Термін «трудоголізм» (роботоголізм, workaholisme) було введено у науковий тезариус відомим американський священиком і фахівецем з психології релігії У. Оутсом на початку 70-х років ХХ ст.
Теоретичний аналіз різних наукових підходів до розуміння поняття трудоголізму дає змогу відмітити, що найчастіше його трактують як деструктивну залежність – потяг людини до роботи, який, при прийнятті характеру залежності, витісняє всі інші інтереси та потреби, заповнює собою життя [1].
Більшість підходів до проблеми трудоголізму мають схожий напрямок та визначається як зарубіжними, так і вітчизняними вченими (У. Оутс, Б. Робінзон, Г. Портер, Б. Кіллінждер, М. Гріффітс, А. Гоголєва, І. Козлова, М Наріцин, Ц. Короленко, В. Менделевич, Є. Ільїн, О. Єгоров, О. Весніна, В. Караваєва, Р. Карковська, Ж Вірна та ін.).
Вивчаючи феномен трудоголізму слід визначити його природу. Однак, слід зазначити, що у питанні про природу трудоголізму серед дослідників, що займаються цією проблематикою, немає одностайності. Л. Макміллан з колегами (McMillan, O'Driscoll, Marsh, & Brady, 2001) виділяють три традиційні погляди на природу на трудоголізму: з точки зору загальної теорії адикції, з точки зору теорії навчання, з точки зору теорії рис [3, с. 31]. Розглянемо більш детально кожну з них.
Перший підхід (з точки зору загальної теорії адикції), базується на загальній теорії адикції. В межах цього підходу доцільно виділити медичну (або біологічну) та психологічну моделі.
Медична модель адикції пояснює трудоголізм з точки зору впливу на людину і її поведінку зовнішніх і внутрішніх хімічних процесів. Деякі науковці вважають, що виконання багатогодинної діяльності здатне викликати надмірне виділення адреналіну (який сприяє соматичному ефекту відчуття задоволення), що і призводить до звикання до надмірної роботи (McMillan, et al., 2001). Науковці помічають схожість між трудоголізмом і класичними симптомами біологічної залежності від різних речовин (Griffiths, 1996). Однак, незважаючи на відносну простоту вимірювання таких симптомів, ця модель ніколи не перевірялася емпірично [2].
Психологічна модель адикції переконує, що зловживання деякими речовинами або певними формами поведінки відбувається тому, що вони в тій чи іншій мірі дають вигоди, навіть незважаючи на можливі тимчасові несприятливі наслідки (трудоголіки повинні сприймати надмірну тривалість роботи як вигідну, наприклад, з точки зору престижу або просування по службі). Тому вони постійно залучені в трудову діяльність, незважаючи на негативні побічні ефекти (втома і сімейні проблеми [3; 4].
Другий підхід до трудоголізму ґрунтується на ідеях теорії навчання, в межах якої трудоголізм трактується як відносно міцна форма поведінки, отримана через оперантне обумовлення. Якщо людина бачить, що інші члени сім’ї або колеги багато працюють, вона може почати робити те ж саме, перебуваючи під впливом цих рольових моделей. Б. Робінсон вважає, що адиктивна поведінка передається від одного покоління до іншого, через сімейні правилами, переконання і моделі поведінки (Robinson, 1998). В організаціях же, якщо працівники перебувають у конкурентній взаємодії, це може привести до інтенсифікації трудоголізму. Таким чином, трудоголізм можна розглядати як результат багаторазового добровільного прийняття рішення попрацювати додатковий час. Підкріпленням можуть виступати схвалення з боку колег, бонуси, додаткові пільги, підвищення заробітної плати тощо. При цьому оперативні умови мають на увазі, що трудоголізм буде розвиватися тільки в тому випадку, якщо надмірне робоче навантаження є бажаним. Це частково підтверджується даними про те, що драйв до роботи позитивно корелює з робочою напругою (Johnstone & Johnston, 2005), тобто чим вище фахівець оцінював напруженість на роботі, яка виявляється в частій необхідності працювати понаднормово, в дуже жорстких термінах виконання роботи, тим вище був рівень драйву у працівників. Макміллан з колегами (McMillan, et al., 2001), припускають, що трудоголізм повинен бути притаманний тим, хто більше заробляє або має більш високий статус, а також серед тих, хто не отримує задоволення від домашніх справ і відпочинку. Слід зазначити, що теорія навчання передбачає, що трудоголізм може бути сформований в будь-якій ситуації, що має відповідне підкріплення, і, навпаки, може бути знижений за певних умов. Підхід до трудоголізму з точки зору теорії навчання є оптимістичним, так як він припускає можливість зниження трудоголізму за допомогою терапевтичних технік. Хоча більшість емпіричних даних не суперечить цьому підходу, явно він емпірично не перевірявся [3].
