Адиктивна поведінка – це одна із форм поведінкових відхилень, що виражається у відході від реальності шляхом зміни психічних станів [1]. Зміна психічних станів досягається шляхом надмірної фіксації уваги на певних видах діяльності, що стимулюють переживання позитивних емоцій та викликають суб’єктивне фізіологічне чи психологічне задоволення. В особи формується звичка вдаватися до цих видів діяльності (задля уникнення психологічних проблем, втечі з реальності, зменшення психологічного дискомфорту, тощо), у наслідок чого виникає психологічна залежність. Особа втрачає здатність до самоконтролю, не може тримати під контролем ситуацію й заперечує у себе наявність проблем, не дивлячись на присутнє відчуття, що із її життям насправді щось не в порядку. Як наслідок, адиктивна поведінка займає величезне значення у структурі цінностей особиcтості, витісняючи інші види діяльності (такі як проведення часу із сім’єю, дозвілля, спілкування з друзями, робота, навчання, тощо), й підпорядковує собі життя адикта, позбавляючи його волі чинити опір залежності.
Однією із форм адиктивної поведінки є трудові залежності, серед яких виділяють трудоголізм, перфекціонізм та ургентну залежність.
Трудоголізм – це спосіб втечі від реальності за допомогою фіксації на трудовій діяльності [2, с. 501; 3]. Навідміну від інших форм адиктивної поведінки, трудоголізм – соціально схвалювана залежність. Практично в половині українських компаній вітається повна відданість працівників своїй справі, й пропагується думка, що робота повинна бути святом.
Потрібно розрізняти трудоголізм та працелюбство. Нормою праці для людини, що не страждає від трудоголізму, є в середньому 8 годин на добу. Трудоголіки працюють до повного виснаження організму понад 12 годин на добу та вважають, що праця в неробочий час – це ознака відданості своїй професії/місцю роботи. Працелюби позитивно відносяться до відпочинку, розуміють, що після праці необхідно відпочивати та мають широке коло спілкування. Трудоголіки відчувають страх перед вільним часом, негативно відносяться до необхідності відпочивати. Соціальне оточення (друзі, сім’я) викликає роздратування. Для працелюбів робота – це засіб отримання матеріальних благ; працюючи, вони ставлять ціллю кар’єрний ріст, прибуток. Для трудоголіків сама робота і є самоціллю, праця відбувається заради праці та заповнення вільного часу. Трудоголіки не здатні думати ні про що, окрім роботи, вони працюють на вихідних, у відпустці, часто виходять на роботу в неробочий час, тощо. Навідміну від людей, що просто люблять займатися своєю справою та не страждають від трудоголізму, трудоголіки не вміють делегувати повноваження, прагнуть усе робити самостійно, інколи беруться за роботу, котру повинна виконувати інша людина. Прагнуть до ідеалу, зациклюються на дрібницях, через що часто не вкладаються в визначені часові рамки. Трудоголіки страшаться закінчувати робочі завдання та швидше відшукають приводи аби продовжити працю над проектом, аніж закінчать його. Трудоголіки працюють не задля результату та матеріальних вигод, а задля процесу, й тому їхня праця не є ефективною. Робота для трудоголіків заміняє життя.
Що стосується особистості трудоголіків, то вона зазнає деформацій. Трудоголікам властивий підвищений рівень тривожності через постійний страх помилок, котрі сприймаються фатально. Вони не уміють розслаблятися та відпочивати, відчувають себе закутими та пригніченими, їх не покидає відчуття обов’язку. Міжособистісні відносини сприймаються обтяжуючими, через що трудоголіки прагнуть обмежити своє спілкування із оточенням, що у наслідок призводить до виникнення міжособистісних конфліктів, почуття одинокості, відчуження, непотрібності, що у свою чергу викликає зниження психологічного та соціального благополуччя. Трудоголікам тяжко дається вираження власних емоцій та переживань та вони втрачають здатність до емпатії. Трудоголіки відчувають себе впевненими, потрібними та незамінними лише на роботі. Вимушена необхідність утриматись від праці викликає роздратування, тому у буденному житті за межами робочої сфери трудоголіки похмурі, невеселі, дратівливі, неговіркі, невпевнені в собі, замкнуті особи, не здатні до емоційної близькості та прояву щирих почуттів. Коло інтересів трудоголіка звужується, усе, що не стосується роботи відбраковується як марна витрата часу, а ті хобі, що зазвичай залишаються у трудових адиктів, як правило, безпосередньо пов’язані із їх професією. Трудоголіки не вміють насолоджуватися результатами своєї праці, їх не хвилює те, що понаднормовий час не оплачується, для них неважливі матеріальні вигоди. Цінним є лише процес праці.
Отже, трудоголізм – це різновид адиктивної поведінки, що виявляється у надмірному захопленні трудовою діяльністю, котра замінює адикту справжнє життя. Лише працюючи трудоголіки відчувають себе живими та повноцінними особистостями, однак результати праці не приносять їм задоволення. Трудоголізм – це складна соціально-психологічна проблема, складність якої полягає у двоякому ставленні до неї оточення та пропаганді позитивного ставлення до трудоголізму в організаціях. Важливо розуміти різницю між трудоголізмом та здоровим відношенням до улюбленої справи.
Джерела та література:
- Балонов И. М. Компьютер и подросток / И. М. Балонов., 2002.
- Егоров А. Руководство по аддиктологии / А. Егоров. – Санкт Петербург, 2007.
- Котлячков А. В. Поведенческие аддикции [Электронный ресурс] / А. В. Котлячков. – 2009 – Режим доступу до ресурсу: http://psygrad.ru/
