ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФЕНОМЕНУ СОЦІАЛЬНОЇ ТРИВОЖНОСТІ

Коць Євгенія Михайлівна
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, аспірант

Нестабільні соціально-економічні умови, у яких на даному етапі розвитку функціонує наша держава, сприяли розповсюдженню тривожних розладів серед молоді. Тривожність – це стан психіки людини, схильність переживати тривогу, занепокоєння та страх у специфічних соціальних ситуаціях, пов’язаних із надмірними емоційними чи фізичними навантаженнями.

Навчання у вищому навчальному закладі тісно пов’язане безпосередньо із соціальною взаємодією. Соціальна тривожність несе негативні наслідки на процес адаптації – як емоційної так й соціальної студентів вищого навчального закладу, а також гнітюче впливає на саму якість життя студентської молоді. Соціальна тривожність – стан емоційного дискомфорту, страху, недовіри та хвилювання в умовах соціальної взаємодії із іншими людьми та при оцінних судженнях зі сторони соціуму [1].

Вивченням соціальної тривожності займалися наступні вчені: Д. Ватсон, Дж. Вілсон, А. Зимбардо, Д. Кларк, Р. Френд, С. Хофман, Р. Тарасова, Т. Булатова, Е. Черних, В. Краснова, А. Холмогорова, К. Хорни та ін.

Д. Кларк, Л. Стопа виявили, що досліджувані, що страждають від соціальної фобії, схильні до оцінки нейтральних соціальних ситуацій (до прикладу, співбесідник під час розмови поглянув у вікно) як негативних. Таким чином мінімально неприємні ситуацій, що можуть виникнути у процесі спілкування, наприклад, людина не погодилась думкою свого співбесідника, особа із соціальною тривожністю буде персоніфікувати. Під персоніфікацією Д. Кларк та Л. Стопа мають на увазі перенесення соціальної ситуації на свою особистість, тобто, при неприйнятті своєї точки зору зі сторони кола спілкування, соціально тривожна особа схильна до самопригнічення («Я – нецікава людина»). Окрім персоніфікації особи, що страждають від соціальної тривожності, схильні до негативного прогнозу подальших подій, які можуть бути викликані нею у процесі соціальної взаємодії («Мене відрахують із університету», «Я завалю екзамени»). Характерним у дослідженнях Д. Кларка та Л. Стопи було те, що ситуації, котрі не мали зв’язку із соціальною взаємодією, досліджувані інтерпретували набагато точніше та краще [7].

Згідно із дослідженнями В. Краснової та А. Холмогорової було розроблено психологічний портрет студента із високим рівнем соціальної тривожності [1].

Метою статті є вивчення психологічних особливостей соціальної тривожності серед студентської молоді.

Завдання дослідження: 1) аналіз досліджень соціальної тривожності серед студентської молоді; 2) теоретичне обґрунтування поняття соціальної тривожності у студентському середовищі.

Будь-які трансформації, що відбуваються із суспільством, першочергово знаходять своє відображення на студентській молоді. Це зумовлено тим, що через вікові, соціальні та психологічні особливості студентство є найбільш вразливою та чутливою соціальною групою, а також індикатором позитивних й негативних суспільних змін, що відбуваються на сьогодні у нашій країні [3].

Соціальна тривожність переростає у соціальну фобію за умови того, що вона розпочинає приносити у життя людини відчутний дискомфорт та заважає нормальному функціонуванню індивіда.

Соціальна тривожність викликає зацікавлення вчених із різних галузей науки: психологи вивчають сором’язливість та соціальну фобію у контексті психологічного стану та рис характеру, психіатри розглядають соціальну фобію у якості діагностичного критерію.

Згідно із моделями біхевіоризму, соціальна тривожність та соціальна фобія виникають у наслідок травматичної події, що відбулася у минулому особистості та стосувалась її соціальної сфери [9].

Також, із точки зору моделей біхевіоризму, соціальна фобія може виникнути унаслідок так званого віканого навчання, тобто, через спостереження за соціально тривожними особами.

