Сучасний період розвитку суспільства характеризується нестабільністю та кризовими процесами, що охоплюють практично всі сфери суспільного життя: екологію, освіту, культуру, політику, економіку та інші. Ці кризові явища безпосередньо пов’язані з дезорієнтацією самої людини, з її власною дисгармонійністю та бездуховністю, прагматичною спрямованістю самореалізації у меркантильному техногенному світі. За таких умов одним із першочергових завдань психолого-педагогічної науки є пошук дієвих засобів допомоги особистості з метою запобігання та виходу з кризового стану.
Особливої актуальності проблема запобігання особистісних криз набуває серед молоді – юнаків і дівчат, для яких надзвичайно важливо усвідомити власні потреби, визначити життєві пріоритети, здійснити перші кроки в професійному самовизначенні. Нерідко прагнення молоді до реалізації ідеалів краси, добра та істини не сприймаються в найближчому соціальному середовищі, малих референтних групах. Перед молодими людьми постає вибір: відстоювати власні цінності та переконання чи поступитися ними заради соціального схвалення. Статистичні дані свідчать, що українська молодь гостро переживає кризи особистісного самовизначення внаслідок нерозуміння або припинення свого розвитку, втрати орієнтирів і цінностей/
Лінії особистісного розвитку людини, перебуваючи у складному взаємозв'язку, являють собою нерозривні сторони єдиного процесу. Суб’єктом і результатом цього процесу є особистість, що ставить за мету максимальне розкриття та використання свого потенціалу. Разом із цим, об'єктивно скрутні умови соціального життя фруструють потребу людини в самореалізації, сприяють пасивності, призводять до кризових переживань і знижують вірогідність реальної допомоги особистості з боку соціальних інститутів. Виходячи з того, що одне із головних завдань сучасної школи провідні вітчизняні науковці вбачають у розвитку культурної, гармонійно розвиненої високодуховної особистості, здатної до самовдосконалення та активної участі в соціальному житті країни (Г.О. Балл, І.Д. Бех, М.Й. Боришевська, С.В.Васьківська, І.А. Зязюн, З.С. Карпенко, С.Д. Литвин-Кіндратюк,С.Д.Максименко, М.В. Миколайський, Л.А. Мойсеєнко, В.П. Москалець,В.Г.Панок, В.В. Рибалка, М.В. Савчин, Т.С. Яценко та ін.), проблема пошуків психологічних засобів запобігання особистісних криз у ранньому юнацькому віці є надзвичайно актуальною.
Аналіз науково-психологічної літератури засвідчує наявність різноманітності, неоднозначності та суперечності оцінок факторів, що зумовлюють появу криз, які поділяються на нормативні й ненормативні, духовні та особистісні (Г.С. Абрамова, А.Г. Амбрумова, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, Р. Аccаджолі, Г.А. Вайзер, Ф.Ю. Василюк, С. Гроф, О.А. Донченко, Е.Ф. Зеєр, Т.Б. Карцева, В.В. Козлов, О.О. Лазебна, Н.А. Логінова, К. Роджерс, Е.Е. Симанюк, Т.М. Титаренко, І. Ялом та ін.).
Слід зазначити, що поза увагою дослідників залишається аналіз переживання особистісних криз у ранній юності, недостатньо дослідженими є психологічні підходи, напрями, методи та засоби запобігання особистісних криз у цей віковий період.
Джерела та література:
- Вербицька Л.Ф. Методичні підходи до вивчення духовно-особистісних криз у період ранньої юності / Л.Ф. Вербицька // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / [ за ред. С.Д. Максименка]. – К., 2007. – Т. IX, част. 4. – С. 110-117.
- Вербицька Л.Ф. Особистісна криза людини: пускові механізми та переживання / Л.Ф. Вербицька // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. – К.: ПВНЗ «КІБІТ», 2008. – № 1(8). – С. 111-112. ритуал переходу. –Львів,1998.-22с.
- Фон Шліппе А.Системна психотерапія та консультування;[пер.з німецького].-Львів ; ВНТЛ-Класика,2004,-320с.
