Дослідження представляє теоретико-емпіричне осмислення досвіду Ізраїлю у налагодженні сфери психічного здоров’я дітей і підлітків, а також виокремлення потенційних шляхів розвитку цієї галузі в Україні.
Запропоноване дослідження стало можливим, по-перше, завдяки стажуванню в університеті Хайфа та міжнародному тренінговому центрі Г. Мейєр у межах програми Mashav (Ізраїль), а також навчанню в університеті Ренн 2 в межах академічної мобільності. Методологічною основою дослідження слугує модель типології культурних вимірів Г. Хофстеде, серед яких дистанція влади, індивідуалізм, маскулінність, уникання невизначеності, стратегічне мислення та індульгенція [1].
Обумовленість вибору моделі визначається тим, що ефективний розвиток людського ресурсу в Ізраїлі часто пояснюється через феномен короткої дистанції влади. Тому ми вважали за доцільне проаналізувати інші виміри культур у моделі, у якій дистанція влади посідає перше місце. Окрім цього важливим видається визначити вплив різних вимірів культур у сфері дитячого психічного здоров’я, політика покращення якого реалізується у різних рівнях навчальних закладів та центрів. Результати вивчення моделі типології виміру культур у контексті психічного здоров’я дітей становить наукову новизну дослідження. Для збалансованого порівняння також обрано ще одну європейську країну – Францію, що дає змогу глибше проаналізувати вплив вимірів культури на організацію сфери психічного здоров’я дітей в Україні і Ізраїлі, оскільки Франція в усіх вимірах посідає проміжне положення.
Метою дослідження є теоретико-емпіричне вивчення впливу вимірів культури (на основі типології Хофстеде) на сферу психічного здоров’я дітей і підлітків в Україні і Ізраїлю з можливим виокремленням досвіду останнього у формуванні цілісної політики в Україні у цій галузі.
Результати крос-культурного дослідження М. Мінкова [2] та стажування в дошкільних, шкільних і вищих закладах освіти дають змогу здійснити узагальнення стосовно впливу вимірив культур на функціонування сфери охорони здоров’я в Україні і Ізраїлі (див. рис. 1). Міра вираженості кожного виміру розташовується в межах 0-120 балів. Оскільки найбільша відмінність спостерігається у перших двох вимірах: дистанції влади і індивідуалізму, розглянемо типологію вимірів культур в обраному контексті більш докладно.
Рис. 1. Індекси вимірів культур в Україні, Франції і Ізраїлі
Дистанція влади визначається індексом, зростання якого означає високий авторитет будь-якої влади, наявність жорстких владно-підвладних стосунків, часто необмеженої влади, що супроводжується матеріальним забезпеченням, високим соціальним статусом і надзвичайною привабливістю. Тоді як коротка дистанція влади означає рівність стосунків, їх демократичний характер і глибоку повагу до особистості не залежно від її позиції у владі. Як видно з рис. 1, в Україні бачимо найвищий індекс дистанції влади у порівнянні із Ізраїлем і Францією, при цьому спостерігаються доволі низькі показники в Ізраїлі. У контексті навчальних закладів, які є потужними осередками для забезпечення психічного здоров’я дітей, можемо стверджувати, що велика дистанція влади в навчальних закладах України супроводжується високою ініціативністю вчителів у встановленні правил, потужним статусом вчителів, які виконують роль гуру, що вирізняється неосяжним досвідом і мудрістю, вимогою високої дисциплінованості і поваги до вчителя як до визнаного авторитету. Натомість у стосунках з дітьми в Ізраїлі спостерігаємо високу ініціативу в учнях та очікування прийняття рішення від них, адже саме вони володіють найкращим досвідом вирішення конкретної задачі у межах свого вікового періоду, статус вчителів порівнюється з експертами, які мають більший (водночас придатний до обговорення) досвід у певній галузі, учні спілкуються з вчителями на рівних та навчаються користуватися наданою їм свободою. Таким чином, вимір короткої дистанції влади в Ізраїлі є потужним чинником психічного здоров’я осіб в будь-якій організації, зокрема дітей в навчальних закладах. Адже стимулює ініціативність, креативність, участь у прийнятті спільних рішень, що готує дітей до майбутнього життя з розумінням свободи як гармонійного поєднання власної автономії і відповідальності. Саме велика дистанція влади у навчальних закладах часто спрямована на залякування суб’єктів навчання з метою підтримання дисциплінованості, водночас це супроводжується зниженням ініціативності і креативності. Зрозумілим є факт, що заляканий мозок не здатен продукувати оригінальні рішення та евристичні способи. Спостерігаємо, що Франція посідає проміжне становище між Ізраїлем і Україною.
