Сьогодні проблема вивчення життєстійкості особистості займає особливе місце в науковому знанні. Реалії сучасного життя свідчать, що у суспільстві спостерігається погіршення психічного і соціального благополуччя, зниження загального відчуття безпеки та захищеності людини. Актуальність психологічного вивчення здатності особистості протистояти негативним чинникам середовища обумовлена потребами практики, спрямованих на ефективну підтримку та взаємодію зі значущими людьми, досягнення успіху в житті, бути в гармонії навіть за наявності несприятливих обставин. Життєстійкість особистості є одним із сутнісних показників її психічного здоров’я.
Тема життєстійкості займає особливе місце у науковому знанні. Їй присвячена значна кількість праць, при чому не лише у психології, але й у галузі медицини, у сфері громадської безпеки, спорту, бізнесу, військовій справі. Безперечно, що розвиток життєстійкості є основною професійно важливою якістю майбутніх психологів. Життєстійкість в діяльності фахівця-психолога передбачає вміння ефективно існувати всупереч життєвим перешкодам та труднощам, здатність зберігати баланс між пристосуванням до нових вимог та прагненням жити гармонійно, повноцінно [2].
Вперше поняття «життєстійкість» було використано Сьюзен Кобейса (Suzanne C. Kobasa), в той же час основні дослідження феномену життєстійкості і його значення для людини належать американському психологу Сальваторе Мадді (Salvatore Maddi). За С.Мадді «життєстійкість» відображає психологічну живучість і розширену ефективність людини, повʼязану з її мотивацією до подолання стресогенних життєвих ситуацій [1].
На думку С.Мадді життєстійкість базується на настановах, що визначають взаємодію людини зі світом: це включеність, вплив і виклик [4].
Включеність – характеристика щодо себе і навколишнього світу і характеру взаємодії між ними, яка дає сили і мотивує людину до реалізації, лідерства, здорового образу думок і поведінки. Включеність чи залученість сприяє самоактуалізації особистості, мотивує до саморозвитку, сприяє формуванню «здорових думок та поведінки». Така особистість впевнена у собі та отримує задоволення від власної діяльності. Вона дає можливість відчувати себе значущим і достатньо цінним, щоб повністю включатися у вирішення життєвих та професійних завдань, незважаючи на наявність стресогенних чинників і змін.
Контроль передбачає переконання у тому, що боротьба дає можливість вплинути на результат. Цей вплив помітний навіть тоді, коли він не є абсолютним, і успіх зовсім не гарантовано. Протилежним до такого переконання є відчуття власної безпорадності. Особистості з високим контролем самостійно приймають рішення та розвʼязують повсякденні завдання. Особи з низьким рівнем контролю не здатні до самостійного розвʼязання завдань, постійно очікують допомоги та підтримки у прийнятті рішень. Тим самим вони проявляють свою невпевненість та неготовність брати на себе відповідальність за вчинки, бояться ризикувати. Прийняття ризику – це переконання людини у тому, що все, що з нею трапляється, сприяє її розвиткові, який відбувається за рахунок знань, отриманих з досвіду (неважливо – позитивного чи негативного). Людина, яка розглядає життя як спосіб отримання досвіду, готова діяти в умовах, коли відсутні стовідсоткові гарантії успіху, на свій страх і ризик. Прийняття ризику дає змогу людині вчитися на власному житті, власному досвіді, а не очікувати на легке безтурботне життя [4].
Описуючи життєстійкість, більшість дослідників визначають найважливіші складові психологічної стійкості: стабільність, врівноваженість, опірність (резистентність). Стійкість полягає у подоланні труднощів, здатність зберігати віру у себе, впевненість у власні можливості, здатність до ефективної психічної саморегуляції. Стабільність передбачає збереження здатності особистості функціонувати, розвиватися і адаптовуватися до змін. Знижена ж стійкість призводить до того, що, потрапивши у ситуацію ризику, особистість долає її з негативними наслідками психічного та соматичного здоров'я, особистісного розвитку, сформованих міжособистісних відносин. Можливість ефективно справлятися з складними життєвими ситуаціями забезпечує достатній рівень життєстійкості, формуванню якого сприяє рівень внутрішньої життєвої енергії людини (вітальності) [3, с. 266-269].
Життєстійкість, як характеристика, що відображає можливість суб'єкта знаходити міру відповідності наявним умовам, визначає захищеність людини від різного роду загрозливих впливів, пов'язана з уявленнями людини про свою здатність успішно реалізувати поведінку, необхідну для досягнення очікуваних результатів, долати негативні впливи навколишнього середовища. Завдяки життєстійкості майбутні фахівці сприймають життєві проблеми як менш загрозливі і реагують на них більш позитивними емоціями, максимально включені в соціальні відносини з оточуючими, що, безумовно, є одним з найважливіших умов ефективної діяльності психолога.
Джерела та література:
- Александрова Л.А. Концепции жизнестойкости в психологии / Л.А. Александрова // Сибирская психология сегодня : сб. науч. трудов. Вып. 2 / [под ред. М.М. Горбатова, А.В. Серого, М.С. Яницкого]. – Кемерово : Кузбассвузиздат, 2004. – С. 82–90.
- Волобуева Н. М. Психологическая культура как условие развития жизнестойкости студентов: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.13 / Н. М. Волобуева. - Белгород: ФГАОУ ВПО «Белгородский государственный национальный исследовательский университет», 2012. - 21 с.
- Леонтьев Д.А. Тест жизнестойкости / Д.А. Леонтьев, Е.И. Рассказова. – М., 2006. – 63 с.
- Maddi S. R., Khoshaba D. M. Hardiness and Mental Health / S. R. Maddi, D. M. Khoshaba // Journal of Personality Assessment. – 1994. – Oct. – Vol. 63. – N 2. – Р. 265–274.
