В останні роки одним із найпопулярніших напрямків досліджень в психологів стало центральне поняття гуманістичної психології – самоактуалізація. Поняття «самоактуалізація» розкривається через змогу стати самим собою [5]. Переважна більшість науковців вважають, що основні питання психології повинні наближатись до реального життя, креативності, любові, автономії, «Я» – існування, радості і печалі, сенсу та задоволення потреб, призначення та вибіру, а отже й до самоактуалізації особистості [7].
Загалом вивченню проблеми самоактуалізації, психологічних особливостей відповідного процесу в різні періоди займались Б.Ананьев, А.Асмолов, Г.Балл, К.Гольдштейн, О.Колісник, А.Маслоу, Г.Олпорт, К. Роджерс та інші. Водночас результати численних досліджень засвідчують, що вивчення явища самоактуалізації особистості потребує подальших напрацювань.
Вперше ідея самоактуалізації отримала концептуальне оформлення в працях К.Гольдштейна. Він пов’язував відтворення закладених в індивіді тенденцій до актуалізації з неминучим конфліктом із силами зовнішнього оточення. Нормальний та здоровий організм, проходячи актуалізацію, долає перепони, що породженні зіткненням із перешкодами світу. Згодом, в процесі еволюції власного концептуального підходу, науковець змістив акценти з біологічної актуалізації на сутнісну реалізацію людини. Неможливість самореалізації дослідник представляє одночасно як чинник та головний наслідок душевних хвороб людини [2].
В акмеології (Б.Ананьєв, А.Бодальов, А.Деркач та інші) досліджуються закономірності, тенденції, умови, чинники і фактори, що впливають на самоздійснення людиною свого творчого потенціалу в процесі професійної діяльності [1, 3]. Акме розглядається розглядається як вершинна, пікова крапка в творчому саморозвитку людини, в якій якнайповніше виявляється її зрілість як особистості, суб’єкта діяльності і індивідуальності.
Оскільки особистість повинна стати активною у власному самовдосконаленні та розкритті своїх потенцій, виникає потреба у розширенні наукового знання щодо сучасної людини, пошуку шляхів її максимального функціонування, допомозі у розкритті її людського «Я». В зв’язку з цим особливого значення набуває така наука, як акмеологія, оскільки вона розглядається «як та, що реально відповідає за системну взаємодію та інтегральну дію таких людських факторів, як здоров’я, самопізнання, самовизначення, самоствердження та творчої реалізації індивіда» [1].
Б.Ананьєв вважав, що доцільно вивчати стадію зрілості, оскільки вона характеризується найвищими досягненнями людини. Поняття акме він вважав базовою категорією акмеології і трактував як сукупність фізичних, соціальних, моральних, професійних досягнень людини. Науковцем була розроблена комплексна навчальна програма розвитку людини – «Квітка потенціалів», яка є цілісною системою теоретичних і практичних уявлень про саморозкриття та здоров’я людини. Так, потенціал розуму – це інтелектуальний аспект здоров’я, потенціал волі – це особистісний аспект здоров’я, потенціал почуттів – емоційний, потенціал тіла – фізичний, суспільний потенціал – соціальний аспект здоров’я, креативний – аспект творчого здоров’я і духовний – здатність розвивати духовну природу людини [2].
Інші дослідники (А.Бодальов, А.Деркач та інші) основним критерієм акметичної поведінки вони вважають: критерій життєстійкості особистості; вклад людини в загальнолюдську культуру в межах професії; міцність здоров’я та тривалість її життя; критерій громадянських, суспільно значимих в соціокультурному відношенні вчинків людини.
Отже, психічно здорова особистість з точки зору акмеологічного підходу, це людина, котра якомога повніше намагається розкрити своє акме на різних вікових етапах, самоствердитися, проявити талант [6].
Під прагненням до самоактуалізації К.Роджерс розглядав властиву всім живим організмам спрямованість. Як зазначає дослідник, «прагнення до росту, розвитку, дозріванню, тенденцію проявляти та активізовуати всі здатності організму в тій мірі, в якій ця активізація сприяє розвитку організму або особистості» [9].
