Вивчення впливу мотиваційних феноменів на різні сторони професійної діяльності являється однією з ключових проблем в психологічній науці. Дослідження в цьому напрямку ведуться з початку ХХ ст.., проте актуальність даної проблеми серед представників різних наукових шкіл з часом тільки зростає.
У сучасній науці терміном “мотив” (мотивація, мотивуючі фактори) часто позначаються зовсім різні явища. Мотивами називають інстинктивні імпульси, або логічні потяги, а також переживання емоцій, інтереси, бажання.
Система основних “смислоутворюючих” мотивів, які визначають ставлення людини до навколишнього світу, становить один із провідних елементів у структурі особистості (те, що спрямовує і визначає цілі нашої діяльності та поведінки).
Як відомо, мотивація займає особливе за значенням місце в структурі професійної діяльності людини, яка працює в системі професійних відносин «людина-людина».
Провідну роль в продуктивності педагогічної діяльності відіграє рівень та структура мотивації. Щоправда не всі параметри педагогічної діяльності жорстко залежать від рівня мотивації педагога.
А. К. Байметов, вивчаючи мотиви педагогічної діяльності, усю їх різноманітність об’єднав у три групи:
¾ мотиви обов’язку;
¾ мотиви зацікавленості і захопленості предметом, що викладається;
¾ мотиви захопленості спілкуванням із учнями – так звана «любов до молоді».
А. К. Байметов відзначає, що домінування мотиву обов’язку властиво вчителям, схильним до авторитаризму, домінування мотиву спілкування – учителям-лібералам, а відсутність домінування того або іншого мотиву – учителям, схильним до демократичного стилю керівництва [1]
Л. Н. Захарова, уточнюючи види професійних мотивів викладача, із великої області факторів називає наступні: матеріальні стимули; спонукання, пов’язані із самоствердженням; професійні мотиви; мотиви особистісної самореалізації.
За даними Л. Подимовой та В. Сластьоніна, мотиви самореалізації відіграють провідну роль в позитивному сприйнятті викладачем нововведень у професійній сфері та займають провідне місце в системі мотивів інноваційної діяльності.
Задоволеність педагогічною професією істотно корелює з оптимальністю так званого «мотиваційного комплексу» педагога. У концепції про зовнішню і внутрішню мотивацію зазначено: про внутрішній тип мотивації (ВМ) можна говорити, якщо діяльність значуща для особистості сама собою.
Якщо в основі мотивації професійної діяльності лежить прагнення до задоволення інших потреб (мотиви соціального престижу, зарплати тощо), то це зовнішня мотивація. Зовнішні мотиви диференціюються на зовнішні позитивні та зовнішні негативні [1].
За даними А. А. Реана, задоволеність професією має значущі кореляційні зв’язки з оптимальністю мотиваційного комплексу педагога.
Психологічний аналіз прояву толерантної поведінки в процесі педагогічної діяльності особистості свідчить про те, що вона є професійно важливою якістю особистості педагога. Аналізуючи особливості формування толерантності вчителя в педагогічному процесі, Ю.П. Поваренко визначає два види толерантності педагога: соціальну і психологічну.
Ю.П. Поваренко пропонує виділяти в соціальній толерантності структурні компоненти: динамічні і операційні. Динамічна сторона толерантності визначається вмістом мотиваційної сфери вчителя, системою його цінностей, інтересів, переконань і соціальних установок. Отже, під педагогічної толерантністю будемо розуміти володіння вміннями і навичками толерантної взаємодії з усіма суб'єктами освітнього процесу; установку на толерантність як активну позицію щодо формування толерантності своєї особистості, особистості учнів і їх батьків; як якість особистості; як норма своєї поведінки, що представляє собою одну зі складових педагогічної етики. Педагогічна толерантність є соціальною категорією і проявляється в установці на прийняття іншої людини, на емпатичне розуміння, на відкрите і довірче спілкування.
У педагогічній діяльності взаємодія безпосередньо пов'язана з толерантністю. Толерантній поведінці будуть відповідати такі типи взаємодії, як діалог, співпраця, опіка; інтолерантності - придушення, індиферентність, конфронтація, конфлікт.
Співпраця передбачає спільне визначення мотивів взаємодії, розподіл сил і засобів на основі можливостей кожного. У поведінці проявляється наступним чином: контактність, доброзичливість, відсутність тривожності, мобільність дій, ввічливість, терпіння, довірливість, соціальна активність. [ 2; с.59]
Дослідження було проведено на вибірці педагогічних працівників ВоК НУХТ у кількості 100 осіб віком від 21 до 63 років, для виявлення впливу мотивації до досягнення успіху на формування професійної толерантної поведінки педагога нами було обрано наступні методики: Методика діагностики професійної педагогічної толерантності (Ю. А. Макаров), Методика діагностики особистості на мотивацію досягнення (Т. Елерс).
За методикою діагностики особистості на мотивацію досягнення (Т. Елеас) серед досліджуваних помітне домінування дуже високого та високого рівня мотивації успіху Середній показник рівня мотивації досягнень у експериментальній групі – 18,3, що відповідає помірно високому рівню мотивації до успіху.
За Методикою діагностики професійної педагогічної толерантності (Ю. А. Макарова) серед досліджуваних середній рівень педагогічної толерантності - 48,96, що відповідає середньому рівню професійної педагогічної толерантності
Для вивчення впливу мотивації до досягнення успіху на формування професійної толерантної поведінки педагога нами було застосовано кореляційний аналіз, для виявлення причинного зв'язку між мотивацією до досягнення успіху, та професійною педагогічною толерантністю
Застосувавши кореляційний аналіз між двома змінними ми отримали коефіцієнт кореляції r= 0,59, який свідчать про повний лінійний зв'язок між мотивацією до досягнення успіху та професійною педагогічною толерантністю.
Список використаних джерел
- Айсмонтас Б. Б. Педагогическая психология. Опорные конспекты. – М. : Московский открытый социальный университет, 2001. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ido.rudn.ru/psychology/pedagogical_psychology/12.html
- Соколов В.А. Толерантность: состояние и тенденции// СОЦИС – 2003, № 8, с. 54-63.
