Важливим пріоритетом сучасної освіти є якість полікультурної освіти як запит і потреба особи, суспільства та держави на етапі активного входження України в ЕС. Щодо розвитку полікультурності в Україні, В.Вікторов зауважує: «Створення в Україні нового суспільства має проходити на засадах різновекторності, толерування полікультурності, відходити від будь-яких монополій, але зі збереженням іманентних для українця ознак духовно-морального плану» (2;18).
У полікультурному освітньому просторі ключовою фігурою ми бачимо студента, який в навчально-виховному просторі виробляє вміння вести міжкультурний діалог, слухати та говорити, проявлячи адаптивність, толерантність та асертивність.
В.Кремень зазначає, що розуміння сутності полікультурної освіти і виховання у світовій педагогіці відбувається завдяки наступним підходам:
- акультураційному, тобто пов’язаному з утворенням гармонійних відносин між членами різних етнічних груп;
- діалоговому, заснованому на ідеї культурного плюралізму;
- соціально-психологічному, коли полікультурна освіта є особливим способом формування певних соціально-установчих ціннісно-орієнтаційних схильностей, комунікативних і емфатичних умінь, за допомогою яких здійснюється розуміння інших культур (3; 691).
Важко не погодитися з Ю.Безух, що в силу геополітичного розташування України «полікультурну освіту» можна трактувати як освіту, метою якої є виховання патріотичної, толерантної , національно-свідомої особистості (1).
Полікультурний простір університету має забезпечити входження молодої людини будь-якої національності в свою культуру й культуру інших народів через долучення до культурних цінностей, а також діалогу культур.
Аналіз та узагальнення наукової літератури свідчить про те, що міжкультурний діалог є предметом серйозних роздумів багатьох вчених. Зокрема, М.М.Бахтіна, В.С.Біблєра, Ю.М.Лотмана, В.Г.Кременя, А.Клосковської.
М.М. Бахтін розглядав культуру як форму діалогу і одночасно буття людей різних культур. Культура в концепції вченого є постійно розвиваючим механізмом, умовою розвитку якого є діалог. Діалог передбачає: унікальність кожного партнера, їх принципову рівність; орієнтацію кожного на розуміння; взаємну доповнюваність позицій учасників спілкування, співвідношення яких є метою діалогу. Діалог прослідковується і в відносинах між людьми, і в відносинах між культурами (Бахтін М.М., 1986).
В.С.Біблєр визначає культуру в трьох контекстах- спілкування, духовних цінностей і творчої діяльності- як форму діалогу, вільного рішення та удосконалення життєдіяльності в свідомості, як процес породження індивідами свого буття. Аналіз положень діалогічної концепції культури М.М. Бахтіна і В.С. Біблєра показує обгрунтованість ідеї всезагальності діалогу як основи людської свідомості.
Особливий погляд на культуру як діалог представлений в структурно-семіотичній концепції Ю.М.Лотмана, в якій автор використовує еволюційно-сінергетичний підхід у дослідженні культури. Культура, на його думку, діалогічна по своїй природі і є результатом свідомої мислительної діяльності людей. Погоджуючись з автором в тому, що культура є єдиним багатоаспектним інформаційним простором з функціонуючими в середині системами, зробимо акцент на тому, що культура протистоїть хаосу і допомагає реалізувати людські та духовні цінності. Як сфера людської діяльності, культура пов’язана з самовиразом людини, проявом її суб’єктивності (характер, компетентність, навички, вміння, знання). За Ю.Лотманом , діалог культур здійснюється в єдності двох взаємодоповнюючих процесів: усвідомлення себе як культурної одиниці (самоідентифікація, самовизначення тощо) і прагнення до взаємодії з іншою культурою (взаємозв’язок процесів інтеріоризації та екстеріоризації в культурі). Суть діалогічної взаємодії в культурі полягає в тому, що вона веде до усвідомлення культурою свого смислового поля і ні в якому разі не знищує його унікальність. Як комплекс об’єктивних та суб’єктивних складових, який створили й створюють люди і який, у свою чергу впливає на них і визначає їхнє життя, культура продукує нові смисли, а її діалогічність сприяє саморозвитку особистості. Дослідження Б.С.Братуся, В.П.Зінченко, Д.О.Леонтєва, переконують нас в тому, що діалог є засобом збагачення навчання особистісними смислами.
