Соціально-психологічна адаптація є необхідною умовою функціонування суспільства як єдиного соціального організму, оскільки передбачає включеність особистості в соціальне середовище через набуття статусу, місця в соціальній структурі суспільства.
У дослідженнях підкреслюється безперервний характер соціально-психологічної адаптації. Адаптаційні процеси відбуваються постійно, так як постійно відбуваються зміни і в умовах нашого існування, і в нас самих [5].
В.В. Гриценко підкреслює, що сутністю соціально-психологічної адаптації є поєднання стійкості (збереження ідентичності, тотожності організму самому собі) з мінливістю (досягненням нових станів), яке здійснюється на рівні способів його взаємодії з середовищем і на рівні адаптивних механізмів [1].
Автор пропонує проводити диференційований аналіз феноменів соціально-психологічної адаптації на двох рівнях: груповому та особистісному. На груповому рівні аналізу виділяються фактори, що впливають на вибір і реалізацію людьми різних стратегій адаптації в умовах кризи ідентичності, зокрема: установки на збереження своєї культурної своєрідності.
На особистісному рівні аналізується вплив на вибір і реалізацію стратегій адаптації ціннісно-смислової структури особистості, вираженої у вигляді конкретних показників: прагнення до самоактуалізації, задоволеність професійною діяльністю, здійсненням сенсу життя, а також факторів емоційної стійкості та локусу контролю особистості.
Цей підхід розвиває уявлення про функції соціально-психологічної адаптації і дозволяє виділити в якості основних такі функції: формування засобів, знаходження умов і форм для вільного прогресивного розвитку особистості у новому соціокультурному середовищі.
Складним є питання про показники соціально-психологічної адаптації. У найбільш загальному вигляді такими показниками є стан психічного здоров'я особи та ступінь біологічного відтворення певної групи. Це означає, що показники адаптації визначають життєздатність і виживання як індивіда, так і групи. Також відзначаються показники, пов'язані з переосмисленням ситуації, ефективності вирішення важких ситуацій, у тому числі у навчальній і професійній діяльності.
Адаптаційні здібності індивіда багато в чому залежать від психологічних особливостей особистості, які визначають можливість адекватної регуляції функціонального стану організму в різних умовах життя і діяльності. Крім того, значущість адаптаційних здібностей підвищує ймовірність нормального функціонування організму і його ефективної діяльності при збільшенні інтенсивності впливу психогенних факторів зовнішнього середовища.
В літературі зустрічається два основних терміна щодо показників адаптації: адаптивність-неадаптивність і адаптованість-дезадаптивність, які в принципі означають одне і те ж, а саме, результат адаптаційного процесу з точки зору успішності його завершення [5].
Важливим наслідком успішності адаптації для особистості є можливість придбати достатню автономність. Чим вище рівень адаптованості людини до даного соціальному середовищі, тим вище рівень її незалежності від цього оточення. При цьому процеси успішного задоволення особистістю власних потреб і очікувань соціальної групи стають в такій мірі безконфліктними, спонтанними і природними, що дозволяє людині досягти більшої самореалізації.
На думку А.А. Налчаджяна [4] ознакою дезадаптації (яка виникає в разі опору змінам свого середовища) є наявність тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів при відсутності у особи психічних механізмів і форм поведінки для їх вирішення.
Слабо розробленим є питання про психологічну структуру та рівні соціально-психологічної адаптації. В якості основних елементів виділяють, наприклад, такі складові структури адаптації: пізнавальний компонент і психічну переорієнтацію.
Пізнавальний компонент полягає в сприйнятті та тлумачення ситуації, що вимагає адаптації, і включає в себе також засвоєння нових форм поведінки, норм, цінностей, правил нового оточення. Він залежить, насамперед, від установок, особливостей когнітивної сфери індивіда.
Психічна переорієнтація особистості являє собою вироблення оцінок і уявлень про ситуації (на основі емоційної та інтелектуальної обробки), які відповідають ціннісним орієнтаціям і зразкам поведінки нової групи. При цьому відбуваються значні внутрішньоособистісні зміни: змінюються соціальні установки особистості, які підганяються під вже наявні в новому оточенні, в різній мірі, але все ж видозмінюються погляди, відносини, навіть мотиви і цілі особистості. Психічна переорієнтація особистості може бути революційною і зачіпати глибокі пласти душевного світу людини, але часто вона відбувається і на рівні свідомого конформізму. У подібних випадках людина лише зовні поводиться у відповідності з прийнятими нормами, але не інтеріорізує їх в структуру своєї особистості. При цьому досягається стан нормальної адаптації, але глибокої психологічної переорієнтації особистості не відбувається [2].
Наявність цих двох складових компонентів адаптації дозволяє досягти нормальної адаптації, яка може здійснюватися різними способами залежно від того, які механізми використовує людина в цьому процесі:
- перетворення та усунення проблемної ситуації, в процесі яких відбуваються незначні особистісні зміни, в основному в бік особистісного розвитку і вдосконалення;
- адаптація зі збереженням проблемної ситуації (пристосування), коли відбуваються більш глибокі зміни в особистості, але вони мало або зовсім не сприяють її самоактуалізації та зростання [2].
Для розуміння нормальної адаптації важливо враховувати також і її спрямованість: зовнішню і внутрішню. Зовнішня адаптація складається в процесі пристосування до зовнішніх ситуацій і здійснюється шляхом їх збереження або усунення. Внутрішня може направлятися на різні цілі: це може бути вирішення внутрішніх конфліктів і проблем особистості, освоєння та приєднання нового адаптивного механізму до вже наявних в арсеналі людини, або пристосування адаптивного механізму до всієї структурі особистості.
Таким чином, аналізуючи літературу з проблеми соціально-психологічної адаптації, прийшли до висновку, що мало розробленим та дослідженим є питання про психологічну структуру та рівні соціально-психологічної адаптації. Відтак, вивчення цього питання є важливим та актуальним завданням сьогодення, в рамках тих подій, що відбуваються в країні, оскільки проблема адаптації до нової соціальної ситуації, нового статусу тощо, позначається не лише на самопочутті людини, але й взаєминах, поведінці, вчинках та особистісному становленні загалом.
Джерела та література:
- Гриценко В.В. Социально-психологическая адаптация переселенцев в России / В.В. Гриценко. ̶ М. : Форум, 2011. ̶ 224 с.
- Козырева П.М. Процессы адаптации и эволюция социального самочувствия россиян на рубеже XX—XXI веков / П.М. Козырева. – М. : Институт социологии РАН, Центр общечеловеческих ценностей, 2004. – 320 с.
- Кузнецов П. С. Адаптация как функция развития личности / П. С. Кузнецов. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. ун-т. – 1991. – 85 с.
- Налчаджян А. А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии) / А. А. Налчаджян. – Ереван: Издательство АН Армянской ССР, 1988. – 189 с.
- Рубчевский К. В. Социализация личности: интериоризация и социальная адаптация [Текст] / К. В. Рубчевский // Общественные науки и современность. – 2003. – N3. – С.147-151
