Поглиблення та розширення міжнародної співпраці у різних сферах народного господарства вимагає від сучасного спеціаліста практичного оволодіння іноземною мовою, тобто, уміння працювати з оригінальною літературою та застосовувати отримані навички усного мовлення під час спілкування на загальну та професійну тематику.
Знання мови – це не тільки вміння читати й говорити, але й уміння добре писати – швидко, грамотно, красиво. Навички розбірливого чіткого письма є необхідним для кожної освіченої людини. Правильне і красиве письмо полегшує читання будь-якого рукописного тексту, а разом з тим і спілкування між людьми, тому що писемне мовлення, поряд з усним мовленням, є одним із найважливіших засобів спілкування.
На сучасному етапі навчання іноземній мові письмо відіграє одну з важливих ролей, презентуючи в цілому інші види мовленнєвої діяльності : аудіювання, говоріння і читання, з якими воно дуже тісно пов’язане, являючи собою рецептивно-репродуктивний механізм відтворення іноземної мови.
Перехід системи навчання на письмові форми контролю під час державної атестації потребує перегляду, переосмислення та якісного оновлення методики навчання письма, зокрема техніки письма.
Багато вчених та методистів займалися розробкою методів, принципів навчання. Найбільш вагомий внесок в методику навчання письму зробили Б. В. Бєляєв, А. Р. Лурія, Л. С. Виготський, І. А. Зимня, Н. І. Жинкін, С. Ф. Шатілов, Л. С. Панова, Н. М. Шкляєва, О. І. Вишневський та ін.
З точки зору психології та фізіології письмо визначають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Письмове мовлення як спосіб формування та формулювання думок грунтується на використанні лінгвістичних знаків, закріплених у нервових зв’язках кори головного мозку в вигляді зорових та рукомоторних образів, діючих у сукупності з слуховими та мовленнєворуховими. У людей, які володіють грамотою, додатково до звукових, створюються графічні образи слів. Зорово-графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом пишучої руки. Психолінгвістичною основою письма є створення зорово-графічних відбитків мовних знаків та розвиток механізму пишучої руки. [2].
Вміти писати – значить графічно правильно зображувати букви алфавіту; переводити звуки й звукосполучення в букви та буквосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його семантикою; орфографічно правильно писати слова, словосполучення слів та розставляти пунктуаційні знаки; оперувати мовними структурами, вміти висловлювати свої думки в письмовій формі [3].
Писемне мовлення як вид мовленнєвої діяльності має такі психологічні і лінгвістичні особливості:
1. Є вторинною формою комунікації, яка спирається на графічний, а не на слуховий канал зв’язку.
2. Відбувається за відсутності співрозмовника, спільної ситуації з адресатом, безпосереднього контакту і зворотного зв’язку, має монологічний характер порівняно з діалогічністю усного мовлення. Той, хто пише, повинен чітко уявляти собі адресата,до якого звертається, та його реакцію на своє повідомлення.
3. Має стійку вмотивованість. Його мотив і задум залежить від суб’єкта письма, а не від реплік партнера по комунікації і залишаються незмінними протягом породження усного письмового повідомлення.
4. Не містить додаткових, позамовних паралінгвістичних засобів спілкування, типових для усного спілкування (жести, міміка, інтонація, наголос, паузи). Оформлення висловлювання відбувається переважно з допомогою вербальних засобів. Для вирізнення нової або важливої інформації в писемному тексті використовують поділ на абзаци, підкреслення, штифтові виділення.
5. Вимагає суворого дотримання мовних норм, граматичної і стилістичної правильності. Для нього характерні розгорнуті синтаксичні конструкції, наявність складнопідрядних речень із причинно-наслідковим зв’язком, вживання абстрактної лексики, недопущення скорчених форм, розмовних кліше й еліпсів тощо. Потреба в правильному розумінні майбутнім читачем тексту й отриманні адекватної, бажаної реакції на своє повідомлення вимагає від автора обґрунтованості, логічної послідовності і зв’язності писемного висловлювання. Це відображення у лінгвістичному оформленні повідомлення.
