Розвиток соціально активної особистості є ключовою проблемою сучасного суспільства. Її функції полягають в розвитку соціально-орієнтованого фахівця, що володіє способами ефективної взаємодії, і несе в своїй свідомості цілісний образ своєї професії. Ґрунтуючись на цінностях, особистість визначає свою життєву позицію, визначає тип світогляду, стиль її взаємовідносин з соціальним оточенням.
Стрімкі зміни соціально-політичного та економічного характеру, що відбуваються в нашій країні, ставлять нові вимоги до професії вчителя, як основної рушійної сили створення нової системи освіти. Демократизація та гуманізація освіти різко підвищили вимоги до самосвідомості вчителя, рівня його професіоналізму.
В.Татенко підкреслює, що найперше, що характерне для справжнього професіонала, – це зануреність і закоханість у свою справу, почуття професійної гордості, професійна самоідентифікація, а мотив діяльності має відповідати самій цій діяльності [3].
Професійне становлення особистості – це складне й багатогранне явище. В ньому можна виділити такі процеси як наявність професійних якостей, які відповідають вимогам, що висуває професія, а також розвиток професійної культури, на якому професійні якості вже сформовані. Водночас професійне становлення – це її якість, що характеризується становленням суб’єктності, свободи особистісного „Я”, індивідуальної своєрідності особистісних професійних якостей [2 ].
Загалом професії визначаються через форми діяльності, що історично склалися як необхідні суспільству, для виконання яких людина повинна мати певну суму знань, навичок, відповідні здібності та професійно важливі якості. Не безпідставно ми стверджуємо, що вчитель – це творець найскладнішого, що є у природі – нової людської особистості”, що зобов’язує його з підвищеною відповідальністю ставитися до себе, об’єктивно оцінювати власні можливості, мати значущі для даної професії якості до яких відносять педагогічну ерудицію, педагогічне цілепокладання, педагогічну інтуїцію, педагогічну імпровізацію, спостережливість, оптимізм, педагогічне передбачення та інші якості. Центральною характеристикою професійно значущих особливостей є самооцінка, образ „Я”, рівень домагань, спрямованість особистості.
Феномен професійно – педагогічної спрямованості психологи трактують як систему особистісних якостей, які визначають стійке усвідомлення, активно-дійове ставлення до педагогічної праці як професійно значущу якість особистості вчителя.
З погляду М. І. Дяченко і Л. О. Кендибовича – „ це розуміння і внутрішнє сприйняття мети завдань професійної діяльності, її інтересів, настанов, переконань, що характеризуються стійкістю, домінуванням суспільних або вузько особистісних мотивів, далекою або близькою перспективою ” [ 1 ].
Професійну спрямованість вчителя ми розглядаємо як психологічне утворення, що характеризується усвідомленими особистістю домінуючими професійними мотивами, які визначають стійке, тривале активно дійове, позитивне ставлення особистості до виконуваної діяльності, що забезпечує ефективність вирішення виховних, освітніх та розвиваючих завдань навчально-виховного процесу. Ми погоджуємося з думкою сучасної дослідниці Л. В. Потапчук про те, що не можна заперечувати і той факт, що професійна спрямованість може бути детермінованою внутрішніми особливостями суб’єкта, його установками та інтересами [2].
Саме інтерес до діяльності посідає значне місце у структурі психологічної спрямованості, виступає важливим її компонентом. На підвищення рівня популярності, значущості, престижу педагогічної професії спрямована теорія компенсації С. Мерліна. Суть її полягає в тому, що непривабливість професії за тими чи іншими параметрами (висока нервова напруга, низька зарплата) може бути компенсована параметрами більш високого рівня (любов’ю до дітей, почуттям відповідальності, наявністю професійної зацікавленості).
Можна виділити три рівні педагогічної спрямованості залежно від часу виникнення інтересу до професії педагога, а також змісту мотивів самовизначення. Наприклад , підвищений інтерес з дитинства до професії педагога, активна громадська робота, захоплення окремими предметами можуть характеризувати найвищий рівень педагогічної спрямованості. За таких обставин професія вчителя – покликання. Середній рівень педагогічної спрямованості характеризується захопленням професією педагога у старших класах. У такому разі навчання за фахом – це результат захоплення педагогікою. Показником низького рівня є інтерес до багатьох предметів або вибір вузу за порадою батьків.
Таким чином свідомий вибір професії вчителя відбувається з орієнтацією особистості на наявні у неї соціальні цінності, а також, наскільки вона відповідає нахилам і здібностям людини. Цей процес є відповідальним. Він стає основою професіоналізації особистості, формує професійно-ціннісні орієнтації, власну педагогічну концепцію, що спрямовує всю систему його професійної діяльності. На нашу думку, це той високий рівень, що дозволяє педагогу продуктивно і якісно вирішувати професійні завдання.
Джерела та література:
- Кендибович А.А. Психология высшей школы / А.А. Кендибович, М.И. Дяченко. – М.: Просвещение, 2000. – 187 с.
- Потапчук Л. В. Особистісне самовизначення особистості / Л. В. Потапчук // Збірник наукових праць НПУ ім.. М. П. Драгоманова. – Сер. Психологія. – Вип. 1(8). – К., 2000. – 126 – 130.
- Татенко В.О. Психологічні ознаки професіоналізму / Татенко В. О. // Психологічні перспективи. – Зб. статей ВДУ ім. Лесі Українки, Інстиут соціальної і політичної психології АПН України, 2003. – С.161-166.
