Предметом нашого дослідження є лихослів’я у шкільному середовищі. Дослідження лихослів’я у мовленні старшокласників виявило, що учні лихословлять часто і розмаїто. Оскільки в розвитку мовленнєвої діяльності найбільший вплив здійснює найближче соціальне оточення, то, закономірно, ми досліджували і ті «лихі» слова, які лунають на адресу дитини з боку дорослих.
Слів, що кривдять дитину, дорослі вживають багато, і вони є різноманітними. Серед них трапляються більш типові образливі слова, які ми віднесли у такі групи як «зоопорівняння», «психіатричні лихослів’я», «образи-погрози» тощо. Проте типові лихослів’я є не найгіршим з того, що говорять до дітей дорослі. Ще більшого занепокоєння викликають такі дитячі зізнання: «Мені соромно називати тебе своєю дитиною» (така відповідь траплялась у різних класах різних шкіл міста), «Я шкодую, що ти мій син», «Як ми могли народити таку каліку, як ти», «Ти — не наша дочка», «Ти весь час деградуєш все більше і більше. Ти — найгірший у нашій родині», «Додому можеш не вертатися. Йди і не приходь», «Я тебе вб’ю», «Краще б я тебе не народила», «Здохла б, як була мала». Та «перемогла» усіх мама, яка часто говорить до дочки такі слова: «Ти близька до недорозвинутої. Бог тобі суддя. Йди від мене. Я хочу, щоб цей вечір був останнім, коли я тебе бачила».
Особливістю таких батьківських висловлювань є те, що формально — це не лихослів’я. Однак за своїм впливом на емоційний стан дитини, за наявністю реально спричиненої шкоди психіці дитини — це лихослів’я. Такі інвективні форми зачіпають глибини дитячої душі, утруднюють формування суб’єктного ядра особистості, актуалізацію притаманних їй «субстанціальних інтуїцій» [1; 251–253]. Тому лихослів’я можна диференціювати ще й за критерієм «суттєве — несуттєве», «сутнісне — поверхове». Справжнє, повноцінне, «професійно» кинуте «лихе» слово, як кажуть, «зачіпає за живе», «ріже по живому» тощо. Це означає, що суб’єкт лихослів’я знайшов у свого об’єкта найбільш слабке, найбільш болюче місце, підібрав відповідні «лихі» слова, знайшов найбільш придатну форму їх виразу і відгадав ситуацію, в якій ці слова отримають подвійну силу свого негативного впливу. Так діє слово «байстрюк», кинуте на очах у всього класу учневі, про батька якого нікому нічого не відомо, або слово «каліка» підлітку, який дійсно має якісь фізичні вади, або «повія» на адресу дівчини, що закохалася у хлопця і не може приховати своє почуття тощо.
Тобто, чим більшої шкоди одна людина хоче заподіяти іншій, тим вірогідніше, що вона буде підбирати саме такі «лихі» слова, які зачіпають глибинні, сутнісні сфери буття останньої, те, що для неї є найбільш цінним, життєво значущим, смислоутворюючим. Як уже зазначалося, сутнісним для людини є інтенція і потенція до суб’єктного способу життя, можливість вільного творення світу і себе в цьому світі, спроможність самостійно вибудовувати свої життєві плани, ставити цілі і самостійно їх досягати (К. О. Абульханова-Славська, А. В. Брушлинський, О. Б. Старовойтенко, С. Л. Рубінштейн, В. О. Татенко та ін.). А отже, найдошкульнішими і найшкідливішими для будь-якої людини є ті лихослів’я, які піддають сумніву чи заперечують цю її властивість, цю сутнісну її відмінність від усього іншого. Занурення в сутнісні глибини людського життя дозволяє виявити в ньому специфічний онтологічний пласт, який, на думку В. О. Татенка, найбільш адекватно може бути описаний поняттям «суб’єкт психічної активності». Центрує і інтегрує цей пласт «суб’єктне ядро», що первісно несе в собі систему «субстанціальних інтуїцій», які й визначають можливість самоперетворень людської істоти за вектором власне людського розвитку і вдосконалення [1; 253]. Складає це суб’єктне ядро така система субстанціальний інтуїцій: екзистенціальна — «я є присутнім, існую, живу...»; інтенціальна — «я хочу, бажаю, прагну...»; потенціальна — «я можу, вмію, здатний»; віртуальна — «я вибираю, вирішую, маю намір...»; актуальна — «я реалізую, виконую, досягаю...»; рефлексивна — «я оцінюю, приміряю, порівнюю...»; експірієнтальна — «я маю, утримую, володію...» (Див. там само). З огляду на цю систему сутнісних означень людини, можна запропонувати таку класифікацію лихослів’я:
