Постановка наукової проблеми та її значення. Динаміка співзалежностей у відносинах між людьми та зростання досягнень науки, нові способи організації та нові технології створюють ситуації, коли все складніше стає передбачати наперед наслідки певних рішень, винесених ухвал і дій. Як зауважував B.Тurner: «Ризик, з яким ми сьогодні маємо справу, є наслідком великих масштабних змін, що пов’язані з самою організацією життя та прагненням до покращення його якості» [5]. В той же час, наші зусилля, що докладаються до контролю відомого та передбачуваного ризику, сприяють його зростанню в окремих сферах. Частково, ризик стає «побічним ефектом» тих дій, які спрямовані на його ліквідацію та контроль. Західними науковцями вважається, що традиційні форми контролю ризика себе вичерпали, що засвідчує про перехід сучасного суспільства на новітній щабель його еволюції – «усвідомлена сучасність» [1].
Виклад основного матеріалу та результатів дослідження. Сучасна західна культура та наука, в тому числі психологія, соціологія, метафізика тощо, активно ініціюють дискусії про безпеку на різних рівнях. Донедавна попереджувальні заходи – більше ринку, більше раціональності, більше контролю, більше експертизи – стали малодієвими. Безпека держав, населення, а також територіальна, економічна та фінансова безпека, безпека загальна і приватна, безпека фізична і психічна, зокрема, безпека харчування та сексу – це ті ідеї, які визначають суть сучасної політики, границі політичної доцільності, тобто межі індивідуальних дії країни, особи. Дискусія про безпеку заставляє нас замислитись над ризиками і виявити, що обмежує чи ліквідує відчуття безпеки, а також те, що керує вибором у сфері життєвих стратегій.
U.Bek зазначав, що ризик є невидимим, невідчутним і всеосяжним [1]. Озонові діри, смог, перспектива зникнення традиційних джерел енергії, руйнація середовища, аварії на атомних станціях, терористичні акти, загрози розпалювання міжнаціональних конфліктів, генетичні експерименти, спалахи пандемії – руйнують світ, в якому ми живемо, і створюють реальність «суспільства ризику». В своїй концепції «Суспільство ризику» вчений описує важливу засаду самоконтролю індивіда і звертає нашу увагу на те, що в таких умовах народжуються критерії солідарності та соціального поділу, які засновані на аналогічних чи відмінних оцінках ризику [1]. Те, що для одних є смертельною загрозою, для інших означає спасіння та можливість існування, без огляду на ймовірну катастрофу. Прикладом є клонування, виробництво та вживання генетично модифікованих продуктів харчування. Логіка виникання загрози має виявляти причини зародження глобальної катастрофи. В одних випадках небезпека – це ліки, а в інших – отрута. Істотним є те, що ризик загрози, культивує критерії соціальної солідарності, а також солідарність індивіда з собою самим, хоча такого роду стан непевності може бути одночасно і започатковувачем чи генератором ризику, і винуватцем того ризику, що спроможний призводити до біди.
Z. Кrasnodepski, М. Jacyno зауважують, що суспільство ризику становить собою один з феноменів відчутної «кризи цивілізації» [3]. На відміну від інших форм кризи, вона вселяє певність у тому, що буде мати перманентний характер, і що це та криза, від якої світ буде довго «лікуватися», а засоби її попередження, як ми бачимо, є смертельними. Така атмосфера безперечно підштовхує нас всіх, особливо психологів, звертатися до активної доцільної профілактики, психо-консультативної роботи, курсів оптимістичного мислення, програмування орієнтацій на перемогу, ефективних тілесно-орієнтованим практик. Наявність переживання чуття ризику стає щораз тісніше пов'язана з відчуттям неминучого, невідверненого процесу індивідуалізації суспільства, особистості.
Щодо глобального ризику, то це той ризик, по відношенню до якого донедавна застосовувалися форми виробничого контролю. Однак, практика показує, що його неможливо приборкати шляхом розширення ринку, максимізацією контролю чи збільшенням експертиз. Невидимий ризик – зараження середовища, їжі, води, повітря стає небезпечним. І хоча криза за своїм характером є глобальною, але відповідальність і обов’язкове тримання під контролем ризику є річчю персональною, і це його індивідуалізує. Відповіддю на глобальний ризик є особиста відповідальність та застосування індивідуальних стратегій з запобігання йому. Ми маємо сприяти делегуванню відповідальності як на рівні державних інституцій, так і на індивідуальному рівні щодо ефективної профілактики, як у галузях запобігань захворюванням, терористичним актам, так і в сферах подружніх стосунків та безробіття. Спосібжиття стає основною можливістю тримати під власним контролем ризики індивідів.
