Основи організації допиту. Багато починаючих юристів впевнені в тому, що допит – сама проста із професійних навичок юриста. І лише після того, як зробивши чимало помилок та отримавши розчарування від своєї впевненості, вони приходять до переконання, що цій навичці потрібно обов’язково постійно вчитися.
Відповідно до вимог ст. 69 Цивільного процесуального кодексу України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.
Не можуть бути допитані як свідки: недієздатні фізичні особи , які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору, - про такі відомості; священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю; інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди ( ст.70 ЦПК).
Виклик свідків , по цивільних справах, як правило, проводиться за заявою сторони по справі чи її представника, в якій повинно зазначатися його прізвіще, ім’я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може підтвердити . Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі (ст.91 ЦПК)..
Саме тому, при підготовці до участі в судовому розгляді юрист, який представляє інтереси сторони в суді, перш за все, повинен вирішити для себе: кого саме потрібно викликати в суд як свідків.
На практиці часто трапляється, коли сторона заявляє, що наведені нею обставини може підтвердити багато свідків. Але треба пам’ятати, що бажання викликати велику кількість свідків для підтвердження одних і тих же обставин часто не оправдовує себе. Багаточисельні показання свідків, з одного і того ж предмету, можуть затягти процес, і навіть дезорієнтувати суддю. Адже чим більше свідків викликано для дачі показів, тим більше вірогідні невідповідності в їх версіях відносно однієї і тієї ж події [1-1].
Отже на цій стадії, завданням юриста, який представляє сторону по справі, є вибрати і запросити в суд самих кращих свідків, звичайно, при цій умові, що в нього є вибір.
До кращих свідків слід віднести тих, кому випала можливість спостерігати за подіями і хто може відтворити побачене, представивши суду яскраву та вражаючу картину. Крім цього, свідок повинен бути особистістю, викликати довіру і переконливо говорити. Такий свідок не повинен піддаватися впливам, мати дратівливих привичок , нервових жестів і упередженої думки [1-2].
Не менш важливим питанням організації допиту – є черговість представлення та допиту свідків в суді. Частіше всього питання черговості допиту вирішується в силу обставин, що складаються.
Але тим не менше, черговість повинна відповідати правилу “першого і останнього факту”. Теорія “першого і останнього факту” говорить про те, що люди запам’ятовують краще всього те, що бачать в першу та останню чергу. Таким чином, виходячи із даної теорії, самих кращих свідків слід допитувати на початку і в кінці судового розгляду. Слабких та ненадійних свідків слід допитувати всередині судового розгляду.
Прямий та перехресний допит, їх суть. Відповідно до вимог ст.230 Цивільного процесуального кодексу України, кожний свідок допитується окремо. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз’яснює його права.
Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою ставить питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші учасники справи в такій черговості: позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь на стороні позивача, відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники справи.
Головуючий у судовому засіданні та інші судді мають право з’ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників справи, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту учасниками справи.
Розрізняють прямий та перехресний допит свідка.
Під прямим допитом свідка розуміють допит свідка стороною, яка викликала свідка, з метою отримання інформації на підтримку позову або на захист від аргументів представлених супротивною стороною.
Перехресний допит свідка – це допит свідка іншими сторонами, після того як свідка допитала сторона, яка була ініціатором його виклику з метою виявлення фактів та сумнівів, які б спростовували результати прямого допиту.
Отже, прямий допит свідка по справі проводить сторона яка викликала його до суду для дачі показів на її користь. Лише потім, після завершення прямого допиту, протилежній стороні надається право провести перехресний допит цього свідка. А після закінчення перехресного допиту, сторона, яка викликала свідка отримує можливість провести повторний прямий допит. Потім може відбутися і повторний перехресний допит. Але все це уже вирішує суддя.
Методи та прийоми прямого допиту. Прямий допит – це найскладніша частина судового розгляду. Саме в цей момент починають діяти правила доказування, а тому він вимагає відповідної підготовки й роботи зі свідком з метою забезпечення надання ним чітких, ефективних показань.
В ході прямого допиту перед юристом ставиться мета дати суду можливість почути з перших вуст наявну у свідка інформацію і одночасно познайомитися з ним для того, щоб визначитися наскільки йому можна довіряти.
Ефективний прямий допит не тільки інформує суддів про те, що сталося, а скоріше відтворює те, що сталося, з позиції свідка, а судді переживають те, що свого часу пережив свідок. Він проникає в саме серце і душу суддів і дозволяє їм не лише зрозуміти, що відбувалося, але і вступити в емоційний контакт зі свідком і пройти через те, через що той пройшов .
Для забезпечення ефективного прямого допиту слід глибоко оволодіти його методами та прийомами до яких відносять: навідні та уточнюючі питання; темп прямого допиту; принцип петлі при прямому допиті; посилання на тему, предмет розмови (“НЕАD NOTING”); використання інших доказів при прямому допиті.
