Визначальними характеристиками вектору сучасності є наявність логістичного мислення та здатність особистості до креативності. Проте, на жаль, сучасна реальність демонструє той факт, що велика кількість молоді орієнтується передовсім на економізм та фінансизм, перевагу. Таке прагматичне мислення породжує і відповідну ціннісну орієнтацію, що спрямована на «абсолютизацію успіху». Принцип «успіх за всяку ціну», наче небезпечний вірус, проник у різноманітні галузі соціального життя, набуваючи форм нечесної конкуренції, рафінованої підступності, створюючи пастки та принизливі інтриги для учасників ринкової гри тощо. Гіперконкурентні стратегії будуються на основі категоричного індивідуалізму, матеріального збагачення і вигоди: на маніпулюванні довірою споживачів, цінами, свідомому блокуванні якісних товарів, придушенні конкурентів, в результаті чого сучасний бізнес нагадує театр військових дій, який використовує різні форми війни – економічну, психологічну, інформаційну. Відсутність протистояння таким принципам побудови бізнесу «драматизує кризу, призводячи до нічим не виправданого переродження цивілізації: із заснованої на вірі й відповідальності на вибудувану на недовір’ї та безвідповідальності, точковому і масовому терорі небагатьох проти всіх» [1, с. 256]. Протистояти, виробляти суспільний імунітет до соціальних недуг, формувати довіру і відповідальність у громадян щодо держави, один до одного, свого майбутнього зможуть лише ті суспільні інституції, окремі особистості, які вміють протистояти масовому маніпулюванню свідомістю, критично мислити, стратегії мислення яких є продуктивні та інноваційні.
Вагомим є те, що стратегії сучасного економічного мислення визначають напрями нового розуміння економічного господарства. Разом з тим, дослідники відзначають, що існує очевидність «небезпечного розриву між дійсністю господарювання і економічним дискурсом. Думка рухається сама по собі, а хід подій – сам по собі» [2, с. 32-35]. Такий «розлад» економічної картини світу є сегментом загальної соціокультурної ситуації, яка є наслідком розгалуженого розгортання історичних процесів та їх всезростаючого прискорення. С. Кримський, Ю. Павленко вважають, що при такій розстановці мисленнєвих стратегій «майбутнє як компонента історичного часу стає розмінною картою глобальної стратегії конкуренції за знаходження місця у світовій історії з виникненням нині соціальної задачі цілісного присвоєння нових характеристик минулого, сьогодення і майбутнього» [3, с. 55-60]. Тому рефлексія у вигляді такого напрямку мислення як філософія економіки має найпершим завданням критично переглянути усталені канони економічної реальності і допомогти усунути даний розрив. Адже на сьогодні «чільним покликанням філософії економіки є обґрунтування економічного дискурсу як комплексу епістемологічно гетерогенних дослідницьких практик, а також створення концептуальних засад для їх синтезу в підсумковому економічному знанні» [2, с. 32-35].
Як відомо, сучасне людство перетворилося на єдину глобальну структурно-функціональну макро-цивілізаційну систему «при формуванні на планеті жорсткої ієрархії, що базується на трьох формах домінування Заходу: фінансовій, військово-політичній та інформаційній» [3, с. 98-99]. Тому, передбачаючи соціокультурні ризики сучасної епохи, М. Горкгаймер застерігав про загрозу стати на «шлях тріумфального відродження нового варварства», адже «з розширенням горизонту мислення та дії через технічні знання, починає зникати автономія одиничного суб’єкта, зменшується його здатність протистояти зростанню апарату масового маніпулювання, сила його фантазії, його незалежне судження» [4, с. 198-234]. Особистість сучасної соціокультурної реальності оточена ризиками впасти в стан «екзистенційного вакууму» (В. Франкл), моральної нечутливості, плинної реальності (З. Бауман), віртуальної свободи, всесвітньої безпритульності, тотальної бездуховності тощо.
Свого часу Б. Паскаль стверджував, що людина, очевидно, створена, щоб мислити. В цьому вся її гідність і вся її цінність; і увесь її обов’язок полягає в тому, щоб мислити як потрібно, тобто «правильно». А вміння мислити правильно взаємопов’язане із вмінням бути щасливим. «Щастя залежить не стільки від самих речей, скільки від думки, яку ми про них маємо», – наголошував свого часу Е. Роттердамський. Як складова мисленнєвих стратегій, думка спрямовує діяльність людини, творячи нову реальність.