Третій підхід – теорія рис розглядає стабільні моделі поведінки як диспозиційні (детерміновані особистісними змінними), а не як суспільні або біологічні. Тому з точки зору цієї теорії трудоголізм інтерпретується як прояв, в основі якого лежать певні риси, які вже є сформуваними у підлітковому віці і залишаються стабільними в різних трудових ситуаціях. Існувало припущення, що трудоголізм детермінований якоюсь однією специфічною рисою, наприклад, одержимістю, компульсивністю, високою енергійністю (див. McMillan, et al., 2001). Однак, емпіричні дослідження розширили уявлення про риси, пов’язані з розвитком трудоголізму. Слід зазначити, що емпірично було доведено, що трудоголізм корелює з такими особистісними рисами, як перфекціонізм, потреба в досягненні, завзятість, організованість, компульсивність, ригідність і нездатність до делегування повноважень (Andreassen, Hetland, & Pallesen, 2010; Burke & Matthiesen, 2004; McMillan, et al., 2001; Mudrack, 2004; Spence & Robbins, 1992). Згодом науковці припустили, що трудоголізм детермінований не якоюсь окремою рисою, а узагальненою моделлю особистості, найвпливовішою з яких є модель «великої п’ятірки». Результати емпіричних досліджень засвідчують, що різні компоненти трудоголізму по-різному пов’язані з рисами «великої п’ятірки». Дж. Спенс і Е. Роббінс (Spence & Robbins, 1992) виділяють три компоненти трудоголізму: внутрішній драйв до роботи, залученість в роботу і задоволення від роботи. Драйв до роботи позитивно корелює з нейротизмом і свідомістю та негативно пов’язаний з доброзичливістю (Andreassen, et al., 2010; Burke, Matthiesen, & Pallesen, 2006). Залученість в роботу позитивно корелює з нейротизмом, екстраверсією, свідомістю і відкритістю новому досвіду негативно – зі згодою, доброзичливістю (Andreassen, et al., 2010). (Andreassen, et al., 2010 року; Burke, et al., 2006). Свідомість позитивно корелює з усіма компонентами трудоголізму, що вказує на те, що дисциплінованість, надійність і організованість є центральними аспектами трудоголізму (Andreassen, et al., 2010 року; Burke, et al., 2006). Т. Нг з колегами (Ng, et al., 2007) вважають, що в контексті трудоголізму найважливішими диспозиціями є самооцінка і особистісні риси, пов’язані з досягненнями. Ще одним джерелом трудоголізму можуть бути цінності і переконання. Зокрема, можна очікувати, що люди, які високо цінують досягнення, мають більше шансів стати трудоголіками, оскільки це відображає наявність у них бажання бути успішними, здатними, амбітними та впливовими. Незважаючи на те що підхід теорії рис можна критикувати за його песиместичність (якщо трудоголізм детермінований рисами, то їх неможливо змінити), він пропонує широкий спектр пояснень трудоголізму (від простих характеристик (одержимість) до більш широких (риси «великої п’ятірки»)) і є найбільш прагматичним підходом з описаних вище [3].
До підходів, які пояснюють природу трудоголізму, можна додати ще один підхід, які Нг з колегами назвали соціокультурним (Ng, et al., 2007). Цей підхід передбачає, що зазначена адикція є продуктом соціального і культурного досвіду людини, а різні форми адикції можуть виконувати різноманітні соціальні функції (наприклад, звільнення адикта від виконання сімейних ролей і зобов’язань). Берглас зазначає, що основною причиною трудоголізму є відсутність можливості або бажання мати близькі контакти з іншими людьми (Berglas, 2004). Дослідники, що підтримують постулати цього напрямку пов’язують розвиток трудоголізму з такими пережитими ситуаціями, як клінічно неблагополучна сім’я, надмірно вимогливий або надмірно опікуючий стиль поведінки батьків. Томас Нг з колегами (Ng, et al., 2007) вважають, що найбільш вичерпне трактування природи трудоголізму можливе за умови синтезу означених вище підходів в єдину загальну модель трудоголізму, відповідно до якої трудоголізм – це результат спільного впливу особистісних рис (наприклад, потреб, рис, цінностей) , соціокультурного досвіду (наприклад, соціального навчання, культурно зумовлених компетенцій і конкуренції) і підкріплення поведінки (наприклад, система винагороди в організації). Таким чином, люди стають трудоголіками, оскільки мають певні особистісні риси, їх соціальний або культурний досвід сприяє появі трудоголізму, і їх характерні для трудоголізму поведінкові патерни багаторазово підкріплюються [3].
Джерела та література:
- Ильин Е. П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень. / Е. П. Ильин – Спб : Пирер, 2011. – 224 с. .
- Ковальчук М. А., Тарханова И. Ю. Девиантное поведение. Профилактика, коррекция, реабилитация / М. А. Ковальчук, И. Ю. Тарханова – М .: Изд-во «Владос», 2010. – 286 с.
- Ловаков А. В. Трудоголизм: понятие, методики измерения, предикторы и последствия / А. В, Ловаков // Электронный научный журнал : Организацинная психология. Т.2. №4, 2012. – С.28-42.
- Старшенбаум Г. В. Аддиктология: психология и психотерапия зависимостей / Г. В. Старшенбаум – М. : Когито-Центр, 2006. – 368 с.
