Філософія навчання іноземній мові розглядається провідними вченими лінгвістами, методистами та викладачами як процес розвитку та вдосконалення життєво необхідних мовних та мовленнєвих навичок та вмінь, які мають забезпечувати комунікацію на всіх рівнях щоденного життя людини.
Вивчення іноземної мови у вищих навчальних закладах має на меті вдосконалення мовних та мовленнєвих навичок, які дають реальну можливість використовувати іноземну мову як засіб спілкування. Навчити студентів вести телефонні розмови іноземною мовою досить складне завдання. Ці складнощі зумовлені не тільки необхідністю засвоїти цілу низку мовних кліше та виразів притаманних телефонному етикету, а також тим, що співрозмовники не мають зорового контакту, не бачать артикуляцію одне одного, отримують лише вербальну інформацію.
Передумовою ефективної практичної роботи в аудиторії є узагальнення та систематизація засадничих позицій, а саме: телефонні перемовини поділяються на приватні та ділові, найпоширеніші теми – це поздоровлення, передача інформації, уточнення деталей,подяка, відмова від запрошення, висловлення співчуття, тощо.
На першому етапі мають бути засвоєні іншомовні кліше та вирази привітання, представлення, уточнення деталей, прощання тощо. Видається доцільним, аби викладач на другому етапі пропонував тему та приблизний перелік питань та запитань. Далі студенти будуть робити це самі.
Як уже зазначалося, найбільшою складністю у веденні телефонної розмови іноземною мовою є те, що співрозмовники не бачать одне одного, вони позбавлені невербальних джерел інформації, що є, як відомо, суттєвою складовою всього інформаційного поля. Ще однією перешкодою може бути якість зв’язку чи звуку, що призводить до ускладнення розуміння.
Ми пропонуємо таку поетапну організацію роботи в аудиторії із застосуванням методів та прийомів, які наближають аудиторне тренування телефонних розмов до реального життя.
Отже, пропонується така послідовність
На першому етапі викладач пропонує практично все : мету , тему, перелік запитань, кліше та вирази притаманні телефонному спілкуванню. Імітація телефонних розмов відбуваються у режимі ”face-to face”, тобто співрозмовники бачать артикуляцію, жести, вираз обличчя, тощо. Це зумовлено тим, що основною навчальною метою є засвоєння та відпрацювання кліше та виразів, типових для телефонних перемовин.
На другому етапі викладач формулює лише тему, яка прямо чи дотично пов’язана із загальною темою. Тему та приблизний перелік запитань готують самі студенти. На цьому етапі рекомендовано використання таких прийомів, мета яких – блокування зорового контакту: під час уявної телефонної розмови студенти заплющують очі або надягають на очі пов’язки. Співрозмовників можна посадити спинами одне до одного. Викладач може заздалегідь підготувати достатнього розміру картонку й поставити її між співрозмовниками.
Такі прості прийоми є досить ефективними й мають своє логічне продовження на третьому етапі, коли студенти в аудиторних умовах або ж у ситуації реального життя повідомляють одне одному ту чи іншу цікаву або важливу інформацію іноземною мовою. Реальне телефонне спілкування з викладачем є самостійним творчим пошуком. Подальше обговорення як прогресу, так і складнощів кожного індивідуалізує процес групового навчання.
Отже, навчання студентів вести телефонні розмови за допомогою вищезазначених методів та прийомів має на меті поетапне наближення до реальних життєвих ситуацій. Така організація навчального процесу надає змогу засвоїти необхідні слова, вирази та кліше в режимі аудіювання-мовлення, розвивати вміння концентрувати увагу на звуковому ряді,вдосконалювати навички аудіювання, що в свою чергу мінімізує психологічні страхи та побоювання телефонної комунікації іноземною мовою.
Джерела та література:
- Matthew Jones, Philip Kerr. Straightforward. Pre-intermediate. Macmillan Publishers Limitted, 2005
- Alex Harrop. Behaviour modification in the classroom. Hodder and Stoughton. London Sydney Auckland Toronto First published, 1983
