Постановка проблеми. У час швидких темпів розвитку систем автоматизації журналістських процесів, де однією з головних основ комерційної успішності засобів масової інформації є оперативність публікацій, закордонні медіаорганізації вдаються до створення автоматизованої журналістики, що породжує низку нових вимог до професійної діяльності журналіста. Тому одним з актуальних завдань психології як галузі вивчення і пізнання особистості у світі мінливого суспільтва є наукове обґрунтування важливості особливостей діяльності журналіста як незамінного людського ресерсу на ринку праці з урахуванням усіх його особистісних характеристик та професійних здібностей.
Важливо теоретично окреслити феномен довіри як чинник формування цивілізованого суспільства, де рель професійної діяльністі журналіста є однією з провідних. Практична зачущість дослідження визначається встановленням рівня довіри особистості журналіста та особливостями її прояву у професійних міжособистісних стосунках.
Особистість, за А. Маслоу, невід’ємна від культурних та соціальних аспектів. У соціумі, і лише у ньому людина може проявляти себе альтруїстом, креативною особистістю, наповненої любові та співчуття до ближнього. Автор зазначає, що особистісні можливості, приховані у людині, можуть і повинні самоактуалізовуватись. Адже перша потреба особистості – бути здоровою, приносити користь своїм існуванням, що стає можливим завдяки не лише досягненню потреб, а й реалізації можливостей. А. Маслоу вважав, що нещаслива, хвора особистість – це нереалізована особистість [5].
У своїх дослідженнях Ж.П. Вірна пише, що успішність професійної діяльності не можливо розглядати у відриві від особистості, яка цю діяльність виконує. Зрозуміло, що специфічність умов здійснення професійної діяльності впливає на її результат, проте особистість може змінювати умови або підкорюватися їм. Серед детермінант успішності автор виділяє, по-перше, зовнішні соціальні умови, які забезпечують можливість або неможливість діяльності, а також можуть сприяти або перешкоджати успішному її перебігові. Соціальна детермінація досягнення успіху забезпечує можливість активності, вибору, відповідальності, отримання людиною позитивного досвіду під час виконання професійної діяльності, а також формування ціннісних орієнтацій, які визначають рівень особистісної активності та спрямованості. По-друге, це особистість. Ж.П. Вірна виділяє такі особливості особистості, яка здатна досягнути успіху: психічне здоров’я, що дає змогу протистояти можливому негативному впливу ззовні та використовувати реальні зовнішні можливості, орієнтація на успіх, висока самооцінка, наявність суб’єктивного контролю за ситуацією, висока активність, яку зумовлено прагненням пізнати свої можливості та реалізувати їх [1, с. 126-127].
На думку І. Дзялошинського, у функціонуванні внутрішнього світу особистості журналіста можна виділити основні компоненти: спонукальна сфера (що охополює систему установок, потреб, життєвих цілей, мотивів); регулятивно-смислова сфера (що охоплює сукупність ідеальних уялень про світ, про самого індивіда, а також про способи пізнання, діяльності та спілкування). У складі смислової сфери журналіста виділяються такі елементи як знання, цінності та норми, які представлені у полі свідомості, а також поза її межами, і ті, що здійснюючи відбиття та фіксацію у своєму змісті: світ соціальних і професійних відносин, орієнтують журналіста в реаліях дійсності, організовуюють і спрямовують його діяльність, забезпечуючи її оптимальне здійснення. Виконавча сфера, тобто комплекс збібностей і навичок, сутнісних сил особистості, використовуючи які журналіст забезпечує творче рішення завдань, що виникають перед ним [2].