Наголосимо, що поняття «економіка щастя» в останні роки стало об’єктом вивчення саме теоретиків-економістів у зв’язку зі зростанням соціального та економічного рівня добробуту людей, необхідністю прогнозування їх поведінки тощо. Його досліджували зарубіжні автори: Т. Касер, С. Колма, Е. Освальд, А. Пігу, М. Ріхніс, Дж. Сакс, Дж. Хікс та ін., а також і вітчизняні: В. Базилевич, Є. Головаха, М. Гузь, В. Ільїн, А. Капустін, Г. Климко, Е. Лібанова, О. Попадинець, Є. Сініцина, А. Чухно та ін. Вчені виділяють два поняття: економіка щастя як суб’єктивний вимір задоволеності життям та економіка добробуту як оцінка якості життя членів суспільства. Проте, при оцінці добробуту населення в першу чергу враховують не економічний, а соціальний добробут, оскільки у більшості людей кінцевою метою є не збільшення матеріального багатства, а прагнення бути щасливими і здоровими. Базовими показниками при обрахуванні міжнародного індексу щастя (НРІ), критерії якого розробила міжнародна організація NEF, є суб’єктивне задоволення життям, його очікувана тривалість та «екологічний слід» як міра впливу людини на середовище проживання [5, с. 66-72]. Як бачимо, економічні показники і виміри соціального, загальнолюдського щастя опредмечуються через особистісне, індивідуальне щастя. Вимірюючи рівень щастя, вчені-економісти використовують кількісні показники (зайнятість, ціни, трудові доходи), тоді як філософія та гуманітарні науки шукають взаємозв’язок його із суб’єктивним благополуччям особистості, залученням її до надбань культури і освіти.
Проте, у вивченні даного питання відслідковується наступний парадокс: зв’язок щастя і грошей є актуальним для особистості до певної міри. Як зазначає Р. Інглхарт, при переході суспільства від бідності до матеріальної забезпеченості різко підвищується рівень суб’єктивного благополуччя його членів, проте цей процес «зависає», коли досягається певний поріг матеріального благополуччя [цит. за 6]. В українських реаліях цей поріг поки що не досягнутий, починаючи ще з 90-х років минулого століття, тому й держава, за даними українських соціологів, одна з «найнещасливіших» країн в Європі. Серед багатьох причин такої ситуації – розмежування влади (умінням бачити, що робити) і політики (здібністю вирішувати те, що саме треба робити); криза управлінь та інструментів ефективної дії; девальвація засад соціальної солідарності та громадянської відповідальності; компрометація ідеї соціальної справедливості; насаджування через масову культуру культів глянцю, гламуру, моди, ідеалізації образу супергероя, популярності, сексуальності, тілесності, асоціальності, тощо. Соціальною основою такого культурного перевороту є новосформована суспільна формація – прекаріат (від «precariousness» – «непевність»), який об’єднав покинутий напризволяще пролетаріат з середнім класом, «складаючи цю надзвичайно строкату сукупність в єдину категорію тих, хто впав в стан крайньої дезінтеграції, пульверизації, атомізації» [7, с.79-81]. Все це призводить до формування в особистості екзистенціальної невпевненості, почуття меншовартості, приниження та самозневаги.
Як бачимо, вищезазначеним соціокультурним позиціям відповідають певні стратегії мислення, завдяки яким особистість опиняється в офшорах «культури приниження» і не може потрапити в духовні виміри «культури людської гідності» (В. Рибалка). Слова нашого перворозуму Григорія Сковороди звучать досить актуально і сьогодні: «дерзни быть счастливым». Адже, для того, щоб стати щасливим – треба «бути», а для того, щоб «бути» треба мати волю – дерзновенну, цілеспрямовану, самостверджуючу. Сучасна українська філософська думка стверджує, що із кризи виведе нас не тільки економіка, а й культура, релігія, ідея державності та національних інтересів. Такі дерзання будуть плідними, якщо будуватимуться на принципах духовності, «трисонячної єдності» (Г. Сковорода) – вірі, надії, любові (С. Кримський, В. Табачковський, В. Шинкарук та ін.); якщо людина в собі викорінюватиме агресію і зло, якщо шукатиме свою «сродну» справу. Отже, одним із виходів з даної ситуації є не тільки покращення економічних чинників, суспільного добробуту і зростання індексу щастя, а й спроможність правильно, продуктивно, результативно мислити. Дана ситуація посилює значимість творчого, евристичного мислення, яке постає головною умовою її вирішення.