1) Навідні та уточнюючі питання при прямому допиті. Серед юристів твердо встановилась думка, що навідні питання при допиті свідків в суді заборонені.
Разом з тим нині діючий Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає заборони задавати навідні питання, а надає право головуючому, за заявою осіб, які беруть участь у справі , знімати питання, поставлені свідку, якщо вони є навідними (ч.10 ст.230 ЦПК).
Таким чином прямої заборони задавати навідні питання свідку цивільно-процесуальний закон не вміщує.
В Америкканській судовій системі існує правило, яке забороняє адвокату задавати навідні питання своєму свідку. Дане правило сформульовано так: “ Заборонено управляти компетентним свідком, який до вас завчасно схильний, щодо питань, які спірні, неоднозначні, принципово важливі при процесі і про які ще не згадувалось при прямому допиті”.
На наш погляд, виходячи із логіки допиту, а також із змісту вищезазначеного правила, до навідних питань слід відносити питання що стосуються предмету, про який ще не згадувалось ні у вільній розповіді свідка про обставини справи , ні при прямому його допиті.
До уточнюючих питань – слід відносити запитання які спрямовані на уточнення отриманої від свідка інформації в процесі його вільної розповіді про обставини справи або при прямому його допиті.
Через це , спочатку слід отримати від свідка хоча би загальну інформацію із необхідного предмету, а лише після цього задавати уточнюючі запитання. В разі , якщо свідок про якісь обставини справи ще не повідомив, то уточнюючі питання з цього предмету слід віднести до навідних.
Іноді навіть важко визначити чи є питання навідним.
Як правило, якщо питання починається зі слів: “Хто...”, “Що...”, “Де...”, “Коли...”, “Чому...”, “Який...”, “Яким чином...” і не тягне за собою однозначної відповіді, то воно не є навідним.
Якщо питання передбачає альтернативу і не дає готової відповіді, то воно також не є навідним, наприклад: “Це був А. чи Б.?”.
Питання, які починаються зі слів: “Розкажіть ....” чи інших синонімічних виразів, також не є навідними [ 1-2].
Разом з тим, наш погляд , від постановки навідних питань слід утримуватися, оскільки вони можуть бути зняті головуючим, за заявою іншої сторони, а також саме навідне питання знецінює відповідь і негативно налаштовує суддю.
Справа в тому, що якщо юрист управляє свідком, у судді складається враження, що сам свідок нездатний давати покази самостійно, без керівництва, без додаткової допомоги юриста, який веде прямий допит. Таким чином, такий свідок перестає викликати довір’я і всі його покази суддя може порахувати видумкою та не прийняти до уваги.
Тому, в разі виникнення потреби у постановці навідних питань, слід подумати як їх перевести в уточнюючі, оскільки вони більш ефективні і практично правових підстав для їх зняття немає. На відміну від навідних, уточнюючі питання пов’язуються із уже даними показами свідка.
2) Темп прямого допиту. Від правильного обраного темпу залежить рівень довіри до показів свідка. Досягти цього можна, якщо вмисно вповільнити хід прямого допиту з допомогою вповільненої мови та постановки великої кількості запитань з метою деталізації показів свідка.
При такому підході, у судді буде складатися враження, що подія , про яку свідок розповідає на допиті , насправді була досить тривалою, а тому у свідка було достатньо часу для того щоб помітити всі її деталі.
3) Принцип петлі при прямому допиті. Ефективний прямий допит покликаний управляти увагою суду та аудиторії. Невід’ємною частиною такого допиту є продумана комбінація загальних і уточнюючих питань.
Розповідь свідка можна направити в бажане русло з допомогою питань, що об’єднані в особливу послідовність. Цей прийом називається “принципом петлі” (“loоping”) і дозволяє управляти увагою судді на допиті.
“Принцип петлі” полягає в наміреному багатократному згадуванні конкретних фактів в кожному із поставлених питань. З допомогою цього прийому питання об’єднуються в одну послідовність і концентрують увагу свідка на суті справи, а судді - на особливо важливих фактах.
Прикладом цього може бути допит по справі Г. свідка С., який з ініціативи директора школи підписав акт про допущення прогулу Г. (позначення: А-адвокат; С-свідок).
А. Чи залучав Вас директор школи до перевірок дотримання персоналом школи трудової дисципліни?
С. Так.
А. Коли і щодо яких працівників?
С. Лише один раз з приводу виконання трудових обов’язків сторожем Г.
А. Чим це було викликано?
С. Наскільки я зрозумів, це було викликано тим, що директор не виявив на робочому місці сторожа Г. і попросив мене прибути на територію школи?
А. Коли це саме було?
С. Це було 14 вересня пізно ввечері десь біля 23 години .