Наступною поведінковою теорією виникнення поведінкової фобії є модель схильності. Згідно із цією моделлю, людина має вроджену схильність до формування реакції страху у відношенні до тих явищ чи об’єктів, що викликали страх у її предків. У відношенні до соціальної тривожності, ця модель допускає, що у людини існує внутрішня передумова до того, щоби відчувати страх та хвилювання перед критичними та злими виразами облич.

Загалом, поведінкові теорії пояснюють соціальну тривожність та соціальну фобію неспецифічно, використовуючи для цього загальні для багатьох фобій моделі. Однак, серед поведінкових теорій існує широко розповсюджена модель дефіциту соціальних навичок.  Згідно із моделлю дефіциту соціальних навичок в розвитку соціальної тривожності велику роль відіграють несформовані соціальні навички особи та її невміння їх використовувати.

Модель самопрезентації. Цю модель у 1982 році запропонували вчені Б. Шленкер та М. Лірі, пов’язуючи високий рівень соціальної тривожності із негативною самооцінкою та нестачею соціальних навичок. Ця модель здатна пояснити причини соціальної тривожності у осіб, що мають слабко розвинені соціальні навички, та схильні до заниженої самооцінки [8].

Згідно із положеннями теорії самопрезентації, особи можуть відчувати тривожність у ситуаціях соціального характеру лише в випадку, коли збігаються наступні умови: 1) у людини наявна висока мотивація до того, щоб справити необхідне (конкретне) враження на своє оточення; 2) у людини є сумніви щодо того, що вона здатна досягнути бажаного результату.

У випадках, коли особа не хвилюється щодо того, щоб справити на своє оточення певне враження, або ж немає ніяких сумнівів щодо своєї здатності до цього, соціальної тривожності не виникає. Так у студента, що відповідає на семінарі, може не виникати бажання справити позитивне враження на викладача, або ж він буде впевнений у своїй здатності справити таке враження. У такому випадку соціальна тривожність не буде мати розвитку. У ситуації, коли студент прагне до конкретного враження та має сумніви щодо своєї здатності його справити – він відчуває соціальну тривожність.

Однак, навіть справляючи хороше враження на своє оточення, особа може відчувати соціальну тривожність, тому що враження, яке вона справляє, на її думку, може бути недостатнім для досягнення певного поставленого людиною перед собою результату. Саме тому автори цієї теорії наголошують на «необхідному» враженні, не говорячи тільки про «хороше» враження. На думку Д. Тайса соціальна фобія та тривожність відіграють також й адаптивну функцію. Вчений довів, що соціальна тривожність є наслідком природньої для людини схильності цікавитися чужою думкою щодо своєї особистості [4].

Важливим фактором у виникненні соціальної тривожності є якість стосунків дитини із своїми батьками. Дж. Боулбі вважає, що маючи міцну прив’язаність із батьками, дитина використовує об’єкт прив’язаності у якості безпечного прихистку, за допомогою якого вона може досліджувати навколишній світ, й куди вона може повернутися у будь-який момент, відчувши негативні емоції чи стрес. Дитина, що має міцні стосунки із батьками (чи особами, що заміняють батьків), сприймає їх надійними, безпечними, відповідальними та доступними. Дитина, у якої відсутні довірчі стосунки із батьками чи опікунами, не може розраховувати на те, що вони будуть для неї надійною та доступною опорою. Ця невпевненість може стати зіграти роль чинника для виникнення реакції страху у тривожних соціальних ситуаціях. Коли ж дитина є впевненою у надійності об’єктів своєї прив’язаності, шанси розвинення соціальної тривоги є набагато меншими [10].

Існує 2 типи ненадійної прив’язаності дитини до батьків чи осіб, що їх заміняють:

1. Амбівалентний тип. У відповідь на непередбачуваність об’єкта прив’язаності дитина виробляє у собі 2 типи поведінкових реакцій: вона поводить себе то ніжно, то грубо.

2. Уникаючий тип. У наслідок ситуацій, у яких дитина була відторгнутою об’єктами прив’язаності, вона більше не прагне до встановлення тісних соціальних контактів та не переживає через їх відсутність помітного незадоволення [2].

