ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВЗАЄМОВІДНОСИН З ОДНОЛІТКАМИ В УМОВАХ ДЕПРИВАЦІЇ СІМЕЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

В працях  психологів підкреслюєть­ся провідна роль у розвитку особистості  дитини повноцінних взаємовідносин з однолітками. У наукових працях  психологи підкреслюють, що у закладах інтернатного типу діти відчувають страх фізичної та вербальної агресії з боку однолітків, болісно переживають свої невдачі, бояться отримати негативну оцінку результатів учбової діяльності. Фахівці визнають, що вихованці інтернатних закладів позбавлені чуттєвості по відношенню до однолітків, не диференціюють позитивні і негативні емоційні впливи, майже не  сприймають  пережи­вання оточуючих дітей та дорослих. Більшість психологів також вказують, що формування відношення дитини до однолітків виявляється безпосередньо пов'язаним зі здатністю відноситися до самого себе як до «іншого», а до іншого як до самого себе. Ця здатність розвивається у дитини в ситуації, коли його «Я» і інша людина утворюють єдину зв'язну структуру, в якій вони взаємно підтримують один одного. Таким чином, дитина ще не знаючи свого «Я», більше живе в іншому, ніж в самому собі, вона зливається в своїй діяль­ності безпосередньо з тим, кого вона наслідує. Ці імітаційні дії і з'являються у дитини тільки внаслідок її ідентифікації з матір'ю. Очевидно, що сам процес ідентифікації стає можливим при наявності емоційних  зв'язків дитини з близькими людьми [2].

У випадку психічної депривації, особистісні зв'язки дити­ни з іншими людьми  набувають своєї специфіки. Дослідження психологів показують, що зміна і наявність великої кількості осіб, що дог­лядають за дітьми, перешкоджає становленню довготривалих і глибоких емоційних зв'язків особистості. Така позиція позбавляє дитину можливості пережити на емоційному рівні почуття єднання з дорослими та однолітками. Таким чином, дитина позбавляється можливості емоційно під­ключитися до світу  іншої людини. Існує ще один  важливий фактор, який значно впливає на емоційний стан дитини, це вплив, який виявляє відношення ровесників. Зі вступом до школи відношення дитини до себе та до інших, указує ряд зарубіжних дослідників, піддається різноманітними змінами, під впливом нового для неї соціального оточення. Як правило, успішна діяльність, більш високий рівень компетентності зазвичай піднімає самооцінку дитини. Її саморозуміння і самовідношення видозмінюється під впливом порівняння своїх результатів з результатами ровесників [1].

У дослідженнях  М.І.Лісіної та ін. психологів виявлено но­вий аспект взаємозв'язку розвитку особистості та її емоційної  сфери  з спілкуванням. Фахівці шляхом спостереження за взаємодією матері та дитини виявили,  що емоції є головним  засобом їх спілкування, а не  наслідування. Завдяки зв'язкам з близькими дорослими дитина одержує нову інформацію про внутрішній світ іншої особистості, вчиться розрізняти позитивні і негативні емо­ції. Таким чином, особистість набуває можливість про­никнути в емоційний стан іншої людини, зрозуміти її мотиви і  особливості її поведінки, зрозуміти та  пережити спільні з нею почуття. Тільки у співставленні себе з іншими, в процесі ідентифікації, людина одер­жує можливість пізнати себе як самостійного суб'єкта. Ідентифікуючись з іншими, дитина виявляє довіру до людей, зба­гачуючи свій внутрішній світ досягненнями всього людства, але при цьому зберігає тотожність з самою собою [3].

Аналізуючи повноцінні позитивні емоційні зв'язки дитини з близькими дорослими, не можна не помітити той факт, що такі відношення не завжди мають місце в дійсності. В даний період відзначається значне збільшення функціонально-неспроможних сімей і ріст кількості дітей, позбавлених батьківської опіки. Діти, що виховуються в закладах інтернатного типу, формуються в ситуації значно порушених афективно-особистісних зв'яз­ків з дорослими. Дослідження показують, що у таких дітей у ран­ньому віці менше позитивних емоцій, ніж у дітей із благополучних родин, їх емоційні прояви  більш негативні та невиразні. Діти, що виховуються поза родиною  позбавлені чуттєвості по відношенню до близьких дорослих, не вміють розрізняти позитивні і негативні емоції, а також, не сприймають аналогічні пережи­вання інших людей. Дослідження закордонних учених показали, як залежить відношення до інших від зворотного зв’язку. Вони вивчали негативний зворотний зв’язок і довели, що при цьому відбувається зниження рівня самоповаги індивіда, а також різко зростає тривожність, яка утруднює спілкування з однолітками та дорослими  і знижує пізнавальну діяльність дитини. Це дозволило психологам зробити досить важливі зауваження щодо способу повідомлення дитині негативної інформації – необхідності надати дитині психологічної підтримки, по можливості нейтралізуючи наслідки невдач [4].

Як обґрунтовують науковці, основи шкільного життя пронизують взаємодію учителя й учнів, у процесі якого вони постійно оцінюють один одного. У ході цієї взаємодії формуються установки й очікування, пов’язані з поведінкою один одного. Більшість психологів, досліджуючи відношення учнів  з низьким рівнем успішності у навчанні до себе та до інших, встановили, що значна їх кількість володіє низькою самооцінкою. Автори пояснюють це тим, що учитель постійно порівнює їх з іншими, більш успішними дітьми, наносячи тим самим шкоду відношенню дитини до себе та до однолітків. Дослідження психологів підтверджують думку про те, що більшість дітей, які відчувають негативне відношення до себе, не проявляють особливої активності в процесі навчальної діяльності та у спілкуванні з однолітками, оскільки в учителя на початку сформувалась певна установка на дитину як на слабкого «недорозвиненого» учня.

Стає очевидним і знаходить своє підтвердження також думка про вплив раннього тілесного досвіду на розвиток відношення індивіда до інших та до себе. Порушення афективно-особистісних зв'язків дитини з близькими дорослими є першопричиною розвитку наступних відхилень у фор­муванні  спілкування та відношення особистості до інших. Порушений меха­нізм ідентифікації також не дозволяє дитині повноцінно усвідомлюва­ти свою сутність через пізнання сутності іншої людини, а ви­дозмінений процес відокремлення замість індивідуалізації осо­бистості, породжує відчуження, яке проявляється в негативному відношенні людини до себе та до інших, що, в цілому перешкоджає  повноцінному  розвитку  її індивідуальності.  

Джерела та література:

1. Психическое развитие воспитанников детского дома / под ред. И. В.Дубровиной, А. Г. Рузской. – М. : Педагогика, 1990. – 264 с.
2. Лангмейер И. Психическая депривация в детском возрасте / И. Лангмейер, З. Матейчек; пер. Г. А.Овсянникова. – Изд. 1-е русск. – Прага : ЧССР, 1984. – 334 с.
3. Лисина М. И. Влияние отношений с близкими взрослыми на развитие ребенка раннего возраста / М. И. Лисина // Вопросы психологии. – 1961. – № 3. – С. 117–123.
4. Bowlby J. Maternal care and mental health. Geneva: World Health Organization, 1951