Аналізуючи психологічну структуру діяльності журналістів як особистостей, слід зазначити і ті труднощі, які виникають на шляху становлення їх професіоналізму. Л.Г. Світич у своїй праці «Професія: журналіст» виділяє наступні види труднощів, з якими журналісти стикаються у процесі роботи: високий ступінь соціальної відповідальності, високий ступінь психологічного стресу, небезпека для здоров’я та життя, високий ступінь ризику, часті відрядження, високий ритм роботи, ненормованість робочого часу, труднощі роботи з джерелом інформації, творчі труднощі при створені тексту, труднощі при спілкуванні з людьми у процесі збору інформації, складність спілкування у творчому колективі редакції, труднощі у відстоюванні незалежності, вираженні у публікаціях власної позиції, відмінної від позиції власників або закладу органів інформації, складність врахування та вираження інтересів аудиторії, особливостей її сприйняття масової інформації [4]. Для подолання таких труднощів журналісту необхідно володіти певним рядом особистіхних характеристик, а також наявностю феномену довіри як невідємного потенціалу внутрішнього світу особистості.
Згідно Е. Еріксону довіра до світу є основою, яка формується одночасно з іншою фундаментальною установкою, спрямованою на довіру до себе. Ставлення, яке ґрунтується на довірі до світу і одночасно до себе, дозволяє журналісту як особистості, бути цілісним, стійким і при цьому сприймати світ таким, яким він є, у всьому його різноманітті. Така установка дозволяє журналісту впевнено вступати у взаємодію з різними фрагментами або сторонами світу, приймати його позитивно і при цьому одночасно зберігати стійкість і цілісність особистості при негативних впливах, що виходять з різних частин або фрагментів цього світу.
Довіра до себе – це довіра своїй інтроспекції, своїм відчуттям, сприйняттю, пам’яті, своїм інтерпретаціям. Це віра, переконаність журналіста у власній досконалості, це безумовна віра у свої сили, власну значимість, цінність, потрібність. На емоційному рівні довіра до себе переживається як самоприйняття, яке, створюючи відчуття захищеності, дозволяє журналісту відкрито висловлювати свої почуття і думки, діяти і бути впевненим у розумінні та підтримці іншими.
Такої ж думки дотримується і Е. Шостром: недовіра до себе веде до недовіри до оточуючих; недовіра до себе пов’язана з підвищеним контролем за своєю та чужою поведінкою і ситуацією в цілому, це веде до невміння щиро проявляти почуття, а також блокує саме їх переживання; недовіра до себе пов’язана з тим, що у поведінці журналіст орієнтований не на свої потреби і переживання, а на обставини. Такі моменти створюють лише негативний фон у професійній діяльності журналістів, що говорить про вагомість такого феномену як довіра до себе [3].
З метою встановлення рівня довіри у професійній діяльності журналістів було проведено емпіричне дослідження за допомогою «Методитики вивчення довіри/недовіри особистості світу, іншим людям, собі» розроблену А. Б. Купрейченком [3]. Вибірку склали 30 журналістів м. Луцька. У результаті дослідження було встановлено наступні показники довіри до світу: високий 28%, середній 49%, низький 23%. Рівень довіри до інших людей зафіксовано за допомогою таких співідношень: високий 19%, 47% та 34% середній та низький відповідно. Високий рівень довіри до себе становить 24%, середній 57% та 19% низький. Отже, загалом слід відзначити середній рівень довіри журналістів, пояснюючи це обережністю та зваженістю прояву довіри у своїй професії, яка завжди супроводжується соціальними ризиками та формується у процесі діяльності. Перспективним є емпіричне дослідження довіри як форми соціального інтелекту у професійній діяльності журналістів.
Джерела та література.
- Вірна Ж.П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога / Ж.П. Вірна. – Луцьк: РВВ «Вежа» ВДУ ім. Лесі Українки, 2003. – 320 с.
- Дзялошинский И.М. Росийский журналист в посттоталитарную эпоху. Некоторые особенности личности и профессиональной деятельности / И.М. Дзялошинский. – М.: Восток, 1996. – 300 с.
- Ильин Е.П. Психология доверия / Е.П. Ильин. – СПб.: Питер, 2013. – 288 с.
- Свитич Л.Г. Профессия: журналист / Л.Г. Свитич. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 255 с.
- Теории личности. Л. Хьелл, Д Зиглер. – СПб.: Питер, 2003. – 608 с.
