Професійна адаптація в основному пов’язується з якістю засвоєння діяльності, пристосування до змінювальних критеріїв і вимог професійного середовища. Так надійність може бути виражена стабільністю оптимального рівня працездатності в екстремальних умовах праці, що визначає економію витрат сил і рівномірність їх розподілу у часі. Гнучкість проявляється у здатності людини своєчасно змінювати стратегію або спосіб дій відповідно до змін умов праці, які мають часові межі.
Вивчення часових ознак професійної адаптації фахівця є дуже важливою ділянкою у сфері охорони здоров’я. Однією з основних галузей охорони здоров’я є лікувально-профілактична справа, в якій задіяна більша частина медичних працівників. На забезпечення її функціонування виділяються значні кошти з асигнувань, передбачених на охорону здоров’я. Заклади та працівники галузі виконують провідну функцію системи, займаючись попередженням і виявленням хвороб, забезпечуючи лікування хворих, надаючи їм різні види медичної допомоги. Незалежно від того, в якій галузі охорони здоров'я працюють ті чи інші лікарі та середні медичні працівники, вони мають бути добре обізнані з принципами організації лікувально-профілактичної допомоги, з напрямами її розвитку, із завданнями та функціями різних лікувально-профілактичних закладів.
В роботах з медичної етики та деонтології наводяться цінності та якості хорошого лікаря. Однак, як правило, вони базуються не на дослідженнях, а на офіційних ідеологічних установках. В результаті створюється моральний зразок, згідно якому медичний працівник повинен відповідати духу високої гуманності, морально-етичних вимог, постійно удосконалювати свій професійний рівень та бути відданим справі. Крім офіційної моделі, що визначає образ Я-лікаря, існує й історична модель, яка також задає еталон лікаря. В цілому за будь-яких критеріїв усвідомлювання «Я-лікаря», його цінність певною мірою визначає успішність медичної діяльності. Тому, необхідно досліджувати цю реальність професійної діяльності лікаря. Крім цього, цінності та уявлення, насамперед, перед тим як почнуть діяти, повинні сформуватися. Процес формування професійних та особистісних цінностей лікаря повинен розпочинатися ще у медичному вузі, коли студент вивчає роль лікаря.
Згідно «характеристики властивостей праці і працездатності», яку надавав професії лікаря В. Мясищев [1], найважливішими рисами цієї професії є емоційність та управління нею, самоволодіння. На нашу думку, саме ці риси й пов’язані з прийняттям ролі лікаря. Така саморегуляція передбачає момент включення в регуляцію поведінки результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе. При цьому індивід виходить з прийнятих ним принципів поведінки і етичних норм, співвіднесених з моральними нормами діяльності. Стосовно лікарської діяльності ці принципи поведінки і етичні норми є вимогами професійного обов’язку.
Професійна діяльність створює особливий просторово-часовий континуум, в якому людина в якості суб'єкта пов'язує об'єктивно розрізнені в часі і просторі об'єкти та явища, надає їм свою тимчасову цілісність і циклічність, і власні тимчасові параметри і ритм. Так певна робота повинна виконуватися в певні терміни, що вимагає послідовності і швидкості включення тих чи інших дій, темпу рухів, швидкості та періодичності зміни операцій у часі. Завдяки хроноструктурній компетентності фахівець реалізує певну послідовність операцій у часі, виявляє здатність зосередження максимуму зусиль у відповідальні моменти професійної діяльності.
Не слід забувати, що професійна придатність – це властивість особистості, яка постійно розвивається і формується відповідно до змін змісту, засобів, умов професійної діяльності, які висувають нові вимоги до особистості і тим самим стимулюють її розвиток. Складність і різноманітність зв’язків особистості і діяльності зумовлені, з одного боку, специфікою професійної діяльності, її операційних, просторово-часових та інших характеристик, а, з іншого боку, особливостями психічної регуляції поведінки людини, характером структури особистісних рис конкретного індивіда в їх детермінуючій функції в тих чи інших формах цілеспрямованої активності.
Часові умови діяльності вміщують часові оптимуми виконання діяльності, невизначені часові умови, дефіцити часу та часову надлишковість [168]. Часові режими, характер і динаміка працездатності можуть бути визначальними факторами, які впливають на виконання програми діяльності. Працездатність людини протягом робочого дня не стабільна, тому для неї властивий фазний розвиток. Основними фазами, які мають певну часову тривалість працездатності, можна вважати фази – входження в діяльність, високої стійкості працездатності, падіння працездатності. Співвідношення названих фаз у часі й визначає характер динаміки працездатності. Характер і динаміка працездатності і часові оптимуми діяльності можуть змінювати програму діяльності, в якій завжди повинні враховуватися основні режимні фактори діяльності, фазність і періодична мінливість критеріїв ефективності діяльності та окремих дій.
При моделюванні норм, способу дій в професійній діяльності лікаря необхідно враховувати не тільки власне технічні просторово-часові вимоги, але й особливості просторово-часової організації індивіда, його орієнтації у часі і просторі, гетерохронності й нерівномірності розвитку здібностей. У процесі засвоєння діяльності індивідуальні якості суб’єкта формуються в підсистему діяльнісно важливих якостей або професійно важливих якостей як один з завершальних компонентів функціональної системи діяльності.
Завершальною тезою презентованого теоретичного матеріалу є теза про те, психологічним феноменом, де об’єднані мобілізаційні можливості лікаря та його індивідуальні особливості із змістом норм і способів дій професійної діяльності є адаптаційно-часова компетентність.
Джерела та література:
Мясищев В.Н. Личность и неврозы / В.Н. Мясищев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1960. – 426 с