6. Писемне мовлення супроводжується приговорюванням у внутрішньому мовленні, тобто існує факт усного випередження, що має важливе значення методики. Повільніша фіксація думок створює сприятливі передумови для ретельнішого обмірковування мовного оформлення висловлювання. Той, хто пише, майже не обмежений у часі і може ґрунтовніше продумати, спланувати своє повідомлення та дібрати влучні слова, вирази, має змогу повернутися до написаного у будь-який час, на будь-якому етапі породження висловлювання, проконтролювати його зміст і форму, відповідність мовних засобів не лише мовним нормам, а й наміру, скористатися довідковою літературою і в разі потреби виправити помилки [1].
Отже, писемне мовлення уможливлює усвідомлення і вдосконалення всіх операцій, пов’язаних із висловлюванням своїх та чужих думок, автоматизування набутих навичок мовлення, відшліфування відчуття мови, підвищення рівня володіння усним мовленням.
За кількістю операцій письмове повідомлення складніше усного. Однак при усному спонтанному висловлюванні породження мовлення та його звукове відтворення синхронне, а тому потребує повного автоматизму в оперуванні лексичним та граматичним матеріалом. Труднощі письма полегшуються відсутністю браку часу у того, хто пише, що дозволяє виконувати упереджуючий синтез (продумування змісту та форми майбутнього висловлювання) та ретроспективний аналіз написаного.
Можливість знаходити в пам’яті потрібні мовні засоби для точного й ясного висловлювання думки, можливість користування словниками та іншими довідниками придають тому, хто пише, впевненості. В результаті постійного тренування письмового висловлювання учнів поступово набувають досвіду, процес знаходження слів та структур відбувається швидше, навичка письма стає стійкою [5].
Завдяки об’єднанню слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення й зорово-рукомоторних образів у акті письма забезпечується комплексне засвоєння знань. Створені таким чином стійкі асоціації сприяють більш ефективному сприйняттю, запам’ятовуванню та відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовуванню матеріалу, який використовується при письмі, забезпечується участю всіх аналізаторі, поєднанням аналізу та синтезу, усвідомленістю та довільністю процесу письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів та структури моделей речень легше впізнаються при зоровому сприйнятті.
В письмовому мовленні більш чітко проявляється лінгвістична природа зв’язного висловлювання. Зв’язне висловлювання, зазвичай, складається з кількох, логічно та структурно пов’язаних між собою, речень. Письмове завдання забезпечує формулювання індивідуального зв'язного висловлювання відповідно з рівнем підготовки учнів на певному етапі навчання мови, тому що виконання письмового завдання не обмежене часом та колективними формами аудиторної роботи. [4].
Результат письмової діяльності – це дійовий фактор, котрий робить письмо помічником вихователя в боротьбі за міцні знання. Письмо удосконалює усне висловлювання, сприяє формуванню навичок самоконтролю. Велика питома вага письма у домашній роботі з іноземної мови не є випадковістю. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони зазвичай приділяють більше уваги виконанню завдань, ніж усних. При аудиторній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний та масовий спосіб контролю знань та рівня володіння мовою.
Джерела та література
- Бабенко Т. В. Методика навчання англійської мови в початковій школі. Навчальний посібник/ Т. В. Бабенко.–К.: Арістей, 2005. – 220с.
- Бойко М. І. Формування і розвиток писемної грамотності на уроках / М. І. Бойко.- Анлійська мова та література. – 2010. - № 19-21. – С. 7-12.
- Морська Л. І. Теорія та практика методики навчання англійської мови/ Л. І. Морська.–Тернопіль.: Астон, 2003. – 248 с.
- Скляренко Н. К. Методика формування іншомовної компетентності у техніці письма/ Н. К. Скляренко.- Іноземні мови. – 2012. – № 2.
- Spalding R.B., Spalding W.T. The Writing Road to Reading.- New-York : Quill,2011.