Lasсh, Baumann, Turner відзначали, що приватизація ризику здійснюється шляхом його медикалізації та медикалізації засобів боротьби з ним. «Медикалізація – це структурування життя за допомогою ідеї чистого, здорового та раціонального способу життя, дотримання дієти та фізичних вправ» [4]. Медичні ідеї стають рушійною силою того, що Фезерстоун називав «естетизацією повсякденного життя». Кухні та ванни стають подібні до лабораторій, звичайне купання – лікувальною процедурою, а різнокольорова їжа – ліками. Giddens підкреслює, що «медичні ідеї ініціюють нові звички або надають нового, розважливого смислу давно вибраним і вже застосованим методикам» [2]. Медикалізація – це утилітарна версія індивідуалізму, яка раціоналізує звички та бажання. Контакт людини з природою, насолода рухами, почуття гумору, відкриття в собі «внутрішньої дитини», наявність родини чи хоча б собаки, насолода життям набуває смислу, що слугує індивідові. Індивідуалізація характеризується тим, що людина не піддається загальному захопленню і відрізняється від інших. Вона не хоче бути подібною до інших, щоб зберегти свою неповторність і до певної міри протиставляється традиційним соціальним нормам, які не є надійними та валідними для неї. Вона здатна відмовлятися навіть від традицій і тримати ментальну дистанцію.
Всеосяжність ризику проявляється в тому, що він реально присутній в кожній сфері людського сприймання. Ризик визначає сутність чи прихований смисл того, що відчувається індивідом. Всеосяжність ризику визначає два типи життєвих стратегій. Перший – це спроба контролю та управління ризиком. В цьому випадку експертиза підмінює собою правила і сама стає правилом: регулює, спрямовує вибір, надає смислу діям стосовно як до себе, так і інших. Експертиза може обмежувати незалежність особи, як і традиція. Другий тип життєвої стратегії – спроба ігнорувати приховане в ризикові та профілактика смислу. Навіть тимчасова відмова від контролю і вибір ризику на власний розсуд – це другий спосіб підкорення ризику собі.
Вибір ризику є формою його контролю, тому що він вибирається як власна доля. На жаль, надмірний контроль ризику перетворює дім у клініку, а життя – в поліклініку і профілактику захворювання. Профілактичні мотиви та цінності керують способом життя і життєвими пріоритетами особистості. Медикалізація ризику спричиняє неухильну медикалізацію життя, яке змінюється на дієти та тренування, а смерть розподіляється між хворобами і групами психосоматичних дисфункцій. Медикалізація надає оптимізмові механічного характеру. Оптимізм перестає бути життєутверджуючим і замінюється «позитивним мисленням». Створюється уявлення, що така профілактика і здоровий спосіб життя – це не тільки контроль над ризиком, а значною мірою – спроба надавати смислу власним відчуттям. Таким чином, медикалізація має не тільки змінювати смисл, але усувати «остаточне розв’язування проблеми». Однак, медикалізація може сприяти здійсненню заміщення самого життя тими чи іншими переживаннями про нього. В такому випадку вона повністю виносить за дужки самовираження, незалежність, не припускає самореалізації особи в сприйманні її індивідами несе у собі загрозу втратити смак до життя чи навіть прагнення жити.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Ризик, про який пише BeekUlrich, за характером його трактування повинен бути демократичним. Смог, озонові діри, пандемія COVID-19 – це ризики, які мають стосунок і значення безпосередньої перейнятливості ними всіх. Однак, ризик створює в суспільстві новий поділ, що є наслідком нерівних можливостей для контролю і захисту. В розподілі ризику важливу роль мають виконувати життєві пріоритети та різні способи життя людей, а це дало би нові форми солідарності, що засновані на однакових, менш-більш рівних оцінках людьми серйозності ризику задля запобігання його можливій загрозі, ймовірній небезпеці.
У сучасних умовах спосіб життя все більше стає основою для формування світоглядів, політичних та релігійних поглядів у індивідуальностей, що за їх допомогою, силою своїх власних візій в знаннях своєчасного контролю, самоохорони від прийдешніх загроз, небезпек, ризиків, здатні випереджувати загрозливі події заради вірогідного загального добра для якомога ширшого кола людей світу.
Джерела та література:
- BeekUlrich (2002). Spoleczenstworyzyka. Wdrodzedoinnejnowoczesności, tlum. S.Ciesla, Wasrszawa:Scholar.
- Giddens Anthony (2005).Nowoczesność i toysamośc „Ja” ispoleczenstwo wepocepdznej nowo-czanosci,tlum. A.Szulzycka, Warszawa, Wydawnictwo Naukowe PWN.
- Krasnodepski Zdislaw (1993).Kryzy i nowoczesnosci a swiat przezywany.w Z.Krasnodepski. K.Nelllen (red.), Swiat przezywany. Fenomenologia i spoleczne. Warszawa.PIW.
- Lasch Christopher (1979), Haven in a Hearless World. I bemodernism.Weber and Contemporary Social Theory, w. S. Lash (red).Max Weber, Rationality and Modernity, London: Allen and Unwin.
- Turner Bryan S., Samson C.(1987), Medical Power and Social Knowledge, London, Sage Publications.