- «екзистенціальні» лихослів’я (з приводу: «бути — не бути — бути не таким, не тоді і не там, де треба) — вислови, що заперечують, передусім, сам факт існування, буття людини як такої («ти — ніхто», «ти для мене не існуєш»), приписують їй нелюдський і, навіть, антилюдський спосіб походження і спосіб буття («нелюд», «виродок»), назви природних відходів життєдіяльності, а також відповідні прокляття й погрози (ти — «покійник», «мрець», «щоб ти здох, провалився, щез», «я тебе породив, я тебе і вб’ю» тощо);
- «інтенціальні» лихослів’я (з приводу: «хотіти — не хотіти — хотіти не так, чи не те, що треба»), які заперечують здатність людини хотіти, бажати, зичити собі й іншим щось власне людське, людяне — душевне, духовне, піднесене (добро, красу, істину, любов, свободу, творчість тощо). Прикладом такого лихослів’я можна вважати таке типове образливе звертання дорослих (батьків, вчителів) до дітей: «Чому ти не хочеш стати людиною?», «Чому тебе так і тягне до всього поганого?», «Ти сам не знаєш, чого хочеш!», відповідні образи-прогнози до тих, хто «не хоче бути людиною», добре вчитися і гарно себе поводити («тюрмаки», «фашисти», «безмовні раби») і погрози: «Я виб’ю з тебе цю романтику мандрування», «Ти будеш хотіти те, що я хочу». Або ж навпаки: «Чого ти прийшов; чого тобі тут треба; що, в пику захотів?» тощо.
- «потенціальні» лихослів’я (з приводу: «могти — не могти — могти не так, не тоді, або не те, що треба»), що заперечують приховані в людині потенційні можливості до людського існування, до успішної діяльності, зокрема, до навчання, якщо мова йде про школярів («нездара», «ніщета», «голь», «вшивка», «пройдисвіт», «телепень», «безголовий», «безрукий», усі похідні від слова «дурень», «обмежений», «дебіл», «даун», «ідіот», «псих», «олігофрен», «калічний», «дистрофік», «урод», «недоробок») тощо.
- «віртуальні» лихослів’я (з приводу: «вирішувати — не вирішувати — вирішувати не тоді, не те чи не так, як треба»), які підкреслюють нерішучість, невпевненість, нездатність людини самостійно визначатися у житті, («ні те ні се», «ні риба ні м’ясо», «вайло», «гальмо» тощо). Ще кажуть: «Цей ніколи не дасть собі ради», «Все за тебе треба вирішувати!», «Тобі сказано — що і як потрібно робити! Чому ти сидиш, як пень!?» І, навпаки, лихослів’я, якими приписують людині самовпевненість, пихатість, надмірну рішучість і схильність до ризику («хамло», «горлохват», «нахаба», «задавака», «вискочка», «зірвиголова», «кар’єрист», «Просто не знаєш, чого від нього чекати!», «Чого лізеш поперед батька в пекло!» тощо.
- «актуальні» лихослів’я (з приводу: вчиняти — не вчиняти — вчиняти не те, не так, не тоді, коли потрібно) — перекреслюють наявність в людини мотивації і здатність до виконання того, що поставлено за мету, що вирішено чи наказано зробити, заперечують спроможність подолати внутрішні і зовнішні перешкоди, що виникають у процесі реалізації життєвих планів («нероба», «слабак», «сачок», «трутень», «Скільки вб’єш — стільки в’їдеш» тощо);
- «рефлексивні» лихослів’я — дають спотворену образливу особистісну оцінку людині, яку не можна прийняти («полова», «засранець», «шмаркач», «вонючка»), процесу і результату її діяльності чи поведінки («З тебе як з козла молока», «Який ішов — таку і знайшов», «Горбатого могила виправить»), а також проблематизують саму здатність справедливо оцінювати себе, інших і ситуацію в цілому («і вашим, і нашим», «продажна шкура», «брехло» тощо);
- «експірієнтальні» лихослів’я заперечують здатність людини бути носієм певного позитивного досвіду («Об нього як об стінку горохом»), заперечують можливість його збереження і накопичення («У нього нічого не тримається в голові», «У нього голова як решето» і, навпаки, — стверджують наявність негативного досвіду, навичок і умінь («жмот», «жлоб», «Так і дивиться, щоб щось поцупити» тощо).
