення втрати Я тощо). При цьому слід пам’ятати, що відчуження людини, коли об’єктом є соціальна група або суспільство, і відчуження самою людиною норм цього суспільства суттєво відрізняються один від одного. Якщо йдеться про самого суб’єкта, то його повна центрованість на власному Я є одночасно відчуженням від інших і може проявлятися в егоцентризмі, егоїзмі, негативізмі. Коли говорять про уподібнення іншій людині, проникненні у її внутрішній світ, уподібненні їй, то це означає, що суб’єкт відчужений певною мірою від власних потреб і йому властива емпатійна і альтруїстична поведінка. Функціональний план прояву відчуження дорослої людини є формою відчуження того чи іншого продукту діяльності індивіда через оцінку значення результату цього продукту «для інших», а потім «для себе».
Ризик втрати професійної зрілості фахівця вміщує усі ознаки нівелювання розвивальних характеристик суб’єкта професійної діяльності (орієнтованість, спрямованість, знання, вміння й навички, професійна компетентність, позиції тощо) та розвивальних інтегральних характеристик особистості (інтереси, спрямованість, емоційна й поведінкова гнучкість тощо). Класичне розуміння професійної зрілості як системи акме-ознак людини через її вміння співвідносити людиною свої професійні можливості і потреби із професійними вимогами, які до неї ставляться засобом становлення професійної самооцінки, рівня домагань і здатності до саморегуляції.
Ознаки ризику втрати професійної зрілості проявляються у таких соціально-психологічних феноменах як трудоголізм (надмірна відданість професійним обов’язкам) та професійний перфекционізм (як прагнення суб’єкта до неперевершеності, високі особистісні стандарти, прагнення людини доводити результати своєї діяльності до відповідності найвищим еталонам (моральним, етичним, інтелектуальним)). Ці соціально-психологічні феномени є своєрідним наслідком впливу соціально-економічних умов на поведінку людини у професійному середовищі. Зокрема це стосується людей зрілого віку, адже проблема їх самовизначення і професіоналізації знаходиться у прямій залежності із набутим професійним досвідом, усталеними ціннісними орієнтаціями, сформованою особистісною структурою, певними соціальними та економічними установками існування та реалізації життєвих планів.
Підводячи підсумок аналізу проблеми динаміки та ризиків проявів професійних деформацій особистості, скористуємося умовними алгоритмами окреслення зони професійної безпеки особистості:
- професійні деформації проявляються в конкретних трудових діях і операціях;
- професійні деформації залежать від соціальних факторів професійного середовища (ставлення до організації і колективу, встановлення міжособистісного контакту в робочій групі тощо);
- професійні деформації зумовлені рівнем переживання задоволеності виконуваною роботою.
Тому зміст професійної безпеки особистості як ознаки її психологічного благополуччя може визначатися такими параметрами:
- готовність до постійного змінення;
- особистісна відповідальність за власне здоров’я;
- здатність жити у злагоді із самим собою, внутрішня збалансованість;
- вироблення у себе адекватних засобів подолання небажаних станів;
- оволодіння прийомами психічної саморегуляції, самовідновлення в нормалізації рівня працездатності, усунення наслідків професійної втоми та перевантажень;
- протидія професійному старінню та підтримання свого інтелектуального і творчого потенціалу;
- виключення з життя само руйнівних стратегій поведінки;
- розвиток навичок самоконтролю за ходом мислення, вміння у потрібний час здійснювати розумову релаксацію.
Загалом кажучи про професійну безпеку особистості, можна говорити не тільки про попередження особистісних деформацій у своїй професії, а й про вибір соціальних ролей, професійних стереотипів, життєвого стилю і самого способу життя. В такому випадку сама професія або професійні ролі можуть бути засобами для реалізації того чи іншого способу життя або життєвого стереотипу.
Джерела та література:
Ильин Е.П. Работа и личность: трудоголизм, перфекционизм, лень / Е.П.Ильин. – СПб.: Питер, 2011. – 224 с