Польська дослідниця А.Клосковська вживає поняття культуралізації для означення процесу входження в національну культуру через сімейні традиції, оточуюче середовище та інституції освіти. Вона бачить культурний вплив на формування особистості як довготривалий процес актуалізації всього потенціалу актуальної та потенційної культури соціуму. Цей процес містить контакти людей із самим змістом культури у широкому розумінні, тобто із художніми творами, науковими досягненнями, віруваннями, традиціями тощо. Доступ до змісту культурних артефактів впроваджує в досвід людей елементи, які є незалежними не тільки від безпосередніх контактів з іншими, а й навіть від структурно визначеної життєвої ситуації (4). Звідси авторка виводить можливість відбору та засвоєння культурних цінностей, а це означає свободу формування власної особистості на грунті культуралізації, а також ми вважаємо, інтеграції. Цей процес може бути значно ширшим, ніж засвоєння цінностей найближчого соціального оточення. Культуралізація у такому вимірі стає багатомірним процесом засвоєння цінностей не тільки етнічної чи національної (рідної) культури, але й культур інших країн, і при цьому акультурація є лише частиною загального процесу.
В силу того, що характеристиками міжкультурного діалогу є гуманістичний характер взаємодії, емпатія, ціннісно-смислова рівноцінність учасників діалогу, безоціночне прийняття іншого, відкритість та різноманітність поглядів і позицій, він є суттєвим в якості професійно значущого метода навчання в вузі, за допомогою якого майбутні психологи, педагоги, соціологи засвоюють ведучі способи діяльності, які є компонентами їх професії. Слід зазначити, що міжкультурний діалог виконує пізнавальну, комунікативно-поведінкову та особистісно-розвиваючу функції в професійному становленні фахівця, а інтерактивний контекст діяльності формує важливі комунікативні вміння та здатності. Навички діалогу формують адекватне уявлення про себе, а діалог культур стимулює їх творчому розвитку та духовному збагаченню в полікультурному просторі, що сприяє розвитку у студентів полікультурної толерантності та компетентності.
Полікультурний освітній простір університету інтегрує загальнолюдські та етнонаціональні умови для міжкультурної адаптації студентів, формує міжнаціональну толерантність, значущі особистісні якості, готовність жити в полікультурному світі.
Таким чином, в системі організації професійної підготовки фахівця діалог культур стає важливим механізмом, що об’єднує, не дивлячись на культурні відмінності освітнього простору в країнах ЕС і скорочує дистанцію між суб’єктами взаємодії. Вважаємо, що полікультурна освіта є складовим компонентом професійної освіти психолога-фахівця за проектом «Подвійний диплом», що спрямований на активне засвоєння як цінностей власної етнокультурної групи, так і цінностей інших культур та взаємодію з ними на принципах толерантності, діалогу та взаємоповаги, а це сприяє запобіганню інтолерантності, дискримінації та агресії.
Джерела та література:
- Безух Ю.С. Тенденції розвитку полікультурної освіти в Україні //elibrary.kubg.edu.ua/4166/1/Y_Bezukh_ZNPUDPU_13_FLMD_PI.pdf
- Вікторов В. Проблема управління якістю освіти (соціально-філософський аналіз) / В.Вікторов //Вища освіта України.- 2005.-№4(14).-С.17-22.
- Енциклопедія освіти [гол.ред.В.Г.Кремень] .- К.:Юрінком Інтер, 2008.- 1040с.
- Kłoskowska A. Kultury narodowe u korzeni. – Warszawa; PWN 1996.
- Філіппова І.Ю. Психолого-педагогічна культура вихователя як важлива складова його професійної діяльності/ Філіппова І.Ю.//Психологічні основи формування педагогічної майстерності вчителів в роботі з інтелектуально обдарованими учнями: Матеріали круглого столу, 22 листопада 2012р.- Київ-Москва.: Інститут обдарованої дитини.,2012 – 188с.-С.52-59