- Аналіз емпіричного матеріалу дозволив виділити такі найбільш поширені серед батьків класифікаційні групи «лихослів’я», як:
- «екзистенціальні»: «Здохла б, як була мала», «Я тебе вб’ю», «Краще б я тебе не народила» тощо;
- «потенціальні»: «У твоїй голові стільки ж розуму, як у молодшої сестри в задниці», «Ти виростеш таким же дурним (ледарем, п’яницею), як твій тато», «Маєш дві ліві руки та й ті не з того місця ростуть», «Таке тупе треба все життя за руку водити» тощо;
- «рефлексивні»: «Застав дурне Богу молитися, то воно і лоба розіб’є», «Писала писака, що не розбере й собака», «Робить, як мокре горить» тощо.
Відвідування уроків і спостереження за мовною поведінкою вчителя і учнів дозволило виявити такі факти. Починаючи з молодших класів, типовими образливими звертаннями до дітей є такі: «Ще мені один розумник відшукався!», «ти чого руку тягнеш, ти що можеш щось мудре сказати?» тощо. Такі та інші зауваження висловлюються перед цілим класом.
Як і у випадку з батьками, саме ці «лихі» вислови є такими, що найбільше деформують суб’єктне ядро особистості і заперечують позитивну суб’єктність дитини. Екзистенціальний характер простежується в таких висловлюваннях, як: «Хто ти такий, щоб робити зауваження вчителю?», «Ти ще ніхто в житті і в суспільстві», «Ти тут нікому не потрібний». Інтенціальний характер мають такі лихослів’я, як «Твоє майбутнє я бачу в оранжевій жилетці». Потенціальний характер простежується у висловах: «Повторюю для особливо обдарованих». Віртуальний: «Вам вже пора своїх дітей мати, а ви такі тупі». Актуальний: «Позатикали морди». Рефлексивний: «Від твоєї відповіді можна заснути», «Від твоєї відповіді нудить», «Таку письмову роботу використовують у туалеті», «Ти чого руку тягнеш, ти що, можеш щось мудре сказати?».
Запропонована класифікація дозволяє зробити цілий ряд цікавих, на нашу думку, зауважень і інтерпретацій. Так, вона може служити своєрідною критеріальною матрицею для діагностики суб’єктно-діяльнісних профілів лихослів’я, а також для розробки прогностичних і профілактично-корекційних технологій. Адже, як правило, «лихослови», будь то дорослі чи малі, так би мовити, спеціалізуються в цій сфері своєї активності. У них є улюблені «лихі» слова і вирази, свій стиль висловлювання, відпрацьовані інтонації. І тому, дійсно, знаючи больові суб’єктні точки в людини, а також широко і досконало володіючи «мовою лихослів’я», можна завдати їй чималої психологічної шкоди. Тим більше, що зазначені сім класів чи груп лихослів’я можуть поєднуватися в різні плеяди і, в кінцевому рахунку, зруйнувати суб’єктну архітектоніку людини, перетворити її в об’єкт маніпулювання, залежний від зовнішніх впливів. Адже відомі випадки, коли після словесної образи, що досягла мети, її жертва, не маючи змоги відповісти тим самим (що нерідко трапляється, коли в ролі такої жертви опиняється дитина), кінчала життя самогубством. Тому дослідники у галузі педагогічної психології чи шкільний психолог, озброєні такою класифікацією, набувши певного досвіду, зможуть досить точно діагностувати суб’єктно-смислові спрямування лихослів’я і тим самим кваліфіковано допомогти постраждалому позбутися психотравми, якщо така має місце.
Джерела та література:
- Татенко В. А. Психология в субъектном измерении: Монография. – К.: Просвіта, 1996. – 404 с.