К.Роджерс, зупиняючись на проблемі досягнення автентичності, підкреслював, що остання повинна стати метою кожного індивідуума, тобто це є пряме слідування своїм власним шляхом, а не сліпе слідування чужим вказівкам. Щоб досягти автентичності або самоактуалізації, на думку К.Роджерса, людина повинна активізувати свою особистість, живучи у згоді зі своєю внутрішньою сутністю [9].
А. Маслоу вважає потребу в самоактуалізації головним імпульсом творчості. Оскільки, на думку науковця, самореалізація для творчої людини – це праця, мета якої є досягнення досконалості в тому, що вона покликана робити [4].
А.Маслоу вважав, що самоактуалізовані люди є найбільш здоровими і вивчення цінностей цих людей може привести до формування науково обґрунтованої універсальної етичної системи. На думку дослідника, така система могла б включати цінності: істини, добра, краси, веселості, справедливості та радості.
Ті, кого можна назвати самоактуалізованими людьми, досягають «вершинних» або «пікових переживань», в яких вони піднімаються над своїм звичайним рівнем буття, знаходять свої найвищі таланти і стають єдиними з космосом, живучи повноцінним життям «тут і зараз», переживаючи ейфоричне блаженство. Ті, кому не вдалося досягти самоактуалізації, стають невротичними, хворими та позбавленими автентичності.
Теорія А. Маслоу розпочалась з емпіричного узагальнення та об’єднання особливого типу людей – самоактуалізованих особистостей, які, за оцінкою дослідника, складають лише 1% населення та являють собою взірець психологічно здорових та таких, що максимально виявили людську сутність особистості. Проте, науковець визнавав наявність прагнення до самоактуалізації та здатність більшості людей до самоактуалізації [8].
Отже, самоактуалізація – це особливий вид діяльності, реальний процес розвитку і саморозвитку людини, в якому вона виступає активним суб’єктом власного перетворення, шляхом систематичної зміни уявлень про себе і світ, з метою повного розкриття і реалізації свого потенціалу; відповідна діяльність здійснюється шляхом реалізації свідомого вибору у напрямку розвитку і зростання в кожній життєвій ситуації, а також дій на підставі цього вибір.
Самоактуалізація (як процес і результат) має визначені| характеристики, супроводжується «речовинними», вимірними вчинками і досягненнями, а відповідні досягнення в процесі самоактуалізації не розглядаються як остаточні; людина, що досягла самоактуалізації та професійної компетентності, свідомо вибирає шлях допомоги (зокрема, у вигляді наставництва) тим, хто ще не досяг цього рівня [10].
Перспективу подальшого наукового пошуку вбачаємо у ґрунтовному теоретичному опрацюванні проблеми самоктуалізації в психологічній літературі та емпіричному вивченні самоактуалізації як показника психічного здоров'я особистості.
Джерела та література:
- Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г.Ананьев. – СПб, 2001. – 288 с.
- Анцыферова А.И. Концепция самоактуализирующейся личности А.Маслоу / А.И. Анцыферова // Вопросы психологи. – 1973. – №4. – С.173-180.
- Аллахвердов В.М. Опыт теоретической психологии / В.М.Аллахвердов. - Спб., 1993. – 168 с.
- Братченко С.Л., Миронова М.Р. Личностный рост и его критерии / С.Л.Братченко, М.Р.Миронова // Психологические проблемы самореализации личности. — СПб, 1997. — С.38-46.
- Гуманистическая и трансперсональная психология. / Сост. К.В.Сельченок. – М. : АСТ, 2000. – 202 с.
- Деркач А. А. Акмеология / А. А. Деркач. – М. : РАГС, 2002. – 650 с.
- Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание / И.С.Кон. – М.: «Политиздат», 1984. – 225 с.
- Маслоу А. Психология бытия / А. Маслоу [пер. с англ.]. - М. : «Рефл-бук», 1997. - 304 с.
- Роджерс К. Клиент-центрированная терапія / К.Роджерс. – М. : Эксмо-Пресс, 2002. – 358с.
- Шульц Д., Шульц С.Э. История современной психологи / Шульц Д., Шульц С.Э. – СПб.: Изд-во «Евразия», 2002. – 532 с.