А. Чи були перед викликом директора у Вас заняття в школі, і коли Ви залишили її?
С. Так були. Я залишив в цей день школу десь о 16 годині.
А. Скільки часу Ви перебували на території школи після виклику директора?
С. Десь пів години.
А. Яким чином ви перевіряли виконання трудових обов’язків сторожем?
С. Ми обійшли всю територію, але ніде Г. не було.
А. Чи підписували Ви акт з приводу відсутності Г. на робочому місці?
С. Так. В цей же вечір, десь біля 24 години , після появи на робочому місці Г.
А. Що саме було зафіксовано в акті?
С. Що Г. не було на робочому місці.
А. Чи вказувалось в акті на те, з якого по який час він був відсутній на робочому місці?
С. Я не пригадую.
А. З оголошеного акту вбачається, що Г. був відсутній на робочому місці більше 3-х годин. Чи можете Ви стверджувати це, якщо з Ваших пояснень вбачається, що у вечірній час Ви перебували на території школи близько години?
С. Ні не можу. Але це я дізнався від директора школи, якому я вірю.
(Підкреслені запитання вказують на те, що вони є уточнюючими).
4) Посилання на тему, предмет розмови (“НЕАD NOTING”). Дуже часто приходиться закликати свідка концентруватися безпосередньо на суті його показів з певних питань. Це дуже простий спосіб, і полягає він в тому, що юрист звертається до свідка з такими уточнюючими запитаннями: “Ви пояснили що цього вечора перебували на території школи. Чи бачили Ви там директора?”, “Ви пояснили, що підписали акт не читаючи його. Чи інформував Вас директор про те, з якого по який час Г. був відсутній на роботі....”.
Такі уточнюючі питання, шляхом нагадування в них про конкретну тему , спрямовують покази свідка до неї і максимально концентрують увагу свідка та судді на суті показів з даної теми.
5) Використання інших доказів при прямому допиті. При прямому допиті свідка іноді виникає питання про підсилення чи спростування його показів іншими доказами, які приєднані до справи, або які сторона чи її представник хочуть подати суду для їх приєднання та дослідження.
В такому випадку зразу ж після прямого допиту свідка, або в процесі його допиту, слід зробити заяву про подання такого доказу суду оскільки він підтверджує чи спростовує покази свідка і клопотати про його дослідження тут же в присутності свідка. А в разі, якщо такий доказ уже приєднаний до справи, то клопотати лише про його негайне оголошення чи дослідження.
А після дослідження такого доказу судом, продовжити допит свідка уже в врахуванням дослідженого доказу.
Прикладом такого прийому може бути використання під час допиту свідка С. у справі Г., такого доказу як “Акту про допущений прогул сторожем Г.” з метою встановлення, що підписання свідком С. цього акту проводилось неусвідомлено, оскільки вона вважала, що в акті фіксується відсутність Г. з 20 до 21 години, а фактично було відображено його відсутність з 20.30 до 23.30.
Джерела та література:
- Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса. – М., 1967. – 194 с.
- Дженнер Р. Джеймс. Утраченное ( или вообще не открытое) искуство первоначального допроса свидетеля выставившей стороной. Деятельность адвоката в суде. Семинар 18-20 ноября 1996 года, Иркутск, Россия. Организатор – АБА СЕЕLІ
- Джуди Поттер, , професор Университета штата Мен, юридическая школа. Допрос свидетелей при состязательном процессе. Деятельность адвоката в суде. Семинар 18-20 ноября 1996 года, Иркутск, Россия. Организатор – АБА СЕЕLІ
- Зейкан Я.П. Захист у цивільній справі. Науково-практичний коментар ( 2-е видання стеоретипне). – К. КНТ, 2008. – 488 с.
- Єлов В.А.Формування окремих професійних навичок роботи з клієнтом у студентів юридичних факультетів: навчальний посібник для студентів та викладачів юридичних вузів, практикуючих юристів – Луцьк, РВВ „Вежа”, 2004.- 72 с..
- Моэ Томас. Выбор, подготовка и опрос свидетелей. Деятельность адвоката в суде. Семинар 18-20 ноября 1996 года, Иркутск, Россия. Организатор – АБА СЕЕLІ;
- Перлов И.Д. Адвокат в советском уголовном процессе. – М., 1954.– 282 с.
- Уильямс Бернэм. Допрос свидетелей. Деятельность адвоката в суде. Семинар 18-20 ноября 1996 года, Иркутск, Россия. Организатор – АБА СЕЕLІ;
- Травин С.В. Допрос свидетеля в суде. Профессиональные навыки юриста: опыт практического обучения., М. : Дело, 2001. – 416 с.
- Цыпкин А. К вопросу о тактике судебного допроса. Ученные записки Саратовского юридического института. – Вып.1. – М., 1940.- 218 с.