Ми вважаємо, що для духовно-онтологічного відродження української держави єдиним підґрунтям «вертикального поступу» є людський капітал, нові технології і прогрес, які й творитимуть майбутнє. Філософія подвійних стандартів моралі, шлях «найменшого зла», які мають місце в економіці, політиці, культурі, мистецтві тощо, не вписується в логіку стратегій ефективного мислення. До прикладу, коли виробники вдаються до заміни токсичного процесу менш токсичним, вкладаючи в це мільярди доларів, – це не є вирішенням проблеми, адже напівміра – не вихід із ситуації, а приведення її в глухий кут. Тому, часу на «переформатування» стратегій мислення небагато – за даними ООН, людству залишилось лише 30-40 років, щоб здійснити «зелену технологічну трансформацію» [8, 13, с. 2]. Такі підходи зміцнять економіку та суспільство знизу догори. Рушійною силою прогресу можуть бути тисячі підприємців, чий безмежний досвід важить більше, ніж компенсація будь-якої нестачі капіталу чи досвіду. Як зазначав відомий фахівець з управління: «потреби бідних – це можливості, які чекають на підприємців» [цит. за 8, 13, с. 80]. Як бачимо, час, інновації, зміна методів виробництва і споживання є факторами економічної збалансованості і стійкості суспільства, розкриття нових перспектив особистісного зростання.
Разом з тим, необхідно наголосити, що духовно-онтологічне відродження української держави неможливо без стратегій розвитку освіти. Відмітимо, що до сьогоднішнього часу немає єдиної стратегії розвитку системи середньої, середньої спеціальної та вищої освіти у єдиному комплексу. Є. Борінштейн зробив спробу сформулювати аксіологічні стратагеми освіти, такі, як загальний доступ до якісної освіти; глобальна інформатизація суспільства; підняття престижу освітньої діяльності і цінності освіти; цілеспрямовані зусилля з підвищення статусу філософії освіти як науки, що надає можливість системної картини освітньої діяльності; розвиток професійно компетентної творчої особистості; самореалізація особистості, соціокультурної групи, соціуму; морально-етичні імперативи будь-якої діяльності людини; високий рівень розвитку технологій, в тому числі і педагогічних; пріоритетність знання як основи прогресу [9, с. 10]. Доцільно приділяти увагу компетентністному підходу, формуванню вміння педагога розкривати в молодій людині «додану освітню вартість». Як зазначає Міністр освіти і науки України Л. Гриневич, необхідно розвивати вміння покращувати власні «стартові позиції», узгоджуючи їх із загальноприйнятими світовими стандартами [10, с. 61].
В цілому, сучасна соціокультурна реальність відображає такі стратегії мислення, які формують духовно-онтологічні, націєтворчі, ноосферні виміри самотворення особистості та української соціокультурної дійсності, яка в ризиках технократизовано-глобалізованого світу шукає свій шлях утвердження в нестабільному та непрогнозованому бутті. Тому напрямки подальших досліджень мають бути зосереджені на відповідних стратегіях мислення особистості.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:
- Агеев В. Н. Семиотика / В. Н. Агеев. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2002. – 256 с.
- Пролеєв С. В. Криза фінансова чи цивілізаційна? / С. В. Пролеєв // Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей. Матеріали Міжнародних філософсько-економічних читань (20-21 травня 2009 року, Львів) / Університет банківської справи Національного банку України; Редкол.: Відп. секретар З. Е. Скринник. – Львів, 2009. – С. 32-35.
- Кримський С. Б., Павленко Ю. В. Цивілізаційний розвиток людства / С. Б. Кримський, Ю. В. Павленко. – К.: Фенікс, 2007. – 316 с.
- Горкгаймер М. Критика інструментального розуму / М. Горкгаймер. – К.: ППС-2002, 2006. – 282 c.
- Гузь М. М. Аналіз показників економічного та суспільного добробуту населення / М. М. Гузь // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. – 2012. – Вип. 36. – С. 66 - 72. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/pprbsu_2012_36_9.
- С. Гуриев. Экономика счастья // Електронний ресурс. Режим доступу: http://postnauka.ru/lectures/14584 .
- Бауман З., Донскіс Л. Моральна сліпота. Втрата чутливості у плинній сучасності / пер. з англ. О. Буценка. – К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2014. – С. 69.
- Паулі Г. Синя економіка. 10 років, 100 інновацій, 100 мільйонів робочих місць. Доповідь Римського клубу / Гюнтер Паулі. – Risk Reduction Faundation, 2012. – 320 с.
- Боринштейн Е. Р. Аксиологические стратагемы образования / Е.Р.Боринштейн // Матеріали III Всеукраїнської наукової конференції «Освіта та соціалізація особистості». – Одеса-Дніпропетровськ, 2016. – С. 3-11.
- Гриневич Л. Нова українська школа. Основи стандарту освіти / Л. Гриневич // Режим доступу : http://nus.org.ua/wp-content/uploads/2016/12/nova-schkola1-pantone-363-EC-1.pdf