Другий вимір – індивідуалізм, який вирізняється низькими показниками в українській культурі порівняно з іншими країнами, тоді як Ізраїль і Франція характеризується збалансованими показниками цього виміру. Індивідуалізм виражає тяжіння до особистісних цілей, до самовираження, захисту власних інтересів. Колективізм означає тяжіння, передусім, до вироблених традицій, правил і норм. Саме колективізм пропагує важливість думки інших, їхню оцінку і схвалення, порушує питання самооцінки особистості, тоді як індивідуалізм ототожнюються, передусім, із самоприйняттям і самоцінністю. Низькі показники індивідуалізму в українській культурі неодмінно даються взнаки на психічне здоров’я дітей, адже порушене самовираження, невміння висловити власні потреби і переживання, нездатність формулювати особистісні, а не очікувані суспільством цілі, знецінення особистісного успіху перед колективним досягненням, призводить до коливання самооцінки, її залежності від соціуму і зниження власної самоцінности дитини. Інакше кажучи, нестача індивідуалізму призводить не лише до порушення самовираження, а й самоприйняття. Останнє є важливою складової моделі психологічного благополуччя, запропонованої К. Ріфф [3].
Таким чином, порушення у цьому вимірі культури значно погіршує психічне здоров’я у дошкільних і позашкільних навчальних закладах. Вважаємо, що зміщення культури у вимір чітко вираженого індивідуалізму також може негативно позначатися на життя спільноти, але попри вираження власного я, є важливим також встановлення ефективної міжособової взаємодії з іншими і світом. Таким чином, зв’язок зі спільнотою забезпечується, на наш погляд, збалансованим проявом індивідуалізму і колективізму. В Ізраїлі збалансованість індивідуалізму і колективізму та її вплив на психічне здоров’я дітей добре простежується у функціонуванні національних центрів психічного здоров’я та формуванні стресостійкості (опірності стресам: Resilience center), важливим напрямом роботи яких є забезпечення психічного здоров’я дітей. Провідними ланками у цій роботі постають як індивідуальна робота з дитиною, так і робота, спрямована на формування проактивної спільноти. Осередком для згуртування спільноти та її активності щодо збереження психічного здоров’я є школи, у яких можна здійснювати просвітницьку і навчальну роботу щонайменше із трьома поколіннями: дітьми, їхніми батьками, та батьками їхніх батьків.
Таким чином, ці центри демонструють двовекторну роботу із збереження психічного здоров’я: індивідуально-орієнтований підхід із дітьми, які потребують допомогу і підхід, спрямований на формування проактивної спільноти, яка знає, як забезпечити психічне здоров’я дітей і підлітків.
Показники за першими вимірами культури (дистанція влади, індивідуалізм) безпосередньо впливають й на інші виміри: низькі показники маскулінності, інтолерантності до невизначеності (висока тривожність і низька опірність стресам), що також виражається в останньому вимірі – індульгенції, які за своєю природою збігається із психологічним благополуччям. Цей вимір має дуже низькі показники в Україні порівняно з Ізраїлем і Францією.
Результати теоретико-емпіричного осмислення вимірів культури Ізраїлю та України, осмислення їх впливу на психічне здоров’я дітей дали змогу виокремити такі напрями роботи для покращення останнього в Україні: зменшення дистанції влади у дошкільних, шкільних і вищих навчальних закладах; розвиток можливостей самовираження, схвалення особистісного успіху і амбіційності учнів, що неодмінно супроводжуватиметься зоровою конкуренцією і розвитком, поглибленням самоприйняття і самоцінності; створення центрів психічного здоров’я із двовекторною спрямованістю; індивідуально-орієнтованою роботою і розвитком проактивної спільнти; використання навчальних закладів як базових структур для формування психічно здорової спільноти.
Джерела та література:
- Hofstede, G. Dimensions do not exist – a reply to Brendan McSweeney // Human Relations, 55, # 1. – 2001. – Р. 1355-1361.
- Minkov, M., Blagoev, V. What do Project GLOBE’s cultural dimensions reflect? An empirical perspective. In Asia Pacific Business Review online Retrieved from http://dx.doi.org/10.1080/13602381.2010. 496292. – 2011.
- Ryff, C., Keyes, C. L. M. The Structure of Psychological Well-Being Revisited // Journal of Personality and Social Psychology. – Vol. 69, # 4. –1995. – P. 719-727.