У ході досліджень, що стосувалися типів батьківського виховання, було виявлено, що схильність до соціальної тривожності викликає інтрузивний, гіперопікуючий тип поведінки матері. Особи із соціальною фобією, згадуючи своє минуле, розповідають про те, що їх батьки були контролюючими, холодними, вони сильно переймалися думкою оточення та часто у якості покарання використовували вплив за допомогою сорому.

Викривлене соціальне сприйняття осіб із соціальною тривожністю виражається у критичному сприйнятті свого оточення.

Ці люди заздалегідь вважать, що будуть негативно оцінені на екзамені чи у будь-якій іншій ситуації, де вони можуть піддатися оціночному судженню. Соціально тривожні особи часто трактують нейтральні вирази облич, як негативні, та краще запам’ятовують саме негативні емоції, відображені на людському обличчі. Вони також схильні до більш критичного та негативного ставлення до своїх друзів, незважаючи на те, що ця думка зі сторони може виглядати несправедливою.

Із точки зору еволюційних теорій, соціальна тривожність пояснюється як спосіб адаптації до навколишнього середовища. Модель соціальної тривожності із точки зору еволюційної моделі виглядає наступним чином: людство існує у групах із певною системою ієрархії. Участь у тій чи іншій соціальній групі допомагає адаптаційним процесам, у той час як відторгнення групою зменшує шанси на виживання та продовження свого роду. [6].

Висновки. Отже, соціальна тривожність є широко розповсюдженим явищем серед студентського середовища. Позитивна соціальна взаємодія із оточенням є не тільки запорукою відчуття психологічного комфорту, але й успішності навчання.

Доведено, що соціальна тривожність – це реакція тривоги на ситуації соціальної взаємодії. Особам із соціальною тривожністю складніше встановлювати близькі стосунках із іншим і людьми, вони відчувають себе невпевнено спілкуючись із протилежною статтю, мають бідний сексуальний досвід. Було проаналізовано основні моделі соціальної тривожності.

Перспективами подальших розвідок є емпіричне дослідження психологічних характеристик осіб, що страждають від соціальної тривожності, розробка корекційної програми роботи психолога із соціально тривожними студентами для зменшення рівня їх тривожності.

 

Джерела та література

 

1. Ainswoth. M.D.S., Blehar M.C., Water E., Wall E. Patterns of attachment. Hillisdale, NJ : Erbaum, 1978.

2. Alden L.E., Koch W.J. The process of cognotive-behevioral therapy with social phobia. Paper presented at the Annual Meeting of the Association for the Advancement of Behavior Therapy. Toronto, Canada, 1999.

3. Baumeister R.F., Tice D. M. Anxiety and social exclution // J. Soc. Clin. Psychol/ 1990. Vol. 9. P. 165–195.

4. Clark J. Social Anxiety and Self-evalution of Interpersonal Performance / J. Clark, H. Arkowitz // Psychological Reports. – 1975. – № 36.

5. Hope D. A. Social anxiety and the recall of interpersonal information / D. A. Hope, R. G. Heimberg, J. F. Klein // Journal of Cognitive Psychotherapy. –1990. – Vol. 4. Pp. 185–195.

6. Stopa L. Social phobia and interpretation of social events / L. Stopa, D. M. Clark // Behaviour Research and Therapy. – 2000. – Vol. 38. – Pp. 273–283.

7. Schlenker B. R. Social anxiety and self-presentation: a conceptualization and model / B. R. Schlenker, M. R. Leary // Psychol. Bull. – 1982. – Vol. 92. – P. 641–669.

8. Townsley R. Social phobia: Identification of possible etiolAtogical factors. Unpublished doctoral dissertation. University of Georgia, Athens, 1992.

9. Vertue F. M. From adaptive to dysfunction: An attachment perspective on social anxiety disorder / F. M. Vertue // Person. Soc. Psychol. Rew. – 2003. – Vol. 7. –P. 170–191.

10. Vertue F.M. From adaptive to dysfunction: An attachment perspective on social anxiety disorder // Person. Soc. Psychol. Rew. 2003. Vol. 7. P. 170-191.

Коментарі до статті:
© inforum.in.ua, 2014 - 2024
+38 (068) 322 72 67
+38 (093) 391 11 36
inforum.in.ua@ukr.net